Росія витискує все, що може з військової перемоги в Сирії
Президент Росії Путін заявив, що уряд Сирії та озброєна опозиція підписали договір про припинення вогню, і сторони конфлікту готові почати перемовини про мир. А міністр оборони РФ Сергій Шойгу повідомив, що режим припинення вогню почне діяти з 00:00 годин 30 грудня. За словами Путіна, у перемовинах, які закінчилися згаданим договором, брали участь також Росія, Іран та Туреччина.
Це все результат військової перемоги Путіна – взяття штурмом Алеппо. Сирійській опозиції за поразку доводиться платити, окрім тисяч загиблих, визнанням Асада, зміщення якого було раніше їхньою категоричною умовою. Власне, за це вони і воювали.
Що ж, світ вкотре бачить приклад, як у міжнародній політиці сила виявляється зверху над правом, гуманізмом, людяністю, добром, справедливістю та іншими подібними цінностями.
Неспроможність Заходу, з політичних, а не суто військових, причин, протиставити російській військовій силі свою військову силу, дає свій негативний результат. Путін може бути задоволений.
Чи означає це, що Росія досягла своїх стратегічних цілей на міжнародній арені, заради яких вона вдалася три роки тому (а точніше – ще раніше, коли вчинила збройну агресію проти Грузії) до прямого застосування своїх збройних сил? Такий висновок був би передчасний. Остаточну перемогу Путіну святкувати зарано. Допоки нема принципової домовленості між Росією та Заходом (і насамперед – зі США) про «післявоєнний» порядок, все ще може кардинально помінятися. Нарешті, протистояння Заходу і Росії в будь-якому разі не припиниться, бо стратегічним партнером її ніхто вже там бачити не захоче, як це було протягом 1991 – 2014 років. Вже навчені, мають досвід. За цей досвід нині і платить сирійська опозиція, за нього заплатить (вже платить) і Україна.
Так, в історичному сенсі програш Росії неминучий, оскільки вона не здатна протиставити ефективній економіці Заходу власну так само ефективну економіку. Ця прірва трохи раніше чи трохи пізніше негативно позначиться і на російській військовій силі. Але, як кажуть в Україні, поки сонце зійде – роса очі виїсть.
Сьогодні Росія гарячково і не без успіху зміцнює свої позиції на майбутніх перемовинах з новою адміністрацією США. Насамперед – у «сирійському питанні». Можна уявити, з яким задоволенням і прихованим сарказмом сьогодні міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров «висловлює надію», що США «зможуть приєднатися до цих зусиль», тобто до перемовин про мир у Сирії, після вступу Дональда Трампа на посаду президента.
До речі, Путін також заявив, що згоден з пропозицією свого міністерства оборони скоротити військову присутність РФ у Сирії. І справді, після падіння Алеппо Росія може вивільнити частину своїх військ. Де вона з’явиться? Хоч-не-хоч, а починаєш думати: чи не збирається Путін і на українському фронті здобути таку ж військову перемогу, як у Сирії? А чому ні? Принаймні, спокуса для росіян так зробити очевидна. Груба сила спрацювала щодо Алеппо, спрацює й десь щодо Маріуполя чи Лисичанська. Це буде ще більшим зміцненням російських переговорних позицій. Тож готуймося.
Юрій Сандул. Київ
