Третя штурмова: Ми тут стоїмо, аби сонце не впало з небес

Схід сонця завжди на сході. Виїжджаєш ще затемна, дорога припадає на ніч, а Донбас передбачувано зустрічає світанком. Видніється серпанок, і за ним, перемагаючи темряву, крок за кроком, дереться вгору сонце, щоб освітити наш Бахмут.

Я приїхав до цього сонця, під яким воює 3-я Окрема штурмова бригада, крок за кроком звільняючи нашу землю, ведучи запеклі бої та повертаючи наш Бахмут.

Я приїхав до 3 ОШБр, яка з добровольчого об'єднання ТРО виросла до механізованої бригади сухопутних військ України.

Приїхав до Макса, якого пам'ятаю ще з домайданівських часів за фанатським сектором запорізького “Металурга”.

Запорізький ультрас, колишній командир роти ССО «Азов» Київ із позивним «Максон», а тепер начальник розвідки одного з батальйонів бригади, нагороджений Орденом "За мужність" ІІІ ступеня.

Мені вдалося напроситися сходити з ним у розвідку, у День воєнної розвідки – так збіглося.

ГОЛОВНИЙ СЕКРЕТ РОЗВІДКИ

- Сьогодні у нас рекогностування, – я здивовано піднімаю брови, – це вид бойової розвідки, – уточнює «Максон».

Забиваю нове слово в Гугл та дізнаюсь, що рекогностування – це розвідка для здобуття відомостей про противника, що проводиться особисто командиром і офіцерами штабів перед майбутніми бойовими діями. Про себе думаю, що буде цікаво.

Поки їдемо в умовну точку, Макс відповідає на запитання, чому в 3 ОШБ “трапляються” успішні бойові операції.

- Головний секрет – це люди. Тут ті, які добровільно прийшли та постукали у двері – їм відчинили. Тут ті, хто розуміє, що якщо спробуєш кудись втекти від війни, доведеться бігати все своє життя від себе.

В умовній точці зустрічаємося з розвідвзводом. Одягаємо броню, бійці, щоб не теліпалося, затягують екіпірування, затягуються сигаретами, заїдають снікерсами. Я не курю, уникаю солодкого, але теж затягую каску, а поверх броні вішаю фотоапарат. На фоні захисників маю досить незграбний вигляд.

Командир взводу, "Дикий". У третьому поколінні десантник, служив строкову у 25-й бригаді, у 15-му воював у 79-й, був у ДАПі. Шість років прожив у Європі, має посвідку на проживання, повномасштабне вторгнення Росії застав у Швеції. Має діабет та трьох дітей, двічі поранений та тричі контужений. Міг залишитись удома, але не може, знає, що потрібен тут.

ПЕРЕВІРКА… АПТЕЧКОЮ

Сьогодні «Дикий» із «Риссю» працюватимуть в «еваку», їхнє завдання – прикривати взвод під час патрулювання та бути готовими до евакуації поранених.

«Рись», схожа на кошеня – колишня штурмовик, а зараз бойова медик розвідвзводу. Перевірила мою аптечку, наказала викинути, а на броню, вже до пари до мого фотоапарата, повісила нову, з якої стирчали смішно зігнуті ножиці.

Нас чекав величезний Humvee та його англійський побратим поменше. Мені сказали сідати в перший, він безпечніший. На склі слід від кулі чи уламка. Скло витримало, це додає впевненості. За кермом сидить «Мореман», який не має відношення до моря, так буває, – від батька, який проходив 20 років у морі, син успадкував лише позивний. «Мореман» завів свій крейсер, ми рушили. Дивне відчуття від цієї посудини: ніби немає коліс, і цей куб заліза двигун штовхає по каменоломні.

Через хвилин 40 зупинилися біля окопа, виритого в білій глині – колишньої позиції противника. Поспішали на ґрунтову дорогу, цивільні кросівки потонули у дрібному, як цемент, пилу. Пил товстим шаром покриває білу щебеневу породу, траву та дерева, окопи та бліндажі. Він скрізь, здається, весь Донбас покритий пилом та горем. Крізь цю пилюку, в сірій зоні, в поки що нічийному донецькому степу я проходжу залишок дня.

ХОДЬБА, СПОСТЕРЕЖЕННЯ ТА ОБЕРЕЖНІСТЬ

Розвідувальний рейд – це нескінченна ходьба, спостереження та обережність. Для мене – просто обережність та ходьба.

Колону очолював «Акела», за ним «Шамура», «Максон» і я, замикав «Асколі». Моїм завданням було не відставати, виконувати команди, йти слідом, не звертаючи зі стежки, вздовж якої регулярно зустрічалися то зібрані в купи міни, то валялися відкинуті мінні шлагбауми. На вході в колишній російський бліндаж безхазяйно валялася граната. Ми ковтали кілометри, пірнали в нічийні окопи й бліндажі, зайшли до аеророзвідників на крайню позицію, де нарешті впали на дупи. «Акела» з «Шамурою» пішли далі, у глибину фронту, де ще небезпечніше, і ніхто не хоче без потреби ризикувати моїм цивільним життям, тому лишають позаду. Я не намагаюся бути героєм, не той випадок. І без того вистачає екстриму. Весь час, що ми були в марші, через нас працювала (перекидалася) артилерія. І наша, і противника. Літали дрони, чиї – не знаю. Я пригинався від вибухів, а «Асколі», що йшов позаду, з усмішкою заспокоював – «Вихід», або не заспокоював… коли був «прихід».

Я поскаржився на сонце Максу.

- Головне – що воно світить. Мені взагалі здається, що ми тут стоїмо, аби сонце не впало з небес, хлопці тримають його на руках.

Я точно нічого не тримав, я сам ледве тримався і не розумів, яким чином тримаються вони, і чим зайняті, крім ходьби.

"ПЛАН – НІЩО, ПЛАНУВАННЯ – ВСЕ"

Поки на них чекаємо, “Максон” розповів, чим розвідники зараз тут, під палючим сонцем, займаються.

- Ми пішли до розвідрейду для підготовки майбутньої операції: вивчаємо місцевість, логістичні шляхи, збираємо дані для вдалого проведення операції. Звідси розпочнуться подальші штурмові дії. Аеророзвідка здійснила розвідку за противником – тепер ми знаємо, що у них відбувається. Зайдемо на позиції до снайперів, також отримаємо інформацію. Все це буде аналізуватись і на основі аналізу плануватимуться майбутні дії. Плануванням передбачається більшість варіантів розвитку подій. Зрозуміло, що все передбачити неможливо і все піде не за планом. Але сам етап планування допомагає командуванню та штабам, які ведуть управління боєм, бути готовим до різного розвитку подій. Не дарма Ейзенхауер сказав: "План – ніщо, планування – все".

Коли розвідка повідомляє бійцю перед штурмовими діями, де передні рубежі противника, де його десантуватимуть з бронемашини, що при заході на позиції, 12 годин по фронту його зустрічає кулемет і там не треба висувати голову, а на під'їзді сидить ПТУРист, але його накриватиме мінометом інший підрозділ – і при штурмі його справді накриють, штурмовикові залишається лише взяти свій бліндаж. Всі наші зусилля спрямовані на те, щоб боєць виконав поставлене перед ним бойове завдання.

ШІСТЬ КОНТУЗІЙ ЗА ПІВТОРА РОКУ

Повернулися «Акела» з «Шамурою», забрали «Максона» убік, про щось шепотіли.

«Акела», головний сержант, десантник з Переяслава, тренер з кікбоксингу, в 36 років він у чудовій фізичній формі. На початку червня отримав осколкове поранення в ногу, вирізали шматок м'яза, а сьогодні він бігає з кулеметом швидше за мене.

«Шамура», найшвидший, якого, за словами командира, треба тримати за штани. Маленький хлопчик, який зробив до сорока росіян «хорошими».

Був штурмовиком, все добре йому виходило, але підвело здоров'я. Йому 23, а в нього за півтора року 6 контузій! На крайньому штурмі був поряд з ним «прихід», і він «ліг спати» – просто вимкнувся. Поки лікувався, пішов у аеророзвідку, пробув там місяць і попросився до «Дикого». Довелося влаштувати перевірку – на полігоні поряд із «Шамурою» висадили в повітря пару мін, він не відключився – пройшов перевірку, і з тих пір у розвідці.

Відпочинок закінчився, йдемо до снайперів.

“ІТАЛІЄЦЬ” В ОТОЧЕННІ 12 ГОДИН НОСИВ НА СОБІ ПОРАНЕНОГО ПІХОТИНЦЯ

Їхня позиція знаходиться в рятівній тіні посадки, на протилежному схилі балки, по дну якої тече струмок. Втомлені ноги зрадливо зісковзнули у воду, ззаду підхопив «Асколі» і витяг на тверду стежку.

- "Сome on", Дмитре, ми майже біля мети, – сказав «Асколі», і я пірнув за ним у густу зелень.

Свій позивний він отримав на честь італійського міста, в якому мешкав останні 16 років. Повернувся до України з початком повномасштабки. Його рідний брат намагався доїхати до «Асколі» в Київ з Чернігівської області, але його розстріляли окупанти.

«Італійця» було висунуто для нагородження – у тактичному оточенні він 12 годин носив на собі пораненого в ногу і сліпого, на той момент, піхотинця. Виніс із оточення, врятував йому життя.

Запасну снайперську позицію (основну можуть не знати навіть «Максон» та «Дикий») облаштовано для роботи на відстані 800-1200 метрів. Снайпери працюють у парі – «Танцор» та «Мрія».

ДВІ КОСИЧКИ ТА 308 КАЛІБР

«Танцор», 23 роки, із Рівного, фанат київського “Динамо”, колишній командир штурмового відділення, відмовився від посади молодшого командира, аби бути снайпером. Нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня, поданий на другий ступінь. У бригаді ходить жарт, що при ньому і срати не можна – ліквідував противника, коли той після справляння великої (природної) потреби підвівся з окопа, щоб витерти дупу.

"Мрія" – схожа на модель, я дістаю їй до грудей. На грудях у руках лежить 308 калібр, а на ньому – дві косички. З-під Києва, мандрувала світом. 25 лютого того року зрозуміла, що не місце на цивільщині. Півроку бігала по військкоматах, а коли ССО “Азов” оголосив набір, пройшла стрес-тест, селекцію, купила гвинтівку – і тепер воює снайпером у 3-й Штурмовій.

Закінчувався безкінечний день серед дивовижних людей. Ми спускалися в долину, «Максон» був задоволений роботою взводу, нас дочекалися «Дикий» з «Риссю», зраділи, що всі цілі, в тіні стояв запилений Humvee. Я знову заліз у залізний куб, ми зі звичним скреготом рушили назад. «Мореман» мружився за «штурвалом», сонце все ще не впало, воно звично котилося у свій захід і ми ледве за ним встигали.

P.S. За кілька днів сили 3-ї Окремої штурмової бригади звільнили Андріївку.

Дмитро Смольєнко
Фото автора