Зоряна ніч на Бахмутщині. Що розповідають прикордонники про роботу на цьому напрямку?

Наші піхотинці тримають позиції і в дощ, і в сніг, без відпусток та вихідних. Їм страшно, але якщо вони підуть, то страшно буде всім. Що розповідають українські прикордонники, які стоять в обороні на бахмутському напрямку?

У новому відео проєкту «Український Свідок» – прикордонники, які стоять в обороні на бахмутському напрямку. А саме – на підступах до окупованого росіянами села Озарянівка.

Вони залишили вдома батьків та дружин, а в декого з них під час служби народилися діти. Проте наші бійці готові стояти до перемоги. Як каже один із хлопців, страшно «два-три перші магазини», а далі ти просто робиш свою роботу.

Наша знімальна група приїхала до оборонців пізно ввечері, коли більшість українців уже готувалися відпочивати. До ворожих позицій там усього кілька сотень метрів.

«Стрільба кожного дня, – розповідає один із прикордонників. – Працюють міномети та інша зброя. Це передова».

Атмосферу, що панує на цій ділянці фронту, описує боєць із позивним “Гато”. «Росіяни настільки близько, що ми чуємо їх постійно, – розповідає він. – Нещодавно один окупант убив іншого, вештався селом та кричав – мовляв, навіщо я його вбив? А ще тут нещодавно їздив їхній мотоцикл із коляскою, евакуйовував поранених. Більше не їздить».

Як каже «Гато», найскладніше для піхотинця – це почути по рації, що хтось із твоїх побратимів поранений. «Або почути, що він мертвий, – розповідає боєць. – Це, напевно, найважче».

А ще важко копати траншеї. Наші хлопці живуть на позиціях за будь-якої погоди, в сніг та зливу. «Дехто воює без ротації шість місяців, рік, – розповідає прикордонник із позивним «Звір». – Хочеться відпочити хоча б місяць-два».

У бійця з позивним “Райз”, доки він боронить Україну на сході, народилася донька. Її назвали Соломія. «Моя дружина сама, – каже він. – Я тут, бо комусь захотілося землі. Але я мушу це робити».

Попри це, хлопці налаштовані стояти до перемоги. «Хто, як не ми, – каже боєць “Балу”. – Страшно всім. Але якщо ми підемо, то страшно вже буде нашим жінкам, дітям – усім».

«Український Свідок»