Починаємо вертатися у той втрачений рай, до того світоча, який мали ще за часів Київської Русі і який бездарно розгубили, роздали іншим
- А втрати, жертви?..
- А як без них? Мусимо платити, така ціна. Всі вартісні речі, на жаль, дорого коштують.
Але, за великим рахунком, - це наш шлях розвитку. Маємо достойно пройти. Ми, насправді, вже давно перемогли, бо перейдена межа неповернення, це всі зрозуміли, навіть Путін. Починаємо вертатися у той втрачений рай, до того світоча, який мали ще за часів Київської Русі і який бездарно розгубили, роздали іншим. На нас паразитувала ціла імперія, усі соки нашого інтелекту, нашого духу забирала. Нині наша місія - відродити той світоч і передати спадкоємцям.
- Письменник - людина, за якою йдуть мільйони, як і за політиком. Попри те, що ви не зачіпаєте у своїх текстах актуальні події, маєте дуже високі рейтинги. У чому секрет?
- Зараз в Інтернеті крутиться рейтинг головних книг року, що минає. Моя книга "Карби і скарби" теж увійшла до списку з 10-ти позицій, попри те, що майже всі інші тексти - про Майдан, війну на сході, втрачений Крим… У моїй книзі інше. Напевно, людям бракує миру, спокою, доброго слова, світла. Можливо, знаходять це у моїх книгах, у моїх героях.
КОЛИ ЛЮДИНА ГОВОРИТЬ І СЛУХАЄ, ВОНА ІНША, НІЖ КОЛИ МОВЧИТЬ І СТРІЛЯЄ
- Багато письменників мають чітку позицію щодо свідомих залишенців у ЛНР і ДНР, щодо письменників з тамтого боку. Одні кажуть, що з ними потрібен діалог, інші вважають, не слід мати з ними жодних стосунків…
- Якщо ми називаємо ці терени нашою територією (а вони є такими, бо це козацькі землі), і ми до цього апелюємо, - то, безсумнівно, діалог потрібен. Ця територія колись знову буде повноцінною Україною. І ми маємо себе та їх до цього готувати.
Діалог - це найперше. Людина має спілкуватися. Коли вона говорить, слухає, вона інша, ніж коли мовчить і стріляє. Якщо ми навіть не боїмося назвати це війною, тоді чому боїмося говорити з тими, кого визволяємо і хочемо повернути в лоно України? Тим більше, якщо ми демократи і сповідуємо демократичні цінності, то одна із цих цінностей - прийняття іншої точки зору. Це не означає, що маємо приймати конституційно їхні виклики, але вести діалог, знати, чим вони живуть, необхідно.
- Навіщо?
- Ну, це як лікареві, аби лікувати хворобу: а Донбас - це наша хвороба, загнила частина тіла, яку треба або відтяти, або зцілювати, - слід знати діагноз, вивчати анамнез. Хто буде починати це лікувати? Митці, художники, поети, священики… Ми радіємо, що в Росії знаходяться люди знакові притомні, які нас розуміють, не відкидають, вішаючи ярлики. А вже на своїй же території приймати й слухати інших не хочемо. Це дитсадкові речі. Не треба пхати сюди політику. Бандитів беззаперечно треба знищувати, а людей треба слухати. Війни не тривають вічно. Колись і наша закінчиться. Це наша кара й покута, але й вона завершиться.
УСЕ ЗЛО, ЯКЕ УКРАЇНЦЯМ ЗАПОДІЯЛИ В МИНУЛОМУ, Є В НАШИХ ГЕНАХ
- Як ви ставитеся до російськомовних українських письменників?
- А як ставитися до письменників, котрі пишуть французькою, італійською, польською? Це їхня мова. Мова письменника - більше, ніж слова та звуки. Це його духовний одяг. Я виражаю себе українською, бо не можу ніякою іншою викласти сокровенні думки. Російською не можу і не хочу їх передавати. Хоча мої книги перекладають і російською (вже сім), але перекладачі кажуть, що зміст передається, а дух, аромат тексту вивітрюється.
В Україні є прекрасні письменники, які пишуть російською. І яка різниця, де географічно є письменник, якщо він чудово пише? Література, мистецтво не мають географії. Як і гроші.
- У вас поки нема рефлексій на воєнну тематику - чому?
- Ні, вони є, але ще в роботі. А якщо чесно, я ще не маю до кінця сформованої рецепції того, що відбувається. Маю свій погляд на це, але...
- Який?
- Я це переживаю як хворобу народу, країни. Коли на тілі робиться нарив, нема спокою.
Організм - цілісна система. Тому мозок неспокійний, серце теж. Що робити з наривом? Звісно, лікувати. Це ми й робимо.
- Маєте якісь рецепти для видужання?
- Цей гнійник давно зрів. Усе зло, яке українцям заподіяли в минулому, є в наших генах. У нас нищили мову, культуру, вбивали еліту, морили голодом, землю забирали - найвищу цінність для українця! Відбиток цього є в кожному. І треба мати дуже потужний духовний імунітет, аби цього позбавитися. Ми до цих пір несемо якусь жертву за це, якусь плату.
Мусимо почати розуміти й цінувати найцінніші речі: свобода, незалежність, воля… Ми відкрили в собі це, й світ це у нас відкрив. Ми можемо витворити такі речі, як Майдан, можемо армію створити за кілька місяців, народити такий феномен як волонтерство. Це означає, що ми оживаємо, генетично відроджуємося. Тоді як Європа не готова до цих викликів, вона дуже квола, налякана, неповоротка.
