- Так. Єдине, що потрібно чекати. Рік, припустимо, або дев'ять місяців. У нас можна щось зробити і за два-три місяці. І в цьому плюс, тому що у нас особливо нічого не відбувається, є зали, якщо знайшов гроші - роби хоч завтра.

І величезний плюс, що виправдовує всі ці зусилля, - коли ти спілкуєшся з людьми, які приходять в зал, і бачиш їхні очі, розумієш, що недарма мучився. В Україні насправді дуже великий запит на високе мистецтво, на справжнє, професійне, якісне! Люди дуже здорово реагують! А зараз, коли важкі часи, ще краще реагують. Ось такий парадокс...

Так що тут надзвичайно складно що-небудь зробити. Іноді відчуваєш себе приниженим, коли спілкуєшся з чиновниками, коли тебе відфутболюють черговий раз. Але, з іншого боку, якщо вдається щось зробити, розумієш, що так, варто.

- А як домогтися того, щоб наша влада, бізнес-еліта зрозуміли, що класична музика потрібна не тільки класичним музикантам, публіці, а й усьому суспільству?

- Я не знаю. Я про це кажу в кожному інтерв'ю, довбаю, мов дятел об стінку, наводжу приклади - марно, поки не доходить.

Але це важливо! Суспільство нарешті обрало шлях. Ми йдемо в Європу. Це правильний вибір, у нас є перспектива і майбутнє - для молоді, для країни. Нехай навіть Європа нас зараз не дуже хоче, все одно ми повинні туди прагнути. І ми туди прийдемо. Але давайте ж подивимося, в якому вигляді ми йдемо! Якщо як відстала країна, що не цікавиться культурою, хто нас туди візьме? Ніхто. Навіщо там ще один сировинний придаток?

А у нас чудові артисти, величезна маса висококваліфікованих, талановитих, сильних людей. У нас високий рівень музичної освіти - балетної, оперної. Цей капітал, який залишився ще від радянської системи, ми бездарно викидаємо. Треба схаменутися і зрозуміти, що ми можемо на цьому заробити величезний політичний плюс.

Це мій черговий заклик до тих, хто приймає рішення в нашій країні. Музика - міжнародна мова, яка зрозуміла всім. Це фантастичний ресурс. Якщо ми йдемо в Європу, ми можемо говорити цією мовою - класичної музики, класичного танцю, класичної опери. То давайте ж це робити! Давайте, врешті-решт! І ми будемо виглядати як гідна європейська країна. Як же можна це не підтримувати?!

- Це все моя ініціатива. Фестиваль потрібен - для міста і для країни! І виходить так, що я один на своїх плечах його тягну. От уже один фестиваль відбувся. Слава богу, є у нас патріоти-меценати, які допомагають. У цьому році буде другий. Сподіваюся ухитритися і зробити так, щоб він став ще потужнішим. Хотілося б отримати фінансову підтримку від держави.

Адже жоден фестиваль у світі не проходить без бюджету міста або області. Такого не буває! А у мене немає бюджету на фестиваль, дійсно, ні від міста, ні від області.

Я нещодавно спілкувався на телепрограмі з В'ячеславом Кириленком. Спілкування вийшло дуже позитивним. За лаштунками міністр питав, як просувається підготовка другого фестивалю «Odessa Сlassics». Я говорив, що просувається, але складно. Він сказав: ми спробуємо вам допомогти. Не знаю, чи це буде, але я вже віддав заповнені папери, і заступник міністра їх прийняв.

- Поза ефіром "МінКульту" ішлося про те, що в управлінні культурою необхідна модернізація?

- Крім розмови про мою творчість, до якої він був  добре підготовлений, що приємно, йшлося і про модернізацію. Він питав мою думку. Я говорив, що вона потрібна, треба міняти начальників на місцях - в управліннях культури, багатьох директорів театрів, філармоній по країні. Їх потрібно замінити на більш молоде, адекватне сучасним викликам покоління.

- Міністр погодився з вашими аргументами?

- Він запитав, чи є у нас люди, чи достатньо їх для цього. Кажу: так. Він поцікавився, чи не нашкодимо ми. Я сказав, що нам немає чого втрачати, краще ризикнути, аніж усе залишити, як було. У нас є творчі сили, є публіка, проблема тільки з арт-менеджментом, і треба терміново з цим щось робити.

Плюс я розповів про ідею зробити проект «Музика любові» у форматі оpen air у фортецях нашої країни. Кириленко запропонував партнерство. Я буду дуже радий обговорити цю ідею.

- Якби ви були міністром, що ви зробили б у першу чергу? Ясно, що підтримали б цікаві проекти, - ви сказали про це, - починаючи від академічного мистецтва і до крайнього авангарду.

- Я підтримав би потужні новаторські проекти, які мали б міжнародний резонанс і приносили якісь зміни. Такі проекти є. Скажімо, той же «ГогольFest» Троїцького, фестиваль «Молодість», «УХО», яке цікаво займається авангардом. У кожному спектрі я вибирав би найкраще.

- У нас вони є, просто їх дуже мало. Ось, скажімо, М1, М2 крутять таке, що просто жах. Є, звичайно, «Океан Ельзи», «Воплі Відоплясова». "ВВ", на жаль, зараз мало що роблять, по-моєму, але вони мені дуже подобалися. ONUKA - найцікавіша з того, що з'явилося. Непоганий проект The Hardkiss. Із співаків - Джамала, у неї гарний голос, який, безумовно, вирізняється на тлі нашої естради. Напевно є ще хтось, кого я не знаю, з молодих. Та якщо беремо мейнстрім, то він досить примітивний і низькоякісний.

Але для того, щоб навіть ось ці якісь наші паростки підтримати, потрібно їм дати преференції. І я не бачу в цьому нічого поганого.

- Коли ви буваєте в Європі, Олексій, яку музику слухаєте?

- Це опера, балет. Навіть більше балет, ніж опера, тому що в останні років тридцять сучасний балет - це абсолютно приголомшлива річ, дуже креативний вид мистецтва, який переживає величезний зліт. 

Валентина Пащенко, Київ.