Валіза з тваринками, або подарунок для Гегріда

Інтерес до всесвіту юного чарівника з Гогвартсу зараз на новому зльоті, адже наприкінці липня вийшла друком п’єса «Гаррі Поттер і прокляте дитя», яку вже за два місяці завдяки Івану Малковичу та Віктору Морозову мав змогу оцінити й український читач. Враження? Як водиться, різні. Особисто в мене – якнайкращі, але доводилося чути і прямо протилежні думки. Інакше й навряд чи могло бути, адже п’єса – зовсім інший, незвичний для цієї саги формат: тло, антураж, деталі та й героїв (передусім нових) цього разу довелося «допрацьовувати» власне читачеві. 

Певна річ, майже відразу ж заговорили і про екранізацію «Проклятого дитя». Творці поттеріани тут наразі обережні. Практично єдиною реакцію на чутки стосовно кіноадаптації п’єси стало зауваження одного з продюсерів Девіда Хеймана, що про це «поки що не йдеться». І на те є принаймні кілька причин. З них насамперед варто виокремити, так би мовити, «організаційний блок»: доведеться знову збирати разом зіркову команду акторів з поттеріани, бо на інших шанувальники просто не підуть. Натомість майже в кожного з цих акторів доста цікавих проектів та щільні знімальні графіки. Стосовно головної трійці юних чарівників до цього додається ще й велике питання, чи захочуть вони вдруге зайти у цю річку, оскільки і Деніел Редкліфф, і Емма Вотсон, і Руперт Грінт неодноразово заявляли про свій намір якнайдалі дистанціюватися від поттеріани та своїх героїв по її завершенні, знявши так зване прокляття одного персонажа. Еммі та особливо Деніелу це вдалося. Обидва за п’ять років після «Смертельних реліквій» засвітилися у кількох дуже цікавих стрічках, тож їх уже точно не сприймають тільки як Гаррі Поттера та Герміону Грейнджер. Інша річ з Рупертом: після поттеріани «Рону Візлі» не вельми щастило на гучні проекти, які б набували розголосу та мали підвищену увагу з боку глядачів та преси, тож коли хтось і має погоджуватися на зйомки у картині за «Проклятим дитям» одним з найперших, то це, мабуть, саме Грінт. Ну й нарешті не слід забувати про непоправну втрату, що її зазнали поттеріана та все світове кіно 14 січня 2016 року, коли пішов з життя Алан Рікман, який тепер уже ніколи не зіграє Северуса Снейпа. Уявляєте в цій ролі когось іншого? Особисто я – ні. І якщо картина за цією п’єсою таки стане реальністю, шукати заміну Рікманові буде, ймовірно, найскладнішим завданням.

Проте основною передумовою, гадаю, буде все ж успіх чи невдача «Фантастичних звірів». Чи сприйме глядач магічний всесвіт Джоан Роулінг за п’ять років, що минули від останньої стрічки про юного чарівника, та ще й поза межами звичних гогвартських і навіть британських локацій? В разі успіху перенесення на екран «Гаррі Поттера і проклятого дитя» - лише питання часу і певен, що недовгого. Екранізація п’єси, у свою чергу, вже сама допоможе розкрутити цікавість до наступних частин «Фантастичних звірів», яких на сьогодні анонсували аж чотири. У випадку ж невдачі питання зникне з порядку денного само собою.

То ж тепер власне до спін-офу. За всю історію кінопоттеріани її шанувальники висловили творчій команді купу претензій, які стосувалися задовгих, на думку фанів, перерв між фільмами, їхньої тривалості, сценаріїв (що залишили, а що вирізали, переінакшили, додумали тощо) та меншою мірою – вибору акторів на ту чи іншу роль: тут зауваг було не так багато, хоча й вони лунали. Натомість «Фантастичні звірі» ще не вийшли на екран, але вже мають у своєму пасиві кілька подібних претензій. Найголовніша і найпринциповіша з них – режисерська. З-поміж усіх чотирьох режисерів, які доклали руку до екранізацій романів Роулінг, Девід Єтс, мабуть, - найсуперечливіша фігура. Перед тим з поттероманів добряче познущався Майк Н’юелл, жорстко урізавши «Келих вогню» порівняно з книгою. Проте не встигли вони отямитися, як прийшов Єтс і видав «Орден Фенікса» - як з’ясувалося пізніше, найкоротший фільм циклу з усіх восьми стрічок. І це за найбільшим романом з усієї серії! Так, формально друга частина «Смертельних реліквій» коротша за «Орден…», але тут слід пам’ятати, що екранізацію останньої книги поділили на два фільми, тож порівнювати не зовсім коректно. 

Що тут почалося! Невдоволення: «Що він понавигадував?!!» і «Чому це є, а цього нема?!!» лунало звідусіль. На його тлі трохи загубилися так позитивні моменти, як музика Ніколаса Хупера, а також кілька цікавих акто...

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства