Ірина Кліщевська, художній керівник театру «Колесо»
Виставу «Ми, Майдан» потрібно щодня показувати у ВР, щоб депутати пам'ятали, для чого вони там
21.11.2016 12:58

- Так, ми вперше працювали в жанрі документального театру. У виставі "Ми, Майдан" важливу роль відіграє Слово. Слово як атом, який несе точну інформацію. Слово як основа Світобудови. У виставі працюють 8 акторів. Перед ними стояло дуже складне завдання. Вони повинні були зіграти майже 50 ролей. Вірніше, озвучити, стати ретрансляторами для майже 50 майданівців. Жанр вербатима припускав, що емоція закладена вже у самій інформації, в самому слові. Для нас така форма була експериментальною, але вона показала, що живе слово вражає іноді набагато більше, ніж художня інтерпретація. Правильне слово дуже точно потрапляє в глядача.

- У виставі використовувалися реальні записи реальних людей. Як вони збиралися?

- Драматург Надія Симчич повідомила, що збирала відомості, пости в соцмережах, розповіді друзів прямо під час Революції Гідності. Їх було так багато, що вона просто тонула в цих записах. Автор ридала над ними (слова були настільки емоційними, що ми це теж відчуваємо на собі), їй було шкода скорочувати і прибирати текст, але потрібно було використовувати драматургічний ніж. Коли вона визначила для себе теми, то стала збирати тексти, як в єдину симфонію. Дія складається з 4 частин. Звичайно, там є редакторські та стилістичні правки, але в цілому це реальний острівець Майдану. Хронологія подана в стислому, спресованому вигляді. Тому вона так активно діє.

На виставі побувало вже чимало іноземців. Ми не запрошували їх цілеспрямовано. Багато хто просто купили квитки в касі театру. Наприклад, після вистави, яку ми показували в жовтні, отримали відгук від австралійця українського походження. Це було дуже зворушливо і емоційно. До речі, своє враження він теж залишив на Фейсбуці. Його настільки вразила вистава, що виїхавши до себе в Австралію, він замовив по інтернету збірник п'єс, у якому надруковано текст "Ми, Майдан". А зараз він вже почав перекладати п'єсу англійською. Композитор Юрій Шевченко прийшов у театр разом з відомим продюсером з Канади. Практично не знаючи української мови, він все зрозумів. Його зачепили ті емоції, які передавали актори.

- У Франції ми реалізували другий етап проекту «Париж. Монмартр - Київ. Андріївський узвіз». Монмартр та Андріївський узвіз - вулиці, дуже близькі за духом, за своєю міської ментальності. Немає більше вулиць з таким точним попаданням по знаковості. Вже були спроби кілька разів їх подружити. Олег Скрипка не раз займався цим. Але до фінальної точки справа не дійшла.

Тому ми знову почали процедуру підписання договору про дружбу між районами. Наші друзі у Франції Вероніка та Анатолій Переверзєви, актори, які вже багато років живуть та працюють у Франції, допомогли нам у реалізації цього проекту. Принаймні перших двох його етапів. Вони працюють у невеликому театрі на Монмартрі, і з цікавістю прийняли пропозицію приїхати та зіграти у нас в театрі під час фестивалю «Французька весна».

У посольстві Франції ця ідея теж сподобалася. Преверзєви привезли до Києва виставу дуже високого класу за п'єсою Жана Поля Сартра «За зачиненими дверима». Успіх був такий приголомшливий, навіть довелося грати додаткові вистави. Після цього домовилися, що ми приїдемо з гастролями на Монмартр. На наші вистави у Франції прийшло все українське посольство в Парижі, діаспора, французькі актори та режисери. Зал там невеликий, на 60 місць, але по-справжньому театральний.

- І ми зможемо побачити французькі театри?

- Звичайно! Наступного року ми проведемо Міжнародний Київський фестиваль камерних театрів. Хочемо привезти сюди один з Французьких театрів. До речі, паризькі театри надиво дружні. Мене вразило, як вони підтримують один одного. Там в кожному театрі лежать програмки інших театрів. Такий взаємний піар. У нас подібного не побачиш.

- А що про нас говорять?

- Що ми повинні цінувати те, що у нас є репертуарний театр, тому що там тільки трупа склалася, тільки почали розуміти один одного, і вже треба розходитися, тому що в планах новий спектакль і новий колектив. Адже там вистава йде, поки на неї ходить публіка, а потім її закривають. І шукають новий проект.

- А у нас хочуть розформувати репертуарний театр і зробити європейську модель...

- Але форма не повинна знищити зміст. Це якийсь більшовицький наскок. Завжди наша влада підтримувала репертуарний театр, щоб зберегти його рівень. Польща у себе зруйнувала цю систему, а тепер починають по крихтах збирати та відновлювати те, що було.

Ліліана Фесенко, Валерія Поліщук. Київ.

Фото Павла Багмута

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-