Намальовані янголи рятують життя

Малювати янголів для українських військових Ірина почала у 2016 році – вперше про це попросили волонтери, які їхали до хлопців “на нуль”. Тоді художниця намалювала сім янголів, і один із них волею долі опинився в руках колеги, яка пішла в АТО бойовим медиком. То були перші сім історій про порятунок за дивовижних обставин на війні. Із лютого 2022-го таких – десятки. Деякими Іра поділилася з Укрінформом.

КОЛООБІГ ЯНГОЛІВ У ПРИРОДІ

Ірина все життя колекціонує янголів. Друзі та колеги звикли везти їй із поїздок та мандрів маленькі фігурки. У Іри відтак величезна колекція вдома – тут є янголи з Німеччини, Чехії, Туреччини, Італії, Іспанії, Індії, янгол із Ватикану, якого привезла мама, і дуже багато українських, вони зараз мають особливу цінність.

- Я завжди мріяла відкрити музей янголів у Києві й жартувала, що мій кабінет на роботі – вже частина експозиції. З багатьох країн маю Крила, друзі везуть і фотографують. Зараз, коли за кордоном нас стало більше, то й летять частіше. З останніх експонатів у мене є горнятко з крилами. Це від куми, вона у Бельгії, й там побачила це горнятко на ярмарку. Як виявилось – його виготовили в Україні, наш виробник привіз товар на виставку-ярмарок. Тому в цих Крил цінність подвійна, – каже художниця.

Малювати Крилатих Ірина почала понад десять років тому. Спочатку роздаровувала друзям та знайомим. Коли Росія почала війну – Ірині янголи полетіли до військових.

- Уперше почала малювати ангеликів для військових у 2016 році – саме в той рік вони вперше прилетіли на полотна, аби служити. Зараз, із повномасштабною війною, їх летить багато, дуже. Я формую списки, кому треба намалювати. Є люди, кому я дуже хочу намалювати янгола, а буває, мені пишуть і просять: Іро, намалюй, у мене чоловік, син, брат на війні, йому треба охоронця.

Художниця пригадує історію із 2016-го. Вона стосується нашої спільної колеги – фотографки Укрінформу, яка з позивним “Мауглі” служить з початку війни бойовим медиком.

- Це був волонтерський госпіталь “Янголів Тайри”, в часі – грудень, перед святом Миколи, я вирішила їм намалювати сім янголів і вислати туди на фронт. І вже на самого Миколи мені приходить СМС від “Мауглі” та фото моєї роботи з підписом: “Колообіг твоїх янголів у природі”. Було страшенно приємно, що мій янгол служить в українському війську разом із моєю колегою, – розповідає Ірина.

А нещодавно вона знайшла світлину від "Мауглі" – та "зустріла" на фронті ще одного янгола, в одного з командирів ДУК "Правий сектор" "Гонти".

Художниця говорить, що через місяць після відправки парамедикам Тайри янголів віддзвонилася волонтерка Наталка Воронкова і розповіла історії про кожного з тої сімки.

- Від кожної у мене мурахи бігли по шкірі: там щось згоріло від прильоту, але люди, в кого були ці янголи, вижили. Один янгол згорів ущент від прямого прильоту в бліндаж, але його “господар” врятувався. Саме під військових я змінила формат матеріалів, на яких малюю – використовую полотна 10х10, аби хлопці могли носити охоронця з собою, бо великі частіше лишаються в бліндажах і втрачаються, – говорить художниця.

АНГЕЛИ ЗБИРАЮТЬ КОШТИ НА ДРОНИ Й ШВЛ

До речі, нещодавно Іра Любімова намалювала янгола на дошці від набоїв, яку їй привезла “Мауглі” з фронту. Зараз “Волонтерська сотня” започаткувала аукціон – за донейти планують придбати апарат штучної вентиляції легень Drager Carina для мобільного госпіталю в Донецькій області. Назбирати цей янгол повинен 205 тис. грн.

Ще один янгол Ірини – також у блакитно-жовтих тонах українського стягу – просто зараз акумулює донейти у зборі Укрінформу на бойову пташку для 72 ОМБР “Чорні запорожці”.

Також Ірина віддає свої роботи для аукціону #НаШапку від БФ “Свої”, що відбувається в Києві по четвергах у теплу пору року. Під час аукціону, як правило, грають музиканти, поети читають вірші, а в паузах діє ярмарок, на який гості несуть подарунки, частування чи хендмейд.

Виходить, що її янголи уміють заробляти гроші на добре діло.

- Востаннє на цей аукціон мені намалювався “бандерівський” такий янгол з червоно-чорним пір'ям. Тоді його купив один хлопець, я була неподалік, зауважила це і захотіла підійти та познайомитися. Привіт, кажу, це я намалювала янгола, якого ви купили. Виявилося, що він військовий, позивний “Тюльпан”. Сказав, що янгол потрапив у правильні руки. Це завжди приємно знати, – каже Ірина.

РЯТІВНИКИ ІРПІНСЬКИХ БУДИНКІВ

Так уже вийшло, що із повномасштабною війною Ірині янголи – в строю. Досі художниця малювала і для лікарень, шпиталів, для діток... Зараз найбільше янголів потребують люди саме на фронті. Тому Ірині янголи їдуть на війну.

- За пів року до початку великої війни мене не покидало відчуття, що вона почнеться. Я постійно бачила один і той самий сон про вторгнення: як їдуть танки, летять літаки, все горить... Це почалося іще до початку навчань у Білорусі, сон повторювався постійно, що два тижні. Тоді “прилетів” ангел, я його нікому не віддала, він залишився у мене – напівпрозорий такий, на тлі жовто-блакитного прапора. Він оселився в нашій квартирі за два тижні до початку вторгнення й оберігав увесь цей час наш дім. І наш будинок дивом уцілів посеред тотальної руїни в тому кварталі, – каже художниця.

Якщо зараз дивитися із вікон квартири, каже Ірина Любімова, то видно зруйновані таунхаузи, будинки без дахів та без стін у приватному секторі... І посеред цього всього – їхній уцілілий будинок... Справді, виглядає як диво.

- В Ірпені 70% житла пошкоджені – більшість людей наразі вже повернулися в місто, щось відновлюють самі, щось – влада... Нещодавно телефонує мені подруга і розповідає їхню історію. Їхній будинок був ущент розбомблений, там такі маленькі квартирки “гостинки”. “Уявляєш, ми заходимо в під'їзд, навколо запах горілого, але ми відкриваємо двері у свою квартиру – а там пахне аромопаличками і... нічого не пошкоджено. Чоловік біжить у кімнату і викрикує: “Моя плазма ціла!” А вона була напроти вікна, вікно розбите, але осколки з вибитої шибки розлетілися за якоюсь дивною траєкторією і не зачепили нічого в кімнаті. Іро, на тому вікні стояли твої янголи”, – розказала вона. Вона тоді вийшла з оглядин квартири і потрапила в сюжет Deutsche Welle – показала журналістам янголів, які врятували її дім.

НАВІТЬ КУМ ПОВІРИВ У ЯНГОЛІВ

Містика, але будинки Іриної мами та сестри в Ірпені також уціліли.

- Так, там теж були ангелики. У сестри в сусідню квартиру було пряме влучання, там усе вигоріло і снаряд застряг у цегляній стіні. Коли вони туди вперше після деокупації заходили, то викликали бригаду ДСНС, бо зрозуміло: якщо було пряме влучання, то цей снаряд мав зупинитися в квартирі сестри. Але коли зайшли, виявили, що квартира ціла і все на місці. До речі, мій кум з того часу повірив у янголів. Він записав мені звернення звідти ж: кумо, за пару днів до початку війни переніс янгола, якого ти малювала для похресника, з дитячої кімнати на етажерку саме під тією стінкою, що відділяла зруйновану квартиру від нашої. Виходить, що там стояв янгол і не дав пройти снаряду далі в житло через цегляну стінку, – розказує Ірина.

Художниця каже, що з кумом є ще одна така історія.

- Він приїхав до мене пізніше, каже, мов, у мене є військовий знайомий, хочу поїхати до нього в частину – намалюй ангела. А я от тільки-тільки віддала волонтерам усе, що було, хоч удома ж постійно "тимчасова виставка". Кажу йому: не засмучуйся, намалюю, відвезеш іншим разом. А тоді пішла збирати йому необхідне – там треба було також хлопцям чашки, посуд якийсь, – в одній із шухляд знайшла іконку Михаїла з мечем, яку мені привіз колись друг зі Святогірської Лаври. Я того Михаїла й віддала з пакунком кумові. Той поїхав. А увечері пише: мовляв, віддав я твого ангела військовому в частині, а той каже, що до архангела Михаїла постійно молився в найгарячіших точках, і саме він його врятував і вивів з боїв. Але під час одного з прильотів той вояка свою іконку втратив – і тут таку саму йому передав кум від мене, – розповідає Іра.

З ІРПЕНЯ КРИЛАТІ НАС ВИВЕЛИ В ЛУЦЬК – “МІСТО ЯНГОЛІВ І ДОЩІВ”

Питаю Ірину, що ж її саму врятувало в Ірпені. Звісно, вона каже, що ангели.

- Перед війною наснився великий пантеон янголів – це була довга алея з надгробками загиблих Героїв, довга алея, яка вела аж до раю. Закінчувався цей пантеон моїми прадідами. Я їх майже не пам'ятаю, один помер, коли мені було всього шість, і вони мені ніколи не снились – а тут так чітко і реалістично, до дрібних деталей, які пам'ятатиму все життя. Сни дають нам можливість обійняти рідних, хоча б так. Я їх обійняла міцно обох зі словами: “Які ви в мене гарні!” – почала плакати та прокинулась.

З Ірпеня Ірина з родиною виїхали 25 лютого на Волинь.

- Пережили там найстрашнішу ніч. Коли почали думати, куди їхати з міста – я згадала інший довоєнний сон, який також періодично снився: це було горище в бабусиному будинку на Волині, мені його наче показували дуже детально. І фокус був на схованці, які робили в багатьох волинських хатах. Я не знала доти, що в бабусиній хаті такий схрон є. Дізналася лише, коли ми приїхали й перевірили.

Після того, як виїхали з Ірпеня, цей сон Ірині більше не снився.

- Ще один момент про те, як нас вивели з Ірпеня, та про те, як янголи проявляють турботу. Бабусине село – неподалік Луцька, тож згодом ми переїхали туди, у місто «янголів і дощів», як співає Марія Бурмака. Це було 19 березня, у день народження Ліни Костенко. І коли ми підійшли до будинку, де мали жити, побачили, що він весь у висловах про крила. Найбільші крила були зображені із цитатою відомого вірша Костенко: «Людина нібито не літає, а крила має…».

Першої ночі були тривога за тривогою, ми пішли у сховище під драмтеатром, там я побачила дитячу крейду і, щоб відволікти дітей, які плакали, – намалювала великого янгола на стіні. І якось і самій стало спокійніше. Це був мій перший янгол після Ірпеня!

Тоді я його виставила у Фейсбуці, й жінка з Дніпра попросила такого для себе, а я пообіцяла, що одразу намалюю, коли повернусь до своїх фарб в Ірпінь. І я виконала обіцянку, зараз цей янгол гріє оселю у Дніпрі. Лише додала йому в руки букет волошок, ці квіти любить його власниця, – розказує Іра.

ЗВ'ЯЗОК З ЯНГОЛАМИ – СПАДОК ВІД ВОЛИНСЬКОЇ БАБУСІ

Цікаво, що Ірина мама родом з Маріуполя, а тато – з Волині. У Маріуполі та на Волині у бабусь минуло дитинство художниці. Каже, що з часу, як померла бабуся з Маріуполя, місто почало снитися в чорно-білих тонах.

- Зараз Маріуполь і є містом-привидом... – каже Любімова.

Іра пояснює свій “зв'язок із янголами” саме спадком від волинської бабусі.

- Прабабуся Параскева була знахаркою на Волині, неписьменна, але вміла робити такі речі, як кров зупиняти, замовляти хвороби. Вона померла в 2006 році. На похороні я побачила, як протягом двох днів до бабусі приходили попрощатися люди, дуже багато людей, з дітками. Це були всі ті, кому вона допомагала. Я знаю, що її бабуся Варвара так само була знахаркою. Дослідила родовід і знаю свою тричі "пра" бабусю. Крім ангелів, у мене є ще така штука, що я можу незнайомій людині сказати, хто вона по гороскопу – відчуваю це, – каже Ірина.

- Усі ці історії про те, що “янголи працюють” – коли ти їх розказуєш, це звучить настільки очевидно, але скептики би причепилися, мов, та це збіг, і так не буває, – кажу.

- Я не те що вірю, я просто бачу, що і як вони роблять, і тому малюю янголів та дарую їх людям. Я можу і хочу це зробити – чому б ні? У моєму житті немає жодного дня без маленького янгольського дива. От нещодавно їдемо зі Львова, а я не люблю каву із заправок, мені вона несмачна. І от я кажу вголос: “Зробіть нам, будь ласка, кави” – і на наступній заправці вона такою смачною вийшла! – сміється художниця.

Ірина каже, що всі прохання до янголів, котрі йдуть від душі, здійснюються. Немає тут ніякого канону чи якихось особливих молитов – потрібно просити допомоги подумки і щиро.

Усі твої прохання, які йдуть від душі, будуть почуті, переконує художниця.

А потім, коли ти побачиш, що трапилося диво, – ти зрозумієш, що тебе почули.

Тетяна Когутич
Фото Євгена Любімова та з архіву художниці