Український театр воєнного стану: призначення, ребрендинг, скандали
У першій подачі театрального огляду за підсумками року наш акцент був на видимій глядачеві стороні театрального життя. Проте в театрі вирують процеси, менш помітні широкій публіці, але не менш важливі для розвитку театральної сфери.
Про добір очільників театрів в умовах воєнного стану, про те, як театри працюють з власним брендом, як відчувають свою соціальну відповідальність та підтримують ЗСУ, завдячуючи стійкості яких культурна діяльність та життя країни триває.
Саме на таких важливих моментах ми зосередилися у цьому матеріалі.
КЕРІВНІ ПРИЗНАЧЕННЯ РОКУ
«Іноді процес призначення на керівні посади – сам по собі стає повноцінною театральною постановкою», – сказав у коментарі Укрінформу театральний аналітик Сергій Винниченко, який є засновником порталу «Театральна риболовля», що аналізує всю інформацію, яка стосується українського театру.
Зокрема в Київському академічному театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра та Київському театрі юного глядача на Липках у 2023 році, за його словами, спостерігалися «спроби розвороту плину часу у зворотному напрямку – здобутки попередніх періодів з якісного оновлення менеджменту, очевидно, не всім були до вподоби. Особливо в світлі втрати різного типу впливу». На захист здобутків стали і актори театрів, долучилися і лідери думок, засоби масової інформації. Через вивчення та розтлумачення норм законодавства провадити маніпулятивні рішення стало суттєво складніше.
І як результат – вектор розвитку театрів розвернення на 180 градусів не зазнав. Виконувачем обов’язки директорки-художньої керівниці Театру на Лівому березі стала Олеся Жураківська, Київського ТЮГу – Марія Кривенко.
Центром не мистецьких, а керівних розборок назвав аналітик і місто Кропивницький, де в роботу Кропивницького академічного українського музично-драматичного театру ім. Марка Кропивницького втручалися керівники місцевої влади. Призначеного керівника до кінця воєнного стану Вячеслава Вандрашека намагалися змінити, організувавши конкурс, який на момент написання цього тексту судовим рішенням визнано незаконним.
Медійно гучно було із призначенням в.о. генерального директора-художнього керівника Національного академічного українського драматичного театру ім. Марії Заньковецької. Театральна спільнота Львова почала говорити про «чужинців» у місті, маючи на увазі Максима Голенка, який до того був головним режисером київського «Дикого театру», згодом – Одеського театру Василька. Проте відкритість команди та й сама налагоджена робота (п’ять прем’єр з вересня по грудень) почали натякати, що ніхто театр руйнувати не збирається. Більше того, серед топподій у культурі 2023 року (опитування проводив Укрінформ) було двічі названо призначення Голенка керівником театру ім. Марії Заньковецької. Так вважають, зокрема, режисерка та сценаристка Наталка Ворожбит та режисер Євген Лавренчук.
Після випуску в цьому театрі вистави «Земля» за Ольгою Кобилянською, театр ім. Заньковецької отримав ще й нового головного режисера – ним став Давид Петросян, до того – режисер-постановник Київського національного театру ім. Івана Франка.
Медійно спокійніше призначення відбулися у Вінниці, де Іван Педорук очолив обласний театр ім. Миколи Садовського, а Тетяна Побережна – обласний театр ляльок «Золотий ключик».
З інших нових призначень – Рудольф Дзуринець очолив Закарпатський академічний обласний український музично-драматичний театр імені братів Юрія-Августина та Євгена Шерегіїв, Олег Яцина став керівником Харківського академічного драматичного театру, Вадим Хаїнський – в.о. директора-художнього керівника Волинського академічного обласного театру ляльок.
Після завершення попередньої каденції директорка-художня керівниця Львівського академічного драматичного театру ім. Лесі Українки Ольга Пужаковська звітувала про здобутки театру та переконливою програмою наступного періоду отримала пролонгацію свого контракту.
РЕБРЕНДИНГ ТЕАТРІВ
Робота із брендом у 2023 році спостерігалася у Чернівецького театру ім. Ольги Кобилянської та Черкаського театру ім. Тараса Шевченка.
Обидва театри персоніфіковані через свого покровителя. Черкаський обласний театр вирішив піти шляхом обігравання літер Т і Ш (театр Шевченко), тим самим втративши геоприв’язку до міста та розчинившись у переліку восьми інших «театрів Шевченка», які існують по країні.
Натомість із брендом Чернівецького театру попрацювала агенція «Branda Company», яка підсвітила (у прямому й переносному сенсі) сильні сторони театру – на логотипі театру з’явився промінь.
Попрацювали із неймінгом у київській дитячій театр-студії «Колесико» – тепер вони стали «Kolo ART».
Криворізька театральна студія «Ті самі гойдалки» (ще до недавнього «Ванильные качели») шукають відповіді на складні питання – що й відобразили в оновленому логотипі.
ВІДОМІ ЛЮДИ ПОТРАПЛЯЛИ В РЕЗОНАНСНІ ДТП
В автомобільних ДТП опинилися актор Київського театру ім. Івана Франка Остап Ступка та генеральна директорка Одеського театру опери та балету Надія Бабіч
Розслідування про ДТП, яке за інформацією поліції Одеси, сталося в січні 2023 року, коли Надія Бабіч під час тест-драйву не впоралась з керуванням, виїхала на тротуар, де збила пішохода з чотирирічним сином, портал «Антикорупційний вимір» опублікував лише у жовтні. Поки що рішення суду за цією справою немає.
А про перебіг розслідування київської квітневої аварії, де «Land Rover» Остапа Ступки виїхав на зустрічну смугу та влетів у припаркований автомобіль, всередині якого перебувала людина, відбувалося оперативно. Актора засуджено до трьох років обмеження волі з позбавленням права керування транспортними засобами на 8 років.
РІК ВІДЗНАЧИВСЯ КОЛАБОРАНТСЬКИМИ ПРОЯВАМИ
Ексактор Київського театру юного глядача Гліб Михайліченко заявив про свою участь у складі московського «PRIЁM-продакшн».
Компанія харків’ян у складі акторів Сергія Лістунова та Дарії Терновської та режисерки Жанни Богусевич переїхали до Санкт-Петербурга, де створили театральну студію «Театр Питер». У мережі з’явилися відео пропагандистського характеру російського виробництва, в яких беруть участь колишні харківські актори.
Акторка-колаборантка Херсонського театру ім. Миколи Куліша Ружена Рубльова на російському телебаченні виступає «представницею Херсонської області Росії».
Є випадки маніпуляцій у країнах Європи. В жовтні у Даугавпілському театрі відбулася прем’єра вистави за п’єсою «Перемир’я» донецького драматурга Олексія Куралеха, який позиціонує себе «жителем ДНР». Там війна на Донбасі та окупація Росією українських територій у 2014 році називаються «українським конфліктом».
СКАНДАЛИ НА МОВНОМУ ҐРУНТІ
Одеська прем’єра вистави «Золоте теля» в лютому у постановці Володимира Подгородинського в Одеському театрі музичної комедії ім. Михайла Водяного викликала неймовірну кількість запитань до російської мови, якою поставлена вистава в академічному театрі.
«Ми тут вбачаємо низку порушень, які стосуються не тільки цього факту, але й використання недержавної мови посадовими особами згаданого обласного комунального закладу», – заявив мовний омбудсмен Тарас Кремінь в інтерв’ю Укрінформу, коментуючи ситуацію навколо вистави російською мовою.
Сутичка на мовному ґрунті відбулася навколо результатів Театрального фестивалю «Комора» – вокально-театральна студія «Голос Джельсоміно» з міста Одеса із порушенням положення фестивалю, яке прямо унеможливлює виконання в конкурсі вистав російською мовою, отримують відзнаку від членів журі фестивалю.
Втім… є й хороші мовні новини – колектив Одеського театру ім. Василя Василька представив україномовну версію пісні «Край Чорного моря» (слова – Семен Кирсанов, музика – Модест Табачников, переклад українською – Сергій Осока). Відеоверсію у режисурі Олександра Самусенка показали до Дня Одеси.
А з фасаду будівлі Харківського драматичного театру демонтували літери з прізвищем Пушкіна, а також згадку про те, що це був театр «російської драми».
СКЛАДНА СИТУАЦІЯ ІЗ ТЕАТРАЛЬНИМ ХАРКОВОМ
Ситуація із театральним Харковом продовжує залишатися складною. У квітні було прийнято рішення про обмеження в 50 глядачів на виставу та заборону грати у власних театральних приміщеннях. 1 листопада до цього додалася пропозиція Харківської обласної ради перевести діяльність театрів «в онлайн», що викликало обурення серед театральної спільноти.
Наприкінці 2023 року ситуація вирішилася скороченням фінансування закладів культури Харківського обласного підпорядкування у 2024 році вдвічі (зі 100 до 50 млн грн) із дозволом роботи у власних приміщеннях.
Водночас понад половина складу всіх театрально-концертних труп перебуває поза межами Харкова.
ЦІКАВІ ФАКТИ
При підготовці афіші прем'єрної вистави «Лис Микита» за Іваном Франком у Київському театрі юного глядача, художниця Леся Ковпак використала ШІ. Тож, маємо першу афішу нового взірця.
У Харкові змогли провести протягом року два Різдвяних мініфестивалі «ВертепСхід». Перший припадав на Різдво за попереднім церковним календарем (тривав 7-8 січня), а вже другий – за новим, і пройшов 23-24 грудня.
Повість «Різдвяна пісня в прозі, або Різдвяне оповідання з привидами» Чарлза Дікенса отримала одразу три втілення протягом одного лише грудня. У Рівному – «Скрудж. Різдвяна історія», в Калуші – «Різдвяна пісня з привідами» (реж. Дмитро Карачун) та той же «Скрудж. Різдвяне диво» у постановці Сергія Мазаного у Дніпрі.
Вже третього українського актора запрошено читати Всеукраїнський радіодиктант національної єдності, який проходить у День української писемності та мови. До компанії Ади Роговцевої та Римми Зюбіної, які читали текст у попередні роки, цього року долучився актор Франківського драмтеатру Олексій Гнатковський.
Український театр став помітнішим в енциклопедичному плані. Протягом року з’явилися понад 60 сторінок про людей театру в українському сегменті «Вікіпедія». Якщо цікавість до франківського актора Олексія Гнатковського можна приписати зокрема кінематографу (на екрани вийшов художній фільм «Довбуш»), то сторінки педагога та режисера Володимира Богатирьова з Рівного, київського актора Петра Миронова, акторки Юлії Шаповал, режисера Дніпровського театру драми і комедії Антона Меженіна та інших – свідчить про інтерес саме до театру та його людей.
При цьому у друкованому виданні «Суми культурні» є невеличка згадка про приватну театральну ініціативу в рамках молодіжного простору і не знайти ані Національного театру ім. Михайла Щепкіна, ані Сумського ТЮГу.
СПІВПАДІННЯ
Про співпадіння, або звернення до спільних джерел, можна говорити у зв’язку, на приклад, із хвилею обговорень київської постановки п’єси «Хазяїн» у Театрі на Подолі, при тому, що цю саму п’єсу Івана Карпенка-Карого поставили в Луганському музично-драматичному театрі.
В ювілейний рік Ольги Кобилянської вийшли дві «Вовчихи» на сценах Франківського драмтеатру та Чернівецького театру ім. Ольги Кобилянської.
До Мольєрівського «Удаваного хворого» протягом листопада українські театри звернулися й взагалі тричі – на сцені Миколаївського академічного художнього драматичного театру; на сцені Київського національного академічного Молодого театру (під назвою «Симулянти») та у Львівському академічному театрі ім. Леся Курбаса (назва «Мольєр. Анатомія»).
Три дотики до «П’яти пісень Полісся» Людмили Тимошенко зробили у Рівненському музично-драматичному театрі, в Малому драматичному театрі та в Сумському національному театрі ім. Михайла Щепкіна.
Три версії повісті «Різдвяна пісня в прозі, або Різдвяне оповідання з привидами» Чарлза Дікенса з’явилися в грудні: у Рівному – «Скрудж. Різдвяна історія», у Калуші – «Різдвяна пісня з привідами» та «Скрудж. Різдвяне диво» у Дніпрі.
А найбільш затребуваним персонажем для сімейного перегляду сміливо можна назвати Котигорошка, до образу якого звернулися в Івано-Франківському національному драмтеатрі, у Київському театрі на Лівому березі, а спільний проєкт Херсонського театру ім. Миколи Куліша із Миколаївським художнім драматичним театром розкриває тему протистояння «Котигорошко проти вікінгів».
БІЛЬШІСТЬ МИСТЕЦЬКИХ ЗАХОДІВ ПРОВОДЯТЬСЯ НА ПІДТРИМКУ ЗСУ
Левова частина мистецьких заходів проходить зі зборами донатів. Поширена практика, коли театри замість продажу квитків пропонують глядачам не купити квитки, а зробити донат на ЗСУ або інші важливі потреби. Всі-всіх-всіх не перерахувати, зупинимося на вражаючих.
У дворику Львівського театру ім. Лесі Українки кількаразово провели благодійний мініфестиваль «Гомін», який поєднав у собі концерт, маркет хендмейду, фудкорт та аукціон – суми зборів сягали від ста – ста п'ятдесяти тисяч гривень за один фестиваль.
Національний академічний драматичний театр ім. Івана Франка конвертував гіперпопулярність вистави «Конотопська відьма» – організували благодійний показ, який зібрав 1 мільйон 770 тисяч гривень для ЗСУ.
Любов Базів. Київ
Фото Укрінформу і надані театрами
