Одеський міжнародний кінофестиваль у Києві показує війну
Більшість українських кінофестивалів після повномасштабного вторгнення у 2022-му році стали «біженцями» – тобто, проводилися на іноземних майданчиках. «Насправді, це, що називається не було б щастя, та нещастя допомогло… Ми навіть у страшному сні не думали про такі можливості, але є певна користь в тому, що українські кінофестивалі проводилися за кордоном. Це набагато ширше познайомило європейську аудиторію та міжнародну кіноспільноту з українським кінематографом і українським кінофестивальним процесом, укріпило наші зв’язки», – поділився в ексклюзивному коментарі Укрінформу кінокритик Олександр Гусєв, який є членом журі Міжнародної федерації кінопреси FIPRESCI 15-го Одеського міжнародного кінофестивалю, що цього року проходить у столиці з 12 по 20 липня.
У ЦЬОГОРІЧНІЙ ПРОГРАМІ ОМФК ПОНАД 90 ФІЛЬМІВ, ЗОКРЕМА 56 – УКРАЇНСЬКИХ
ОМФК, який у 2022-му був проведений у Варшаві, у 2023-му повернувся в Україну, але не зовсім додому – через ситуацію, яка склалася в Одесі, його провели в Чернівцях, а цього року – в Києві. Але, як би там не було, Одеський кінофестиваль був і залишається головним майданчиком для презентації хорошого кіно, і у цьогорічній програмі понад 90 фільмів, зокрема 56 – українських. Йдуть вони у трьох столичних залах (два в Будинку кіно й один у кінотеатрі «Оскар»), кожен фільм демонструється тільки один раз.
У програмі, крім традиційних національного та європейського конкурсів, також 5 позаконкурсних ретроспектив українського кіно. Важливою частиною програми є гала-прем'єри – першопокази в Україні знакових і очікуваних фільмів, серед них український фільм жахів «Конотопська відьма» та зарубіжні стрічки – французький блокбастер «Граф Монте-Крісто», фільм Йоргоса Лантімоса «Види милосердя», та «Субстанція» режисера Каролі Фаржа з Демі Мур у головній ролі.
Програма «Фестиваль фестивалів» включає іспанські, французькі, німецькі стрічки, які були в програмі Канського фестивалю та інших великих фестивалів світу.
ФІЛЬМ «СІРІ БДЖОЛИ» ВІДОБРАЗИВ НАДВАЖЛИВІ ТЕМИ, ЯКІ ВКРАЙ РІДКО ПОРУШУЮТЬСЯ В НАШОМУ КІНО
Окремо зупинимося на фільмах програми національного конкурсу, в ній заявлено 10 картин, 6 – ігрових і 4 документальні.
Ігровий повнометражний фільм «Сірі бджоли» режисера Дмитра Мойсеєва – це екранізація однойменного роману українського письменника Андрія Куркова.
«Мені здається, що сам по собі цей роман один із найкращих відбитків війни та взагалі навколовоєнної теми. І фільм «Сірі бджоли» відобразив надважливі теми, які вкрай рідко порушуються в нашому кіно, тому що він про мешканців «сірої зони», на яку не так часто звертається увага. Це не біженці, не сепаратисти, не люди, які воюють за Україну. Це ті, хто буквально живе у просторі бойових дій, ті, в чиє життя ввійшла війна і стала частиною повсякдення. Тобто це історія про мир посеред війни», – розповів про кінострічку Олександр Гусєв.
У картині фактично два головних героя – це останні мешканці села, звідки всі поїхали через постійні обстріли. Один з них – умовно проукраїнський, а інший – трохи проросійський, і саме в цьому певна незвичність і сміливість цієї кінороботи, бо вона викликає співчуття до обох. Автори створили постапокаліптичний або навіть апокаліптичний простір, в якому зруйновані звичні закони мирного часу, це простір, звідки пішла цивілізація. Такий собі безлюдний острів, де немає їжі, світла, елементарних засобів опалення, і тому, коли один з цих персонажів приймає «подачки» від ворогів, складно його засуджувати, тому що це його єдина можливість вижити…
«В цій стрічці дуже переконливий дует прекрасних акторів Віктора Жданова («Додому», «Спіймати Кайдаша») та Володимира Ямненка («Дике поле», «Сніг»), вони яскраві, виразні й органічні. Фільм знятий на гарному літературному першоджерелі й режисер Дмитро Мойсеєв зміг талановито показати в цьому фільмі тему війни з нового ракурсу», – переконаний Олександр Гусєв.
«ГЛЯДЄЛОВ» – ЦЕ ВОДНОЧАС ШЛЯХ ТАЛАНОВИТОЇ ЛЮДИНИ І РОЗПОВІДЬ ПРО ЧАС, ЯКИЙ ПОТРАПИВ У КАДР ЙОГО ФОТОАПАРАТУ
Документальний фільм «Глядєлов» – режисерки Ксенії Кравцової. Це унікальна розповідь про життєвий і творчий шлях фотографа Олександра Глядєлова, який у першу чергу відомий в якості військового фотографа. Він знімав збройні конфлікти на території колишнього СРСР, був у гарячих точках у Баку, вже під час війни знімав на Донбасі, потрапив разом з українськими військовими в Іловайський котел...
У цьому фільмі автори показують нам різноманітні деталі життя талановитої людини, але водночас розповідають і про події того часу, які потрапляли в кадр його фотоапарату: як розвалювався Радянський Союз, як болісно створювалися на його місці незалежні країни.
«Нам показують людину, яка є спостерігачем, пропускає крізь себе весь жах і терор тієї епохи, і через фотознімки дозволяє це все відчути нам. Олександр Глядєлов створює образи, які примушують пам’ятати про людей, яких уже немає, які вже загинули за Україну, це і воїни, і його колеги-фотографи. В ньому самому є відбиток того всього, що відбулося. І дуже цікаво, що операторська манера цього фільму відтворює професійну манеру фотохудожника Глядєлова – виразна й чітка монохромна зйомка», – розповідає Олександр Гусєв.
«СОПІЛКА ПЕРУНА» – ЦЕ ПРИКЛАД, ЯК ВИРАЗНО ВТІЛИТИ ОБРАЗИ ВОЇНІВ, ПОКАЗУЮЧИ ТЕ, ЧИМ ВОНИ ЗАЙМАЮТЬСЯ ЩОДЕННО
Документальний фільм «Сопілка Перуна» режисера Євгенія Мазуренка заснований на відеоматеріалах, знятих безпосередньо на бойовій позиції. Його герої – воїни-артилеристи, які в мирному житті всі дуже різні, а зараз знаходяться в одному обмеженому просторі на декілька сот метрів посадки та несуть службу неначе древні жерці язичницького племені в сакральному місці, і їхній вівтар – це гармата.
«Сопілка» – це кодова назва гармати для радіопереговорів. Образно гармата нагадує собою сопілку, і такий інструмент пасував би богу грому – Перуну.
І цей фільм також дуже багато в чому показує війну з такої точки зору, з якої кіномитці ще її не показували. Адже зазвичай це розповіді про військові події в різних куточках, де йдуть бої, де герої згадують, що вони пережили, а тут – нам показують тільки маленьку ділянку великого «театру війни», лише декількох людей, які про війну й не згадують, а ведуть її фактично в режимі реального часу. Автори показують те, що роблять воїни як важку бойову повсякденність. Це люди, які опинилися там за всіх нас, ризикують життям, здійснюють непомірно важку працю. Фільм наповнений подробицями їхнього повсякдення, а війна показана саме як дуже важка робота – солдати підносять снаряди, ховаються від обстрілів, обговорюють несправності. І одні з найбільш драматичних деталей: вони знають, що знаходяться в ситуації снарядного голоду, постійно мають справу з технікою, яка не витримує, виходить з ладу, але іншого у них немає… Поступово вони всі проявляються як особистості, в щоденних заняттях розкриваються темперамент, характер, світогляд.
«Для мене «Сопілка Перуна» – це один із кращих сучасних прикладів того, як можна настільки виразно втілити образи воїнів ЗСУ. Кінематографічно це дуже гарно знятий фільм – співіснування в кадрі жахів війни і краси природи: лісу та сонця. Є декілька чудових музичних «кліпових» сцен на кшталт фольклорного року, коли герої ведуть вогонь. Все це дуже сильно зроблено», – розповів про фільм кінокритик .
ВЕЛИКА КІЛЬКІСТЬ ФІЛЬМІВ ПРО ВІЙНУ В ЦЬОГОРІЧНІЙ НАЦІОНАЛЬНІЙ КОНКУРСНІЙ ПРОГРАМІ. А ЯК ІНАКШЕ?
Під час відбору фільмів до національної конкурсної програми не було акценту саме на військову тематику, оскільки для Одеського кінофестивалю характерно представляти широку панораму, давати масштабне уявлення, чим взагалі дихає український кінематограф. Тож велика кількість військових кінофільмів у цьогорічній національній конкурсній програмі відбиває нашу реальність.
У документальному блоку справді всі фільми присвячені війні:
«Кілометр» – один із перших фільмів про операторів дронів режисерки Ганни Тихої, побудований на унікальних зйомках роботи українських аеророзвідників у Бучі та Ірпені в перший місяць повномасштабного вторгнення.
«Обережно! Життя триває!» режисера Антона Шутки – про відновлюваний після боїв Ізюм. Головний герой – вуличний художник із Харкова, що їде до звільненого міста, розташованого за 60 км від лінії фронту, і малює на вулицях зруйнованого під час російської окупації міста.
З ігрових кінострічок, представлених у національній програмі, безпосередньо війні присвячені фільм «Сірі бджоли», та опосередковано – «Яса» режисера Сергія Маслобойщикова.
«Дім за склом» режисера Тараса Дроня розповідає про трагедію, яка сталася у невеличкому містечку – юна дівчина зникла під час святкування посвяти в студенти. Успішна мама хоче знайти доньку, але боїться, що правда, що відкриється після того, може перекреслити її кар’єру.
«Діло Безп'ятого» режисера Валерія Шалиги – екранізація за твором українського класика Івана Карпенко-Карого «Сто тисяч».
Дія фільму «БожеВільні», режисера Дениса Тарасова розгортається в 70-ті роки XX сторіччя й відкриває одну з найганебніших і найстрашніших сторінок історії СРСР – так звану «каральну психіатрію», яку використовувало КДБ у боротьбі з політичними та релігійними дисидентами.
У ФІЛЬМАХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО КОНКУРСУ – ТЕНДЕНЦІЯ ДО ОСМИСЛЕННЯ ТА ПЕРЕОСМИСЛЕННЯ ТРАДИЦІЙНИХ ЦІННОСТЕЙ
Що стосується фільмів європейського конкурсу Одеського кінофестивалю, в якому заявлено 11 нових фільмів від режисерів з Австрії, Грузії, Іспанії, Німеччини, Норвегії, Польщі, Швейцарії, Фінляндії, то за словами члена журі Олександра Гусєва, в їх тематиці спостерігається тенденція до осмислення та переосмислення традиційних цінностей. Багато із заявлених стрічок присвячені кризі уявлень про родину, але при цьому демонстрації того, що ми все одно повертаємося до традиційних цінностей.
Зали не заповнені вщерть, але глядачів на Одеському кінофестивалі все ж багато. Зрозуміло, що зараз на такі культурні події люди ходять менше і через аномальну спеку, і через відключення електроенергії, і через постійну загрозу ракетних атак. На щастя, жодного серйозного збою через складні реалії нашого життя ще не відбулося, лише один сеанс був перенесений через технічну поломку від перепаду напруги, і організатори роблять все можливе, щоб фестиваль проходив на найвищому рівні.
Традиційно найбільше глядачів на українських фільмах, де можна поспілкуватися з командою творців, режисерами та акторами, і це дуже приваблює глядачів, та на найбільш гучних іноземних хітах, наприклад, на фільми Лантімоса, куди теж складно потрапити.
Переможців національної та Європейської конкурсної програми ОМФК буде оголошено 20 липня і Укрінформ про це обов’язково розкаже.
Любов Базів. Київ
