![Актор і воїн: «Та ніхто не народжений для війни!» Актор і воїн: «Та ніхто не народжений для війни!»](https://static.ukrinform.com/photos/2024_09/thumb_files/630_360_1727349277-349.jpg)
Актор і воїн: «Та ніхто не народжений для війни!»
Актор Євген Авдєєнко (позивний Авдєй) з початку повномасштабної війни воює в Третій штурмовій. Доти він майже два десятки років виходив на професійну сцену в Національному театрі ім. Лесі Українки та Театрі драми і комедії на лівому березі. Виставу «Ненароджені для війни» в новому для української сцени жанрі мілітарі-стендап, як нарік його режисер Анатолій Нейолов, зараз показують у різних містах країни. Це театральна документалка, в основі якої – реальне життя, думки та переживання військового. В основі моновистави – реальні історії бійців 3 ОШБр та особистий досвід Євгена Авдєєнка. Він виступає з мілітарі-стендапом вже два місяці поспіль, і в планах ще широка географія.
![](https://static.ukrinform.com/photos/2024_09/1727349276-800.jpg)
УСІ КОШТИ ЙДУТЬ НА ПОТОЧНІ ПОТРЕБИ ТРЕТЬОЇ ШТУРМОВОЇ
Ми спілкуємося з Євгеном після відіграної ним 14-ї вистави.
- Щоразу нові люди, тому це щоразу різний досвід, – каже він.
Актор розповідає, що десь на спектакль збирається повна зала, десь він грає при напівзаповненій.
- Буває, наприклад, що в Борисполі збираємо повний зал, а десь людей менше, аніж хотілося б. Особливо часто так випадало у серпні, коли було багато відпусток. Аби постійно збирати аншлаги – треба бути супермедійною особистістю, щоб тебе знало пів країни, чи блогером у Ютубі, чи виступати на ТБ. Ну і є такий момент, що нам приміщення для показу вистави завжди підбирають місцеві управління культури, тому часом це може бути зала на 200 місць, і вона буде заповнена вщент, а іншим разом – зала на 800, і якщо також прийде 200-300 людей, вона буде напівпорожня, – каже Євген.
Він зазначає, що завжди усі кошти, зібрані під час виступів, перераховують на актуальні для Третьої штурмової збори.
- Це і квитки, й донати, і все, що можемо зібрати під час вистав, – говорить він.
ВИСТАВА ДОПОМАГАЄ ЦИВІЛЬНИМ ЗРОЗУМІТИ ВІЙСЬКОВИХ
Актор каже, що першим понад десятком показів вистав задоволений.
- Найбільше задоволений тим, що вистава живе. Щоразу йдуть імпровізаційні моменти, бо вистава інтерактивна і часто є репліки із залу. Деякі я згодом цитую під час показу в іншому місті. Також дуже тішать схвальні відгуки, їх багато, я не всі бачу, лише ті, де мене позначають у соцмережах чи якось інакше передають свої враження. Часом доводиться перечікувати оплески після деяких фраз під час вистав та робити вимушені паузи.
![](https://static.ukrinform.com/photos/2024_09/1727349318-378.jpg)
За словами Авдєєнка, значна більшість його глядачів – жіноцтво та молодь, хоча вистава для всіх. Актора-військового тішить, що на його мілітарі-стендап приходять пари, де хтось – у пікселі чи мультикамі. Їхні відгуки особливо цінує.
- Якось до мене на виставу прийшла дівчинка з хлопцем (чи чоловіком) у формі. Після перегляду вони записали відеовідгук, тегнули мене. Дуже потішило, що вони радили своїй аудиторії обов’язково сходити на виставу, бо це допоможе краще розуміти військових, перебування у війську тощо. Особливо рекомендували цю моновиставу тим, хто боїться долучатися до Сил оборони.
![](https://static.ukrinform.com/photos/2024_09/1727349333-259.jpg)
В МУЛЬТИКАМІ ЗРУЧНО ВИХОДИТИ НА СЦЕНУ
- Як це – виходити на сцену в мультикамі? Для вас це сценічне вбрання – як для актора? Чи враховуючи, що ви військовий, нині це – частина роботи?
- Мені дуже комфортно. В принципі, я в цьому й репетирував, зрідка перевдягався у цивільний одяг. Я – військовий, тому звик до цього одягу. Це нормально для мене. Ну а для глядачів бачити актора у виставі «Ненароджені для війни» в однострої теж не дивина. Вони ж знають тематику, на що вони йдуть. Тому не здивовані. Це все дуже природно.
- Наскільки багато вашого особистого досвіду у ваших монологах зі сцени?
- Багато. Це все – особисте, навіть якщо йдеться не про пережите мною, а про історії когось зі знайомих чи незнайомих хлопців: про Авдіївку, Курдюмівку, про друзів зі школи, які терпіти один одного не могли колись, а потім опинилися в одній посадці... Так, це історії не мої, але якщо вони не будуть моїми на сцені, то нічого узагалі на неї виходити. А от сцени прощання з дружиною, рідними – це особисто пережите.
![](https://static.ukrinform.com/photos/2024_09/1727349309-469.jpg)
ПРИСВЯЧУЮ ПОБРАТИМАМ, ЯКІ ЗАРАЗ БІЛЯ ГАРМАТИ
Євген каже, що присвячує усі сказані під час вистав слова побратимам.
- Я зараз стою на сцені, а вони десь біля гармати чи в траншеї або окопі, працюють. Мені важливо знати, що я говорю ці слова і для них також. І також усім братам та сестрам, які загинули в цій війні. У мене достатньо великий список знайомих та близьких, яких вже немає... Тож це все поєднано, і всі думки та емоції переплітаються на сцені.
Цікавлюся в Євгена, чи був досвід показу цієї вистави для військових.
- Майже щоразу у залі є ветерани чи військові серед глядачів. Вони класно реагують, часто кидають репліки із залу, включаються в діалог. Я це завжди намагаюся використати. Учора на виставі були побратими-артилеристи, вони давали мені репліки майже як партнери по сцені.
Особливі відчуття, коли є поранені на виставі, каже актор.
- Один хлопець із серйозним пораненням обличчя написав відгук-лонгрід про виставу із закликом до цивільних: підіть і послухайте, все, що говорять зі сцени там, – правда.
Разом із тим, каже актор-військовий, бувають неоднозначні відчуття від того, що в залі досить мало чоловіків.
- Можливо, хтось боїться ТЦК – ведуться на ці моменти кацапської пропаганди і не виходять з дому. Я часом зі сцени ще й за ТЦК працюю. По-перше, це роз’яснювальна робота з цивільними, а по-друге, часто чую, що після вистави захотілося мобілізуватися.
![](https://static.ukrinform.com/photos/2024_09/1727349342-271.jpg)
АБО ГЕРОЙ ГЕРОЙСЬКИЙ, АБО “НЕНАРОДЖЕНИЙ”
Насамкінець нашої недовгої розмови говоримо про те, чому взагалі з’являється та живе ця теза про «не народжених для війни».
Євген пояснює, що з початку повномасштабної у суспільстві сформувалися дві протилежні думки про військових.
- З одного боку, значна більшість цивільних уявляють військових якимось рексами, такими героями геройськими. І коли звичайні хлопці бачать сюжети в медіа про таких героїв, порівнюють себе з ними, то кажуть: “Та куди мені... Я не народжений для війни”. А армія, військо – це, насправді, такі ж самі звичайні люди, як і він. Героїв – одиниці!
З іншого боку, є купа блогерів або просто цивільних людей, які не соромляться розповідати про те, що вони не народжені для війни. Нещодавно зачепив молодик у сюжеті по ТБ, який давав інтерв’ю та казав, що він би, може, й мобілізувався, але поки не буде чітких термінів служби, то не робитиме цього. Тригернуло, що молодику на вигляд 30 років, він угодований і виглядає здоровим, у модних окулярах – і це все про “чіткі терміни” він розповідає в 2024 році у Запоріжжі, в області, де ворог окупував половину регіону! Мені, слухаючи його, хотілося спитати: а чого ти досі не у війську, у тебе ж ворог під боком?! Звісно, я можу помилятися і це вигляд обманює, може, в нього нема нирки чи щось там із колінами або хребтом... Але виглядав він здоровим, - каже Євген.
А тоді вибачається за бурхливу реакцію, яку викликають в нього «ненароджені для війни» парубки.
- У мене є й колеги, – продовжує військовий, – які також кажуть, що не народжені для війни. “Ну мене ж там одразу вб’ють!” Ага, а мене народили в Спарті, і я змалечку знав, як треба стріляти з гармати, і тому поїхав артилеристом на Бахмутський напрямок! Найгірше, коли ті ж актори, що так говорять, грають у кіно військових, одягають піксель, за сценарієм убивають ворогів чи зображають сучасних героїв війни. І їм геть не соромно, але от для війни вони не народжені... Думають, що вони кажуть правду чи виглядають правдиво на сцені чи в кадрі при цьому.
![](https://static.ukrinform.com/photos/2024_09/1727349348-960.jpg)
УСІ МУСИМО ПРАЦЮВАТИ, ЩОБ ВІЙНА ЗАКІНЧИЛАСЯ
Насправді, каже Євген Авдєєнко, ніхто не народжується для війни.
- Усі ми народжуємося, аби творити, креативити, щоб жити, зрештою! Є між нами й такі люди, як був Да Вінчі (Дмитро Коцюбайло, – ред.), як був Друг Фарш (Олександр Свіщ, – ред.), для них війна – це їхня стихія. Але й вони теж не були народжені для війни, просто вони себе дивовижно на ній проявили і стали легендами. Це хист, талант, який даний далеко не усім.
У виставі я наголошую, що ніхто не народжений для війни, але всі ми мусимо попрацювати, аби вона закінчилася. У нас у Третій штурмовій не всі штурмовики. Для того, щоб працював один штурмовик на фронті, потрібна робота іще п’ятьох людей за іншими спеціальностями. Водії, техслужба, забезпечення. Це цілий ланцюжок у системі. Плюс за військовими стоять іще цивільні, які донатять, купують машини, волонтерять, шиють сітки. До речі, мене дуже втішає, що в більшості театрів чи сценічних майданчиків, де ми граємо виставу, облаштовані локації з плетіння сіток і жінки плетуть постійно. Це вражає!
Тетяна Когутич, Ужгород
Фото надані пресслужбою Третьої штурмової бригади