«Культурний десант»: Ми підносимо військовим боєкомплекти, що зцілюють душу

Вони дають концерти там, де заховатись від ворога можна хіба що під землею. З військовими вони спілкуються однією мовою та розуміють жарти, що складаються навіть з одного слова. Після їхніх виступів знаходять в собі сили рухатись далі ті, хто ще кілька годин тому вважав, що ніякого «далі» більше ніколи не буде.

Це історія про об’єднання військовослужбовців, яке називається «Культурний десант». До нього входить близько пів сотні митців та артистів-військовослужбовців, 90% з яких пішли до війська добровольцями й мають бойовий досвід.

З 2023 року мобільні групи підрозділу виступають на різних ділянках фронту. Кореспонденти Укрінформу познайомилися з артистами одної з груп «Культурного десанту» у Запоріжжі, на фестивалі «ГогольФест», куди вони приїхали після кількох зустрічей у зоні бойових дій.

Задля безпеки й через часті сигнали  «повітряної тривоги» фестиваль проводили в бомбосховищах та укриттях. Виступ «Культурного десанту» відбувався в «Незламному хабі», облаштованому для проведення різних заходів.

РІВНІ ЇДУТЬ ДО РІВНИХ

- Ми вперше беремо участь у такому заході. Взагалі, якщо чесно, нас не так часто запрошують на фестивалі, бо в нас небагато часу. Ми працюємо на Запорізькому напрямку, а до цього наша група 9 місяців була на Херсонщині, – розповідає керівник мобільної групи, військовослужбовець Євген Воронецький (позивний «Настрій»).

Він – одесит, який прекрасно говорить українською. В цивільному житті був артистом розмовного жанру. Гуморист, степдап-комік, знімався в різних проєктах на телебаченні, був телерадіоведучим. Як він сам каже, до війська долучився пізно… в лютому 2022 року.

- Треба було зробити це набагато раніше, – додає.

Призвався він в Одесі, у 122 бригаду ТрО, роту вогневої підтримки. Через деякий час Євгену подзвонив засновник «Культурного десанту» Миколай Сєрга. Чоловіки були знайомі раніше. Сєрга розповів, що набирає новий підрозділ, і запропонував долучитись. Близько чотирьох місяців Євген розмірковував над пропозицією.

- Він мене переконав і запропонував спробувати в тестовому варіанті. Ми зібрались на базі 59 бригади на Донеччині. Розділилися на дві групи – і тільки через 2 місяці я повірив у те, що ми робимо. Усвідомив, що ми не «ховаємось за культурою». Один з капеланів якось сказав мені: «Є хлопці, які підносять на полі бою бойові комплекти, ми, капелани, підносимо духовні, а тепер є «Культурний десант», який підносить душевні боєкомплекти». Ось це і є наша мета і правда про нас.

Євген розповідає, що спочатку намагались створювати розважальну програму і мали по 4-5 виступів на день.

- За травень 2023 року ми зробили 120 зустрічей. Потім вирішили переходити від кількості до якості і створили програму, яка поєднує психологічну і культурологічну зустріч. Ми працюємо з елементами групової терапії: люди співають, аплодують, виходять до мікрофона, якщо хочуть. Є люди, які кажуть: «Ой, 300 років не грав на піаніно», – а про те, що він взагалі грає, ніхто в підрозділі й не знав до того! Ми хочемо, щоби люди розслабилися, ми створюємо атмосферу сімейності на одну годину. Вони відчувають, що рівні приїхали до рівних, свої – до своїх, – каже керівник групи.

АРМІЯ ГАРНОГО НАСТРОЮ

На самому початку метою «Десанту» було долучення до проєкту відомих цивільних артистів.

- Нас багато хто підтримує: Альона Альона, яка навіть свій день народження в бліндажі зустрічала, Олег Скрипка, гурт Bahroma та багато інших. Але тепер більше їздять артисти, яких майже немає в ютубі, яких не крутять по радіо. Але вони – зірки для військовослужбовців. У ЗСУ йде трансформація, і наш підрозділ – частина цієї трансформації. Є круті випадки, які з нами траплялися. Наприклад, люди відмовлялися від самогубства. Навіть якщо ми врятували хоча б одну людину, то для мене це великий результат. Якщо людина повірила в себе після нашого виступу, то це теж результат, – розповідає Євген.

Він не приховує: кілька разів він і сам емоційно перегорав, та потім знову і знову домовлявся сам із собою, бо знає, що є люди, яких треба повернути до життя і запевнити, що слід рухатись далі.

- Є підрозділи, за якими ми їдемо будь-куди. Ми знаємо, що, умовно, раз на два місяці маємо знайти їх і підняти їм настрій. Мета – як мінімум, подарувати людям спокій на одну годину, дати можливість відпустити дурні думки. Є виступи, на яких я плачу. Є виступи, на яких не знаходиш людей, з якими познайомився пів року тому. Їх немає не тому, що вони не прийшли на цю зустріч чи в них не було часу, – вони загинули. І ми це переживаємо, ми хотіли б бачити їх живими. І працюємо з тими, хто є, пам’ятаючи про тих, кого вже немає, – зізнається співрозмовник.

Із соцмереж дізналась, що Євген іноді дарує військовим свій шеврон – ділиться, так би мовити, настроєм. Запитала, скільки шевронів «гарного настрою» вже роздав.

- Я збираю «армію гарного настрою». Кожну людину, якій даю шеврон, я попереджаю, що в якийсь момент він чи вона побачить мене по телебаченню або почує по радіо, і чим би він чи вона не були зайняті, то мають все закінчити і їхати туди, куди я скажу. Більше ніж 200 шевронів вже розійшлись, – відповідає.

Євген додає, що коли дає побратиму шеврон з написом «настрій», то каже: «Друже, начепи його на бронік або на когось, хто йтиме перед чи за тобою, і просто повторюй: “У мене гарний настрій, ми одна велика піксельна родина”».

ЛЯЛЬКИ, ЯКИМ Є МІСЦЕ НА ФРОНТІ

Лялькар, якого в цивільному житті знають як Гліба Савінова, на фронті відомий як боєць із позивним «Фредді», бо дійсно чимось схожий на Фредді Мерк'юрі з легендарного гурту Queen.

До війська він доєднався у 2023 році.

- Відіграв новорічні ранки в театрі – і пішов до ТЦК. Моя сім'я була за кордоном, я дуже сумував за ними і розумів, що понад усе хочу, щоб родина жила у вільній країні. Сильно хотів  побачити донечку, і мені було б важко дивитись їй в очі, якби не ухвалив цього рішення, – говорить.

Тепер його Марі 4 роки та 10 місяців. Вона знову живе в Україні.

- У «Культурному десанті» я відповідаю за уяву. За те, щоб історія, яку написав мій побратим, режисер Валерій Дзех, доторкнулася до душі кожного військового, щоб кожен в ній упізнав себе, прожив якийсь досвід і подивився на нього під новим кутом, щоб зміг віднайти новий ресурс для життя, – розповідає Гліб.

Він показує виставу, головними персонажами якої є Янгол і Людина. Вона для тих, кому психологічно важко. Герой вистави намагається встати і зробити кроки, але не може через сильний буревій, який буквально валить з ніг. Після кількох спроб він виснажується, втрачає сили, віру, надію і здається. Все це бачить Янгол, він намагається допомогти, шукає необхідні слова, і зрештою йому це вдається – герой встає і йде.

- Для мене важлива людина, яка переді мною. Мені важливо бачити очі, щоб розуміти, як люди сприймають історію, – пояснив Гліб.

Він дуже хвилювався, бо не знав, як сприймуть виставу цивільні, що побачили її в рамках фестивалю. Хвилювався дарма: історія зачепила кожного. Особисто для мене вона була про силу, яка живе в кожному з нас. Голос Гліба, слова, якими він вмовляв ляльку підвестися і рухатися далі, були настільки емоційно сильними, що в якийсь момент я відчула себе цією людиною-лялькою. Буревій з піском, який вирував на сцені, нагадав важкі ситуації у житті. Слова Янгола змусили мене подивитись на них під іншим кутом, повірити в свої сили. Вистава триває менше ніж пів години, та вже з перших її хвилин на очах зʼявилися сльози. Але після завершення дійсно відчувається внутрішнє полегшення, відчуття того, що все позаду і можна йти далі.

Так само, каже Гліб, історія діє і на військових: кожен з них знаходить в історії свої сенси.

ЗНАЙТИ ПОТРІБНІ СЛОВА

Чоловік з неймовірно красивим голосом та шикарним умінням читати вірші – військовослужбовець, поет і блогер Сергій Харчук (позивний «Лабух»). Колись він грав на весіллях, працював контролером в електромережах, брав участь у музичних фестивалях «Оберіг», «Червона Рута». До війська долучився з перших днів повномасштабної війни, також добровольцем. Служив у 88 окремому батальйоні ТрО міста Шепетівки. Із серпня 2023 року – в лавах «Культурного десанту».

- Одразу скептично поставився до пропозиції, чесно скажу. Коля Сєрга сказав, що можна спробувати, побачити, як воно працює, і потім вирішити. Коли ми приїжджаємо до хлопців, то у нас іде живе спілкування. Рівні приїхали до рівних, і вони це відчувають. Ми говоримо однією мовою, бо майже всі хлопці у нас бойові, ми знаємо, про що кажемо. Підрозділи нас вже знають і з задоволенням йдуть на зустріч, – каже Сергій.

Його підрозділ свого часу виконував бойові завдання під Лиманом, у Бахмуті. Каже, що важких днів було чимало.

- Але без гумору не можна. На війні нелегко щодня. Головне –вивезти це все, і щоб стріха не поїхала. Важко втрачати побратимів. І тепер, коли приїжджаємо в підрозділ, де вже були, і коли питаєш за бійця, а його вже немає, то це важко. Але життя не зупиняється, треба рухатись далі. Хлопці віддали життя саме за те, щоб ми жили і продовжували справу.

Сергій читає вірші Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, любить «шістдесятників» та сучасних поетів, також пише сам.

Я сам з собою чесний і відвертий.
Для чого я пішов на цю війну?
Чому стояв у військкоматі в черзі?
Бо міг і «відкосити». Тож – чому?
Не потребую я гучного гасла,
Мені не треба пафосних промов.
Лиш просто досі в серці ще не згасла
До України рідної любов.

Цим віршем Сергій почав свій виступ перед цивільною аудиторією у Запоріжжі.

Він говорить: головне – зрозуміти, що саме треба донести людям. Згадує зустрічі з родинами загиблих, полонених, зниклих безвісти, з побратимами і посестрами. Для кожного треба знайти потрібні слова: до когось – достукатись, комусь – дати надію.

- Тепер хочемо донести до цивільних, що війна торкнеться всіх, так чи інакше. Не буде такого, що хтось буде «тягти лямку», а хтось відсидиться. Включатися треба всім, бо наша сила в тому, що ми разом, – говорить Сергій.

ПОКИНУЛА РОБОТУ ЗА КОРДОНОМ ЗАРАДИ ВИСТУПІВ НА ФРОНТІ 

У складі «Культурного десанту» вже більше ніж рік виступає співачка та артистка Юлія Франц. Вона виїхала за кордон задовго до початку АТО/ООС.

Коли розпочалася повномасштабна війна, Юлія активно донатила, але потім їй стало цього замало. Вона вирішила повернусь додому і подивитись, що можна зробити. Дівчина познайомилася з «Культурним десантом», почала їздити на фронт. Коли побачила, наскільки важливими і дієвими є концерти, то визначилася остаточно.

- Ми підвозимо морально-психологічний б/к. Я це зрозуміла, поїхала за кордон, щоб звільнитися, і одразу повернулась. Більше ніж рік уже тут, – говорить.

Брат Юлії – військовий, у ЗСУ він ще з 2006 року. Рішення сестри сприйняв скептично, рідні та близькі також спочатку не зраділи. Проте Юлія каже, що не сумнівалася і не вагалася.

- Одного дня війна закінчиться і військові повернуться до цивільного життя. Їм і цивільним треба мати нормальну взаємодію. Коли я вперше їхала до військових, то дуже сильно хвилювалася. Раніше я виступала у величезних залах, філармоніях – і такого хвилювання не було. А тут навіть забула все, що хотіла сказати. Тепер такого вже немає, – згадує вона.

Юлія навіть вступила на відділення психології, щоб мати більше знань та можливостей допомагати.

У своїх виступах вона створює збірний образ української жінки, яка чекає вдома. На зустрічах говорить про те, наскільки важливим є спілкування: чи то телефонна розмова, чи то повідомлення.

- Вони часто не можуть нормально поговорити з рідними, написати нормальне смс. Я їм нагадую, що важливо не забувати писати іноді не просто «++» чи сухе «все нормально», а підтримувати тепло навіть на відстані. Буває, що хлопці беруть телефон і кажуть: «Я і правда хотів та обіцяв передзвонити», – ділиться співачка.

А ще вона бачить чоловічі сльози – і пояснює військовим, що це не є ознакою слабкості. Навпаки, це свідчить, що людина жива, має живі емоції, і цього точно не варто соромитися.

Так вийшло, що цього разу Юлія та інші колеги з «Культурного десанту» виступали перед дуже невеликою кількістю людей. Чи то через те, що не всі знали про проведення фестивалю, чи через загрозу обстрілів, а можливо, з інших причин виступати колективу довелось перед майже порожнім залом. Утім, Євген Воронецький сказав, що артисти ні на кого не ображаються. Навіть більше, виступ відбувся б, навіть якби взагалі ніхто не прийшов.

- Ми б виступали один для одного, – сказав він по завершенні концерту.

ОБІЙМИ ДОВІРИ

На Запорізькому напрямку виступає перед військовими і музикант, який раніше грав у Запорізькому обласному академічному театрі ім. Магара Олександр Кондратьєв (позивний «Кіндрат»).

У нього є як власні номери, так і спільні з Юлею. Вони виконали відомий «Водограй» Володимира Івасюка в новому аранжуванні, і це було настільки зворушливо, що хотілося, щоб вони співали ще і ще.

Олександр тепер часто їздить у Запорізьку область. Каже, що дуже боляче за рідні села та міста, де бував раніше: тепер вони або розбиті, або окуповані. Найбільше йому болить за Василівський район, бо там жило багато родичів.

Розповідає, що у 2021 році разом з деякими національно-патріотичними рухами їздив на вишколи, вивчав тактичну медицину. І ще тоді для себе вирішив, що чекати не буде, у разі вторгнення візьме зброю до рук.

До лав ЗСУ він долучився 25 лютого 2022 року. Потрапив до 110 Запорізької бригади ТрО.

- Були на Донецькому та Запорізькому напрямках. Були в Старомайорському, Макарівці, Нескучному, Времівці... До «Культурного десанту» потрапив у березні 2023 року, – каже.

Він пише і співає пісні про війну. Вони важкі, але, каже хлопець, і на війні нелегко.

- Я пишу про те, що болить… У нас дуже емоційно заточена програма. Чому так? Бо побратими і посестри емоційно скуті, і, щоб до них достукатися, треба задіювати якісь ударні мистецькі речі. Хлопці іноді після бойових, дуже втомлені. Вони можуть сидіти на зустрічах без жодних емоцій і аплодувати ніби з поваги, але вкінці вони підходять і обіймають настільки міцно, наче тебе пів життя знають. І це такі обійми довіри. А ще для мене багато значить, коли вони шеврони свого підрозділу віддають, прямо зі себе знімають, – зізнається.

На питання, чи повернеться він до театральної сцени після війни, відповів:

- Думаю, що залишуся у Збройних силах після перемоги. Молодь, яка тепер воює, мабуть, за можливості має залишатись у війську і розвивати його. За молоддю – майбутнє.

Олександр та його колеги кажуть, що тепер як ніколи треба, щоб люди дізнавались про українську культуру, робили щось для неї.

- «Культурний десант» – це можливість допомогти хлопцям, які на війні, тримати свій психологічний стан на нормальному рівні. Це проєкт про життя і про розуміння, – сказав на завершення «Кіндрат».

Ольга Звонарьова, Запоріжжя
Фото Дмитра Смольєнка