Українські митці на війні: Зброя замість пензля, сцени, пера та диригентської палички
Під час війни культура є не просто символом єдності, але й потужним засобом спротиву. Ворог вбиває людей, руйнує будівлі, але не може знищити дух і пам’ять — ми боремося за нашу ідентичність так само, як і за кожен метр нашої землі.
9 листопада відзначається Всеукраїнський день працівників культури і майстрів народного мистецтва. Сотні з них, плече до плеча з представниками інших цивільних професій, з перших днів Великої війни вступили до лав ЗСУ. Мистецтво завжди було потужною силою, а тепер у їхніх руках — справжня зброя. Кожен з них має власну мотивацію та захищає не тільки родину, землю, а й власну культурну ідентичність, мову та традиції.
Своїми історіями життя з нами поділилися: диригент Сергій Лихоманенко, письменник Богдан Коломійчук, актор Володимир Ращук, художник Петро Примаченко, співак Віталій Кириченко, співробітник Національного заповіднику «Києво-Печерська лавра» Олег Пивовар.
ДИРИГЕНТ ЛИХОМАНЕНКО: ЯКЩО ВЖЕ ТАКА БІДА, ТО ТРЕБА ОБОРОНЯТИ ЗЕМЛЮ ЗІ ЗБРОЄЮ, А НЕ СИДІТИ, СКЛАВШИ ЛАПКИ
Сергій Лихоманенко — диригент вищої категорії Харківської обласної філармонії, художній керівник і головний диригент експериментального оркестру Eclectic Sound Orchestra (м.Київ). Нині він військовослужбовець 5-ої окремої штурмової бригади.
– 24-го лютого 2022 року я мав диригувати концертну програму в Києві. О 3-й ранку почалися вибухи. Відправив рідних у місця, які на той момент здавалися безпечними, а сам посидів і зрозумів, що, якщо вже така біда, то треба обороняти свою землю, а не сидіти, склавши лапки. І якщо вже зустрічати ворога, то зі зброєю в руках, щоб знищити його.
Пішов на іподром, там якраз збиралися хлопці. Я тоді не мав жодного уявлення, як взагалі влаштоване військо і тероборона здавалася найбільш вірним варіантом — я знаходився в Києві і хотів його захищати. Мене зарахували в роту територіальної оборони Голосіївського району.
Військову кафедру я не закінчував, за плечами були тільки уроки ДПЮ в школі, їх вів майор Колосов. Ми були дітьми, але він нас досить ґрунтовно підготував – регулярно ходили на стрільбища, вчилися копати окопи, кидати гранати. Тому, коли взяв до рук автомат, знав, куди цілитися і що робити.
Після тероборони, коли вже відбили ворожий наступ на Київ, мені запропонували перейти до новоствореного 5-го окремого штурмового полку. У 2022-му ми вийшли на бойові завдання в Донецькій області. Почалася моя кар’єра від медика взводу до начальник служби зв’язків із громадськістю.
Якщо чесно, перші два роки не було жодного бажання пірнати у творчість. Ностальгічні думки наздогнали цьогоріч. На день заснування нашої частини (12 березня) мені запропонували взяти участь в урочистостях у залі Київської мерії і я після великої перерви вперше продиригував «Як тебе не любити, Києве мій» і Гімн України. Буквально 5 хвилин. У мене аж сльози виступили. Руки все пам’ятають… Дуже-дуже захотілося знову повернутися до музики і я почав займатися. У диригентів є свої методи репетицій, і коли випадає хвилинка, відкриваю партитуру або награю її, або диригую.
Зараз є задумка в лютому-березні 2025-го року зробити серію подій на підтримку моєї бригади за участю симфонічних оркестрів. На річницю повномасштабного вторгнення плануємо почати з Києва, потім поїдемо в Одесу, Запоріжжя. Львівська Національна філармонія теж приймає наш проєкт. Будуть виконуватися твори композиторів, написані під час війни, і присвячені Україні. Мій друг, італійський композитор Габріеле Денаро, написав фортепіанний концерт, який присвятив Україні. Ми вперше будемо його виконувати й він сам має приїхати.
Цей проєкт має культурну місію, це цивільно-військове співробітництво на підтримку Збройних сил. Ми запрошуємо ветеранів, благодійників та всіх, хто допомагає нашому підрозділу. Це буде символічна вдячність від усіх нас та від мене, як куратора благодійного напрямку в бригаді, — розповів Сергій Лихоманенко.
АКТОР РАЩУК: ТОДІ НЕ БУЛО БАГАТО ДУМОК, ПРИЙШЛА БІДА, ТО ТРЕБА ЩОСЬ РОБИТИ
Володимир Ращук — український театральний та кіноактор нині командир 7-ї роти 3-го батальйону «Свобода» у складі Бригади швидкого реагування Нацгвардії України «Рубіж», лейтенант.
– Тоді не було багато думок, прийшла біда, то треба щось робити. Я ще з 2014 року постійно думав про те, щоб піти в АТО, почав цікавитися нашою історією, визвольною боротьбою за нашу державність, націю, мову, культуру. А вже коли потрапив у військо, в мені ще більше все це відчулося — мета і сенси, що саме ми на війні робимо, бо в будь-який момент України може не стати… фізично. Тому, наша свята справа — боронити нашу землю зі зброєю. А в умовно мирному Києві, не дивлячись на атаки дронів і ракет — говорити українською, пропагувати українське, згадувати те, що раніше навмисно знищувалося кацапською пропагандою. Ми не безхатьки, ми — українці і ми мусимо цим пишатися.
В перший період повномасштабного вторгнення думки з приводу акторської професії були різні, взагалі думав, що з нею покінчено назавжди. У мене почалося неприйняття і навіть страшенно дратувало, коли я бачив своїх колег, які продовжували грати, коли ми тут на межі життя і смерті кожен день. Потім це відпустило, пройшло ще багато етапів і от наразі вже трішечки займаюся театром: тричі виходив на сцену — грав у Національному академічному драматичному театрі імені Лесі Українки Ромео в «Джульєтті і Ромео» і Малюка Боббі у виставі «Каліка з острова Інішмаан», але це було для побратимів. Зараз працюємо над виставою про дружин військовослужбовців — це дуже важлива тема, про яку не говорять.
Я відчув, що моя професія — це дуже крута реабілітація, бо вона повертає, заземляє, надає якісь правильні думки, що не все втрачено. Я два з половиною роки в таких чигирях плутаю, в такому «маргарині»... Мені пощастило вижити, то є чим поділитися, що з глядачем, що в кіно, що в театрі, — розповів лейтенант Володимир Ращук.
ПИСЬМЕННИК КОЛОМІЙЧУК: ПЕРЕПОВНЮВАЛО ГОСТРЕ ВІДЧУТТЯ – ЯКЩО НЕ СТАТИ НА ЗАХИСТ КРАЇНИ ЗАРАЗ, ЦЕ БУДЕ ЗЛОЧИНОМ
Письменник Богдан Коломійчук — автор історико-авантюрних, історичних та детективних романів, член Українського ПЕН-клубу. В лютому 2022 року він презентував свій новий історично-кримінальний роман «300 миль на схід» з трилогії про оберкомісара Адама Вістовича і вже був узявся за написання четвертої книги, але літературні плани довелося поставити на паузу.
«Сигнал протистояти Росії, протистояти сходу, мені здається, був поданий ще тоді, в 1920-х роках», — зазначив він в інтерв’ю Укрінформу 20 лютого, а вже через кілька днів пішов добровольцем захищати країну.
– В лютому 2022-го щоб потрапити до війська мені довелося два дні стояти в черзі до ТЦК. Тоді переповнювало гостре відчуття відповідальності — здавалось, якщо не стати на захист країни зараз, це буде просто злочином.
Звісно, подальші роки — це історія болісних втрат і розчарувань. Найбільше розчарування зокрема — це квола мобілізаційна політика держави. Бо своєчасні рішення в цій сфері могли б запобігти багатьом втратам на фронті.
Мало хто пише в польових умовах. Все ж таки для творчості потрібно трохи спокою і затишку. Тому, коли випала нагода пройти лікування, радів, як дитина, котрій не треба йти до школи.
Час від часу пишу есеї. Плануємо з видавцем у наступному році мою збірку короткої воєнної прози, — розповів сержант ЗСУ Богдан Коломійчук.
СПІВАК КИРИЧЕНКО: У МЕНЕ ТРИ ДОНЬКИ І БУЛО Б СОРОМНО, ЯКБИ Я ВЧИНИВ ПО-ІНШОМУ, ТАТО ЗАВЖДИ МАЄ ЗАХИЩАТИ
Віталій Кириченко — український музикант, фронтмен рок-гурту «Нумер 482», візитівкою якого є пісня «Добрий ранок, Україно». На початку повномасштабного вторгнення вокаліст відразу пішов на фронт добровольцем. В коментарі Укрінформу він розповів про особисту мотивацію:
– А як інакше? Бути людиною, яка співає «Добрий ранок, Україно», бути першим музикантом, який заспівав українською мовою рок в Одесі, весь час створював контент українською мовою, і в такий страшний момент не бути там, де ти маєш бути?
У мене три доньки і було б соромно, якби я вчинив по-іншому, тато завжди має бути сильним, захищати свою сім’ю. Тому в перший же день Великої війни, як прокинувся - почав збиратися. Поїхав до 130-го батальйону 241-ї бригади ТРО, відстояв в черзі 12 годин, підписав контракт, отримав зброю, прийняв присягу і приступив до виконання обов’язків як військовослужбовець Збройних сил України.
На посаді стрільця, виконував бойові розпорядження. Наш батальйон захищав Україну на Харківщині 8 місяців. В грудні 22-го року ми були переведені на Донбас, брали участь в боях у Бахмуті.
Зараз служу в творчому підрозділі ЗСУ «Культурний десант», наш командир Коля Серга.
До складу входять військові, які були професійними артистами до війни. Більшість — брали участь у найзапекліших боях, кілька отримали поранення та після одужання повернулися до служби. Це підрозділ, який знаходиться в зоні бойових дій і виконує бойові розпорядження по лінії морально-психологічного забезпечення для військовослужбовців.
Чи маю я якісь сумніви про своє рішення піти на фронт? Знаєте, людину визначає не те, має вона якісь сумніви або про щось жалкує, а реакція на ці сумніви і жалкування. Я продовжую служити в Збройних силах України, — наголосив Віталій Кириченко.
ХУДОЖНИК ПРИМАЧЕНКО: Я ШВИДКО ОПАНУВАВ ПРОТИТАНКОВИЙ КОМПЛЕКС І СТАВ СТАРШИМ СТРІЛЬЦЕМ
Петро Примаченко – художник (онук видатної української художниці Марії Примаченко) зараз служить в ЗСУ старшим стрільцем мобільно-вогневої групи.
– Повномасштабний наступ Росії на українську землю для мене і друзів не став несподіванкою. Після Майдану, з 2014 року, в Іванкові на Київщині ми активно волонтерили. Тож добре були обізнані з ситуацією на Донеччині та Луганщині. Силами активістів організували групу «Народний оборонпром» для допомоги українським захисникам — відправляли хлопцям на позиції в АТО/ООС відремонтовані авто, власноруч зварені «буржуйки» та придбані на донати тепловізори, передавали продукти. Ми — чоловіки-добровольці з Іванківського району - створили «Народну службу охорони». З пів року перед повномасштабним вторгненням Росії в Україну допомагали прикордонникам контролювати Чорнобильську зону, від якої зовсім неподалік проходить кордон із Білоруссю.
24 лютого 2022 року пішли у Тероборону захищати Україну із двома найкращими друзями — Сергієм Приходьком і Володимиром Вождаєнком. Нас би замучила совість, якби цього не зробили. Коли на нашу землю посунула тьма ворога, то справа кожного — її захищати!
Я досить швидко опанував протитанковий комплекс NLAW і став старшим стрільцем. Тепер я впевнений, що моя бабуся — художниця Марія Примаченко передбачала нинішню війну. Її не стало 18 серпня 1997 року. Незадовго до того вона зібрала всю сім’ю до себе на свято, як кажуть місцеві, празник. Покликала до себе мене та мого брата Івана й каже: «Ой, хлопці, вам ще прийдеться таке пережить, таке пережить! Що ви навіть не уявляєте». А ми: «Що пережить? Та ну, все нормально». А вона каже: «От побачите: ще таке буде!».
Я з побратимами у перші місяці повномасштабної війни захищав свою Київщину: Демидів, Козаровичі… Особливо запав у пам'ять Мощун, де нападники вщент зруйнували до 85 відсотків житла, яке зараз потроху відбудовують.
Служу старшим стрільцем мобільно-вогневої групи. Ми з побратимами працюємо по повітряних цілях, які летять Київ та область. Цього року побув у відпустці 15 днів — приїхав у Болотню. Дні два прибирав, наводив порядки у хаті, де малим спостерігав, як на диванчику біля печі малювала лівою рукою бабуся. Навів красу — і відпочивав. Нічого не хотілося, — розповів Укрінформу Петро Примаченко.
ВІДРАЗУ ВИЗРІЛО РІШЕННЯ — ВОРОГ ЙДЕ НА КИЇВ, І ХТО, КРІМ НАС БУДЕ ЙОГО ЗАХИЩАТИ?
Олег Пивовар, співробітник Національного заповідника «Києво-Печерська лавра». До повномасштабного вторгнення він працював завідувачем сектору орендних відносин наукового відділу моніторингу та оренди нерухомих пам’яток, а у війську став командиром інженерно-саперного взводу.
– Вранці 24-го лютого ми прокинулися і стали приймати з сім’єю рішення, що робити далі, їхати кудись, чи не їхати, так і не прийняли. Пішов у Лавру на роботу, там на нараді вирішили, що поки діяльність заповідника призупиняється. По дорозі додому визріло рішення: ворог йде на Київ, залишилося зовсім трохи, треба захищати, бо хто, крім нас? Скажу правду, було страшно, до повномасштабної війни я не мав ніякої військової підготовки. Мені було найближче йти до Голосіївського військкомату. Відстояв величезну чергу — не так просто було тоді потрапити в армію. Головне було прийти додому і сказати дружині, що я вже записався добровольцем…
Відразу потрапив на службу в Київську область, далі нас перекинули у Харківську. Служив командиром інженерно-саперного взводу, ми там вкладали по півтори тисячі мін. Отримав поранення на Харківщині, повернувся на Київщину, далі був Бахмут, їздили туди на ротацію.
Зараз я списаний через складне поранення, якби не це, служив би далі. Але в Києві я вступив до Добровольчого формування територіальних громад (ДФТГ). Це воєнізований підрозділ, сформований на добровільній основі з громадян України, які проживають у межах території відповідної територіальної громади, який призначений для участі у підготовці та виконанні завдань територіальної оборони. Виходжу на оперативні чергування, плюс ми організовуємо навчання для цивільних по мінній безпеці, як поводитися якщо знайшов міну, навчання по інженерно-саперній справі.
ДФТГ — не частина Збройних сил, яка сьогодні тут, а завтра отримає бойове розпорядження і вже буде десь на Донбасі, Харківщині, чи Сумщині — ми весь час тут, це люди, навчені воювати, які були в теробороні, стримували ворога. І в разі чого реально прикриють Київ, бо готові битися за свою землю, — розповів Олег Пивовар.
…Станом на сьогодні війна забрала життя 132 українських діячів культури. Такі цифри говорять не лише про масштаби втрат, але нагадують про трагічні сторінки нашої історії. Так само, як у 20-х – на початку 30-х років ХХ століття сталінський режим знищив покоління українських митців, так і сьогодні Росія цілеспрямовано нищить культурну еліту України.
Зі списком загиблих за час повномасштабної війни діячів культури можна ознайомитися на сайті МКСК. Ці люди жили, творили, і померли за Україну, їхня спадщина продовжує жити серед нас і надихає тих, хто сьогодні творить і бореться.
Любов Базів. Київ
Фото з Фейсбук-сторінок героїв публікації
На фото анонсу – виступ підрозділу ЗСУ “Культурний десант” перед бійцями 109 окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ у жовтні 2024 року. Фото dn.gov.ua
