Православні українці в Німеччині за Помісну Церкву на Батьківщині

Світлий празник Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа святкували у неділю, 12 квітня, не лише православні християни України, а й православні українці за кордоном. Попри різноманітні труднощі їм все ж вдалося організувати церковне життя в еміграції та мати можливість сповідувати свою релігію.  Власне, в цьому році минає 70 років як українські православні єпископи, гнані комуністичним сталінським режимом, у післявоєнній Німеччині продовжили існування Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ) в еміграції, яка була створена в 1942 році в Україні. Відтоді вона служить українцям у Західній Європі, Австралії та Америці осередком їх релігійного, духовного й культурного життя.

Одна з парафій знаходиться вже більше півстоліття у Дюссельдорфі, на заході Німеччини. Про те, як святкували Великдень у парафії, як виник цей релігійний осередок та історію УАПЦ в діаспорі загалом, "Новинам діаспори" Укрінформу люб’язно погодився розповісти прихожанин цієї парафії МАРКІЯН ОСТАПЧУК, слова якого ми і пропонуємо увазі читачам. Саме його батько, настоятель митрофорний протопресвітер Анфір Остапчук, відправляв Великодню Божественну Літургію для української православної громади столиці німецької землі Північний Рейн-Вестфалія, м.Дюссельдорф.

УКРАЇНСЬКА ПРАВОСЛАВНА ГРОМАДА В ДЮССЕЛЬДОРФІ

На Великоднє свято з'їхалось багато віруючих із багатьох навколишніх міст - з Кельна, Бонна, Ессена, Вупперталя та Дортмунда. За звичаєм вони принесли з собою паски, крашанки та інші страви для освячення. Своя громадa служить осередком їх релігійного, духовного й культурного життя на чужині. Після Богослужінь прихожани мають можливість зустрітися зі своїми друзями та знайомими, обмінятися інформацією, познайомитися із земляками.

_{Великдень 2015 року в українській православній громаді в німецькому Дюссельдорфі}

Минуло вже 53 роки, коли у м.Дюссельдорф з’явилася українська православна громада. В 1961 році для православних християн, втікачів чотирьох національностей - українців, сербів, румунів і росіян - була побудована за програмою ООН церква та прицерковні приміщення. Вони знаходились під опікою благодійного закладу Євангелицької Церкви в Німеччині. Чотири громади служили почергово - кожна раз на місяць. Більшість парафіян були люди, котрі залишилися після другої світової війни в Німеччині, не могли емігрувати і до кінця 50-х років проживали в таборах втікачів. На той час у Північнорейнській Вестфалії знаходились у новозбудованих оселях 5000 осіб і в таборах втікачів - ще 4300. З ліквідацією таборів потрібно було на нових місцях поселення з самого початку організовувати церковне життя. Друга хвиля поповнення громади припадає на 90-ті роки новою еміграцією з України. Спільний православний осередок різних національностей у Дюссельдорфі у його початковій формі проіснував до 2007 року.

Оскільки громада невелика і неспроможна утримувати власне приміщення, українські православні Богослужіння сьогодні відправляються у римо-католицькій церкві Святого Августина м.Дюссельдорф. Слід зауважити, що німецька римо-католицька громада дуже прихильно ставиться до українців.

ВІДНОВЛЕННЯ КАНОНІЧНОЇ ІЄРАРХІЇ В УКРАЇНІ

УАПЦ (наразі більш вживана назва серед діаспорян УПЦ) за кордоном визнає себе частиною Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської Церкви. Вона є тою Церквою, що була відроджена під час німецькoї окупації України та набула свого канонічного статусу в 1941-1944 рр. з благословення Варшавського Митрополита Діонісія. Він поширив свою юрисдикцію на окуповані українські землі. У своєму меморандумі до німецьких цивільних властей від 15 липня 1942 року Митрополит Діонісій висловив погляд, що згідно з становищем Вселенського Патріарха його Помісна Церква є спадкоємницею давньої Київської Митрополії у її канонічній функції до 1686 року, коли вoна була неканонічнo підпорядкована Москві.

Заснування Київської митрополії бере свій початок від Хрещення Київської Русі князем Володимиром Великим. Упродовж семи століть Православна Церква в Україні підлягала Вселенському Константинопольському Патріархату - Матірній Церкві. Внаслідок політичних обставин Київська митрополія на вимогу Москви в 1686 році була неканонічно відділена від Константинополя і приєднана до Московської Церкви. Неправомірність цього вимушеного неканонічного акту стверджується офіційним Томосом Священного Синоду Вселенського Патріархату від 13 листопада 1924 року про надання Православній Церкві в Польщі автокефалії, в якому сказано, що: ... "відділення від нашого престолу Київської митрополії і православних митрополій Польщі та Литви, залежних від неї, а прилучення їх до Московської церкви відбулося не за приписами канонічних правил, а також не було дотримано всього того, що було встановлено відносно повної церковної автономії Київського митрополита, який мав титул екзарха Вселенського Престолу".

Варшавський Митрополит Діонісій подбав також про відновлення української канонічної ієрархії, перші висвяти якої були звершені єпископами, що перебували у його юрисдикції. Діяльність Української Автокефальної Православної Церкви (1942 року) проходила в Києві у дуже тяжких умовах воєнного часу, при повній недоброзичливості й ворожості окупаційної гітлерівської влади. З наступом радянських військ єпископи та духовенство Української Автокефальної Православної Церкви були змушені залишити Україну і податися на Захід.

СТАТУС УПЦ В ДІАСПОРІ

Восени 1944 року до Німеччини прибули дванадцять ієрархів українського єпископату і розпочали організовувати церковне життя. Перші українські православні громади виникли у Німеччині після війни влітку 1945 року. У Мюнхені існували Богословський Науковий Інститут та Богословсько-Педагогічна Академія, де викладали видатні українські науковці й богослови. Але Німеччина була для багатьох втікачів лише тимчacoвoю станцією. Гнані пережиттям сталінського терору і злиднів, тисячі українців шукали притулку у вільному cвіті - в США, Канаді, Австралії, Новій Зеландії, Південній Америці.

_{Перший Собор УАПЦ на еміграції в німецькому м.Карлсруе, 16-18 грудня 1956 року, на чолі з Митрополитом Ніканором}

Українська Православна Церква в діаспорі з єпархіями в Західній Єврoпі (Бельгія, Німеччина, Франція і Великобританія), Північній та Південній Америці, в Австралії i Новій Зеландії та під юрисдикцією Блаженнішого Митрополита Антонія (Українська Православна Церква в США та діаспорі) становить сьогодні самостійну гілку її історично сформованої Матірної Церкви - Київської митрополії. З початку 1995 року ця Церква перебуває у канонічній і євхаристичній єдності з Вселенським Константинопольським патріархатом і тим самим з усіма канонічними Автокефальними Православними Помісними Церквами. У неділю Православ'я 12 березня 1995 року Його Всесвятість Патріарх Варфоломій у своїй промові ствердив прийняття усіх православних українців у діаспорі під його юрисдикцію. Таким чином, був відновлений історично зумовлений зв'язок із Вселенським патріaрхатом. У Німеччині існує Конференція Православних Єпископів усіх канонічних церков, до якої також належить Українська Православна Церква в діаспорі. УПЦ в Канаді творить окрему самостійну гілку і вже від початку 1990 року належить до Константинопольського Патріархату.

МЕТА - СТВОРЕННЯ ЄДИНОЇ ПОМІСНОЇ ЦЕРКВИ

Для УПЦ питання юрисдикції має екзистенціальне значення. Перебування Київських митрополитів у юрисдикції Вселенських патріархів забезпечувало Українській Православній Церкві вільнe життя, котре за період Київського Митрополита Петра Могили досягнуло повного розквіту. Перебування її у юрисдикції Московського Патріархату, а пізніше у синодальній системі російської церкви, означало поступову втрату її автономії і зрештою - її національної ідентичності.

Про збереження національної ідентичності до сьогодні дбає і УПЦ в діаспорі, де, наприклад, мова Богослужіння українська. Бажання й мета ієрархів, духовенства та мирян, які у радянські часи зберігали саме Українську Православну Церкву за кордоном, завжди було створення Помісної Православної Церкви на Батьківщині. Цього чекає і сьогодні українство в діаспорі.