Українці їдять все менше хліба: бережемо гаманці, здоров’я, фігуру?

Обсяги виготовлених в Україні хліба і хлібобулочних виробів нетривалого зберігання скоротилися на 10,7%. Це – дані Держстату за 11 місяців 2019-го. Але і в грудні ситуація, за даними експертів, суттєво не змінилася. Отже, й цифра за підсумками усього минулого року також буде невтішною: від 10 до 11% падіння. “Мінус” 85-90 тисяч тонн. Фактично стільки хліба в Україні випікають за півтора місяця. Із чим пов’язаний цей (умовний) півторамісячний “простій” цілої галузі? Можливо, він загрожує вітчизняній економіці та здоров’ю українців?

Хлібобулочне виробництво: “тінізація” та брак попиту

Перманентне падіння виробництва “головного” продукту, схоже, вже нікого не дивує. Щороку галузь втрачає 5...7...10%... У підсумку – майже триразове скорочення виробництва у порівнянні з 2000 роком (2,5 мільйона тонн тоді, і приблизно 850-860 тисяч – у 2019-му). Таким чином, середньорічне споживання хліба скоротилося з 50 до 26 кілограмів на людину. Це приблизно 72 грами на день. Тоді як за затвердженими ще в часи СРСР нормами, дитина віком до 6 років має щороку з’їсти приблизно 44 кілограми хліба, 6-18-річна – трохи більше 79, доросла людина – 100 кілограмів. Та чи варто бити на сполох, кричати “пробі”, “зубожіння”, “геноцид”? Може, все навпаки, “зубожілі” українці замість того, щоби “натоптуватися” відносно дешевим хлібом, почали харчуватися чимось смачнішим і дорожчим? Cпробуємо розібратися.  

1. Падіння попиту

Експерти одностайні: головна причина скорочення – не нестача борошна чи виробничих потужностей, а зменшення попиту. Продукт специфічний. Тримати його на складах “до кращих часів” не можна, експортні можливості також обмежені. Основна ж причина падіння попиту – скорочення чисельності населення. Мова і про неприємну демографічну ситуацію (високу смертність та низьку народжуваність), і про міграцію населення – зокрема, трудову, – і про наслідки російської агресії в Криму та на Донбасі. Адже дані про виробництво і споживання хліба на цих територіях не потрапляють до загальнодержавної статистики. Стрімке підвищення цін на хлібобулочні вироби також не сприяє зростанню попиту.

2. Надмірна “тінізація” галузі

Нагадаємо, донедавна на ситуацію на хлібному ринку істотно впливало й надмірне державне регулювання (діяло до 1 липня 2017-го). Упродовж багатьох років держава і місцева влада жорстко обмежували рентабельність виробництва хліба та хлібобулочних виробів. Це позначалося, зокрема, на випіканні соціальних сортів хліба. Адже виробники не хотіли працювати собі у збиток. Ця ситуація й призвела до того, що в середині 2010-х 40-60% (за різними оцінками) виробництва хліба перейшли “у тінь”. Деякі експерти вважають, що після скасування держрегулювання ситуацію вдалося поліпшити. Інші ж навпаки твердять: “віз і нині там” – ледь не 70% виробників хліба перебувають в тіні, формуючи свій ринок сировини та здійснюючи увесь процес закупівлі й виробництва нелегально або напівлегально.

3. “Диверсифікація” виробництва

Отже, подолати проблему “тінізації” і досі не вдалося. Як і навести лад у обліку відповідної продукції. Зробити це доволі складно через значну кількість дрібних виробників (мініпекарень, підприємств малої потужності). Самі бачите: нині в наших містах ледь не на кожному розі зустрічаємо мініпекарню зі “змішаним” асортиментом: тут і хліб, і пиріжки, і східна випічка. Навіть, якщо звітність таких підприємств “ідеальна”, відділити вироблені обсяги хліба від “нехліба” практично неможливо. Це ж стосується й діяльності пекарень при мережах більшості супермаркетів. Ці мініпідприємства, зазвичай, також оформлені як ФОПи... Свій “необлікований” хліб для потреб працівників випікають деякі великі – зокрема, аграрні – підприємства чи, приміром, мережі закладів громадського харчування...

Натомість “традиційні” виробники – великі хлібокомбінати – потерпають через значну зношеність основних засобів, відсутність можливостей для “виробничого маневру” (переорієнтування ліній на найбільш популярну продукцію, зміни рецептури тощо), складні умови доставки продукції у віддалені від обласних і районних центрів населені пункти тощо.

4. “Альтернативний” імпорт

Крім того, на внутрішнє виробництво хліба впливає розвиток ринку заморожених хлібних напівфабрикатів, більшу частину яких імпортують з Євросоюзу й Туреччини. До речі, надалі це може іще суттєвіше “насолити” вітчизняним виробникам. Адже у Європейському Союзі на частку замороженого хліба припадає практично половина ринку. У нас – поки що менше 20%.

Нам хліба не треба. Банани давай!

Не варто забувати й про те, що, попри стару “пісню про зубожіння”, раціон українців постійно урізноманітнюється. Зокрема, за рахунок збільшення споживання недорогих видів м’яса (насамперед – курятини), субпродуктів, напівфабрикатів, а також фруктів – на жаль, здебільшого, імпортних. Підтвердженням цьому – дані Української плодоовочевої асоціації, згідно з якими, торік наша країна знову побила рекорд за обсягами імпорту бананів. Трейдери завезли 270-275 тисяч тонн екзотичних плодів. Це на 8-9% більше, ніж у 2018-му, також рекордному, році. Таким чином, обсяги споживання бананів уже майже співмірні із вживанням хліба: в середньому 6 кілограмів на людину.

Також за два десятиліття змінилася культура харчування громадян. Дедалі більше українців взагалі не їдять (або майже не їдять) хліба. Хтось відмовляється від хлібобулочних виробів через їх високу калорійність чи остерігаючись впливу “шкідливих” вуглеводів. Дехто забув правило “жодної трапези – без рідкої страви” і, відповідно, хліба вприкуску, віддаючи перевагу, приміром, східній (китайській, японській, тайській) кухні, де випічка не завжди у фаворі. Також деякі наші співвітчизники перейшли на вживання “альтернативних” сортів хліба – дієтичних, білкових, бездріжджових, з насінням та іншими добавками. Порції при фасуванні і вживанні такої продукції менші. Висока ціна і тривалі терміни зберігання – запорука ощадливого ставлення: навряд чи знайдеться багато охочих викидати у смітник продукт вартістю 6-10 гривень за 100 грамів... А в масштабах країни це – скорочення щорічних потреб на десятки тисяч тонн.

До того ж, – зокрема, й через постійне зростання вартості цієї продукції – більшість українців по-справжньому навчилися цінувати хліб. На відміну від “радянських” часів, 1990-х і 2000-х, селяни вже не годують хлібом свиней. І через високу ціну, і через більш вигідну “альтернативу” – зерно, дерть, комбікорми з біодобавками, стимулятори росту....

А ще завдяки сучасній техніці й технологіям (хлібопічки, мультиварки тощо) і доступності рецептури багато українських родин випікають хліб удома, фактично відмовившись від магазинного. Вирахувати відсоток такого “кустарного” виробництва фактично неможливо – навіть, якщо відстежувати обсяги виготовлення і продажу борошна.

Усе це в комплексі і призводить до постійного скорочення обсягів виробництва у хлібопекарській галузі. І найближчим часом така ситуація, за прогнозами фахівців, збережеться.

Владислав Обух, Київ