Миколаїв став місцем, куди перебазувалася значна частина українських військових з Криму після його анексії. Останнім часом почали з'являтися розмови про те, що начебто держава і місцеві органи влади неналежним чином дбають про своїх вояків, які не зрадили присязі і, покинувши налагоджений побут, житло на півострові, продовжують вірно служити народу України.

Тож як живеться вчорашнім кримчанам, чи приділяється їм належна увага - на ці та інші запитання кореспондент Укрінформу попросила відповісти легендарного командира 204-ї бригади тактичної авіації імені Олександра Покришкіна, яка передислокувалася з Бельбека, полковника Юлія Мамчура.

- Минуло майже три місяці вашого перебування у Миколаєві. Розкажіть, як живеться, як влаштувалися?

 - Влаштувалися нормально. Настрій хороший, все добре.

 - А детальніше?

 - Ми маємо все необхідне. Спочатку ми жили в санаторії-профілакторії «Перемога», де нас дуже добре зустріли, підтримали і допомогли. Згодом, коли вирішилося питання із зарплатами, - почали облаштовуватися на території військового містечка Леваневців. Частину людей розмістили у казармі. Сімейним контрактникам (у них зарплата нижча офіцерської), виділили тут окремі кімнати, інші поселилися у гуртожитку.

 - Ви задоволені умовами проживання?

 - Ми військові люди, звикли до всього, навіть до польових умов. У моєї родини така сама невеличка кімната у гуртожитку, як і у всіх. Я весь час на видноті, тому не хочу зайвих розмов про якісь привілеї для командира.

Умови проживання у всіх приблизно однакові. Є вода (навіть гаряча), можливість готувати їжу, електрика і таке інше. Місцева влада та бізнесмени допомогли з ремонтом, поставили бойлери, холодильники. Є їдальня, годують нормально. Дехто з офіцерів вирішив орендувати квартиру - це їхнє право. Вони приписуються до частини, оформляють відповідні документи і можуть розраховувати на кошти від держави для цих цілей.

Я ж на квартиру не йду, бо хочу бути разом зі своїм особовим складом.

Більш того, на мою думку, поки гинуть наші військовослужбовці на Сході, говорити про покращення наших житлових умов щонайменше недоречно. Ось коли все скінчиться і заспокоїться, тоді можна буде розглядати ці питання і приймати конкретні рішення.

Фото: DAVID ROSE

  - У Миколаєві ваша бригада вже прописалася на постійно?

  - Поки що це наше тимчасове місце базування. Згодом можливе й інше рішення - як визначить командування.

  - На вашу думку, чи вірно було прийнято рішення про передислокацію військових з Криму саме сюди?

  - Щодо нашого базування у Миколаєві, то я вважаю, що рішення саме по військовому сектору було прийнято правильно. Місто велике, має військову авіаційну інфраструктуру. Тут є військовий аеродром. Ми нормально влаштувалися і продовжуємо службу.

  - Дружини військових мають змогу працювати?

  - Так, хто хоче, може працювати. Ми навіть беремо на роботу до себе у частину тих, які мають відповідну освіту. В основному це бухгалери, які були у нас цивільними і залишилися у Севастополі. Дехто знайшов роботу в місті.

 - Ваша донька нині проживає і навчається в медуніверситеті Вінниці. Вона зізналася, що їй довелося витратити виділену вам від місцевої влади премію на оренду квартири. Вас це не образило?

 - Чому це мене мало образити? У держави зараз набагато серйозніші проблеми, аніж ця. Ми допомагаємо доньці матеріально, адже вона студентка. Я не очікував ніякої премії, тому був приємно здивований і сказав, щоб її віддали доньці у Вінниці. Так, досі вона орендувала житло, але незабаром переїде до сімейного гуртожитку - буде легше. Раніше місць там не було, але навчальний рік закінчився, кімната звільнилася і їй допомогли. Усе нормально.

 - На вашу думку, держава виконує те, що обіцяла кримським військовим, які не зрадили прияги?

 - Пройшло ще мало часу. Зараз дуже складна ситуація в країні. Ми чекаємо, що держава виконає все, що обіцяла. Я, наприклад, вже 26 років чекаю на власну квартиру (усміхається. - Авт). Мені давали її 23 лютого в Криму, коли там назрівали відомі події, щоб задобрити командира. Я відмовився, про що абсолютно не шкодую, як і всі, хто приїхав зі мною на материк. Рішення було прийнято відразу і правильне.

 - А ті, хто там залишився, не шкодують, не просяться зараз приєднатися до вас?

 - Особисто до мене ніхто з даного приводу не звертався, мабуть, бояться командирського гніву. Але я знаю, що дехто з тих, хто шукав теплішого місця, дійсно цікавиться ситуацією через знайомих. Багато хто шкодує, що прийняв неправильне рішення, їх обдурили, наобіцявши манни небесної. Наші військовослужбовці, які залишалися там для виконання завдання і приїхали тільки вчора, кажуть, що обстановка у них складна. Люди не довіряють одне одному, очікують підстави. Стосунки напружені. Але назад дороги нема.

 - Вам повернули літаки?

 - Ні, не всі. 12 бойових літаків, які в хорошому технічному страні, досі не повернули.

 - Держава оцінила ваші заслуги якимись нагородами, підвищенням звань?

 - Особовий склад полку представлений до нагород, зараз це питання розглядається вищим командуванням. Моя ж посада не передбачає звання вищого, ніж я маю. Я на своєму місці, тому питання наразі не актуальне.

- Миколаїв вам подобається?

- Так, гарне місто. Тут дешевші, аніж у Севастополі, продукти, житло і все інше. Севастополь теж хороше місто, шкода, що його перетворили у центр зла.

  - Дякую за розмову!

Довідково: Бригада тактичної авіації під командуванням полковника Юлія Мамчура стала відома на всю Україну після того, як без зброї, з самим лише прапором пішла визволяти від озброєних до зубів російських окупантів свій аеродром у Бельбеку. Їх зустріли автоматними чергами. Через кілька днів Мамчур потрапив у полон, але був звільнений.

Алла Мірошниченко, Миколаїв