Відродження націоналізму. Світ готується до Третьої світової?
...Кинуте Ангелою Меркель в серцях після звістки про Brexit: «Не факт, що мир у Європі може зберегтися» - чи дійсно було сказано в серцях? Або у мить відчаю вирвалося приховане, невідоме нам? І якщо так, якщо мир не збережеться, то буде війна? Кого і з ким?
Меркель не відповіла на це запитання. І не відповість. Але Меркель вказала на маркер. І цей маркер - відродження націоналізму.
Не бабусі-пенсіонерки за кілограм «вівсянки-сер» потягли Британію з Європи. Не клоуни-популісти, які не знають, якою може бути ціна ненавмисного Brexitа. Вибір був зроблений англійськими націоналістами - печерними або освіченими, аристократами або забитими жителями англійських сіл - але націоналістами.
Постріл у депутатку британського парламенту, яка виступала за єдність з Європою, і крик вбивці в мить злочину: «Британія - передусім!» - були цим самим маркером. І, попри очікування, він не зупинив, але, можливо, навіть прискорив процес. І хто знає, може бути, інше вбивство - російськими хуліганами-спецназівцями англійського вболівальника і безпорадність континентальної поліції в цьому інциденті сказали йому, цьому англійському націоналісту, набагато більше.
Не прикра помилка англійців стривожила Меркель, не поспішність їх бажання. Вона побачила, що кількість, як і обіцяв Гегель, перейшла в якість.
Хіба ще перед англійським націоналізмом в аристократичному співтоваристві Британських островів не розгорівся шотландський націоналізм? А до цього ірландський, заспокоєний тільки після того, як Ольстер отримав в ЄС можливість скаржитися на старшого англійського брата? А хіба не симптомом стали регіональні вибори у Франції, де націоналісти Марі Ле Пен тріумфально завершили перший тур виборів, і лише об'єднавши зусилля Саркозі та Олланд зуміли сплутати націоналістам карти в їх поході за владою?
А вибори президента Австрії, коли в першому турі Норберт Хофер
І, нарешті, клоун Трамп, який тривожний не сам по собі, а тим, що висловлює сподівання мільйонів американців. Сподівання, доти заховані глибоко в підвалах американської ментальності.
Все це - націоналізм. Ще кілька років, і процес стане незворотнім. Або він вже незворотній?
Бо ж таке вже було. Роджер Осборн у своїй «Цивілізації» пише про схожий феномен 20-30-х років минулого століття: про ауру війни, що насувалася....
«До 1920-х років всі держави Європи мали демократичне правління; до 1940 року демократія збереглася лише в чотирьох»,- пише Осборн. І Друга світова не наслідок зростання націоналізму, а навпаки - причина. Знайдена багатьма націями протягом 50 попередніх років нова державність виявилася під загрозою ліквідації з боку тоталітарних імперій - в першу чергу Радянської та Німецької. Ліга Націй стала збіговиськом боягузів, Франція і Англія сховали голови в пісок з камланнями про мир будь-якою ціною.
Нації зрозуміли, що приречені. У світі діють закони Дарвіна, говорили вожді, де цивілізацію рухає природний відбір, де панують хижаки, а травоїдні безслідно зникають, і де нема кому тебе захистити крім себе самого.
І всі почали відрощувати ікла і кігті, і об'єднуватися у військові союзи. Частина пішла під патронат ворогуючих тоталітарних монстрів, інші наважилися захищатися самостійно. Фінляндії в 1940-му це вдалося. Мобілізувати на фронт 17% населення і покласти за незалежність 2% міг тільки націоналізм. І генерал Маннергейм це довів.
Людині не властиво від природи вмирати за абстрактні ідеї. Чому ж вона помирає за націю, саме існування якої, як явища, багато світових філософів ставлять під сумнів? Що ж це за ідеологія така: «націоналізм», яка долає природний інстинкт самозбереження?
Немає такої ідеології, пише британський соціолог Бенедикт Андерсон. «Лібералізм» - є, «комунізм» - є, а «націоналізму» - немає! Його безглуздо шукати в логічних побудовах розуму. У нього немає теоретиків зі світовою популярністю. У нього, як і у поняття «нація», немає адекватного філософського визначення. Націоналіст і без визначення знає, що це таке. А «не-націоналісту» не поясниш.
Націоналізм, пише Андерсон, це якась немислима по силі єдність віри і «нескінченно розтягнутих меж родинності».
Від віри, релігії в націоналізмі - «обіцянка безсмертя у вічному існуванні нації». І віра в спадкоємність нації є настільки великою і настільки конкурентною світовим релігіям, що аятолла Рухолла Хомейні якось ототожнив Великого Шайтана не з єрессю і навіть не з демонічним персонажем , а саме з нацією.
Від «родинності» - у ньому родинна любов до кожного безіменного сина своєї нації. А тому, пише Андерсон, «у сучасної культури націоналізму немає більш захоплюючих символів, ніж монументи та могили Невідомого солдата».
І це значить, що кожен, хто плаче над воїном, що загинув за батьківщину, незнайомим і незнаним раніше, чиє ім'я і походження невідомі - націоналіст. Кожен, хто йде з гранатою на танк, загорнувшись у національний прапор і співає гімн як «Отче наш» - націоналіст.
І справа не в тому, що він знає якусь істину, невідому невіруючому, а у відчутті сили, що дозволяє впоратися з будь-якими життєвими негараздами, а значить, змушує діяти, і діяти плечем до плеча. Націоналізм настільки імперативний, що володіє магічною властивістю обертати випадок в долю. Замислимося над цими словми британського соціолога.
Безглуздо звинувачувати націоналіста в варварстві і популізмі, переконувати в тому, що в міждержавних союзах легше переживати важкі часи. Націоналіст бачить в національній державі єдиний порятунок, джерело самозбереження нації. Для нього це не механізм примусу, а політичний союз рівноправних громадян, якому добровільно передається виключне право на насильство і право розпоряджатися його, націоналіста , життям і долею в ім'я життя ненароджених його нащадків.
Звичайно, націоналіст добрий воїн, але поганий парламентер і бізнесмен. І в мирний час його номер - десятий. І все було б добре, але світ змінюється. І змінюється не в мирному напрямку. І зростання впливу націоналістів лише реакція на небезпеку втрати ідентичності. Це як висока температура організму, який піддався інвазії. "Англійський пацієнт" це не перший для Європи випадок. Але поки що - найважчий.
І причина не в економічній кризі, і не в ІДІЛ - з ісламським фундаменталізмом Захід успішно бореться вже давно, і навіть не в путінській Росії. Вірус криється в проповідуваній Путіним релігії «багатополярного світу», в якому кожен може грабувати і вбивати, тому що гуманізм і права людини - міф, і ані загальнолюдських цінностей, ані єдиного Бога не існує. А є право сильного і ідол марнославства.
І середньостатистичний європеєць, який вірив у загальнолюдську любов, бачить, як безкарно відторгається Крим і окупанти ходять по Донбасу, як російські літаки бомбардують сирійців, які піднялися проти диктатора, як купуються європейські політики і генсек ООН йде на уклін до кремлівського карлика. Він читає новини про те, що лише 9% німців згодні захищати армією країни Балтії від Росії. І він розуміє, що точно так само ніхто не рятуватиме і його. І він шукає порятунок сам - в старому і надійному.
«Це не смерть Європи, це смерть Євросоюзу, - каже задоволена Brexit Марі Ле Пен.- Треба об'єднуватися на нових умовах, з урахуванням національних інтересів».
Торговельна гільдія не найкращий інструмент для ведення війни. Консенсус зі слабкими країнами не сприяє наступальній тактиці . «Союз зі слабкими ослаблює»,- писав Сунь-Цзи. Європейське співтовариство мутує у військовий союз. У Британії вже є сильний союзник, можливо, до них приєднаються інші. Меркель готова будувати свій союз: єдину франко-німецьку державу з жорсткою централізацією і власною армією. Чим не націоналізм, який прийшов з тих давніх часів, коли французи і німці були єдиним німецьким плем'ям? Православний путінець, отець Кураєв, жахаючись, охрестив цю ідею «четвертим рейхом».
Приховане торжество Путіна з приводу Brexit зрозуміле. Він прагне зламати єдність Європи, підживлюючи націоналізм. Але його допомогу вони приймають тимчасово, вважаючи євробюрократію більш нагальним злом. Прийде час, і європейський націоналізм створить Путіну чимало проблем. Як і націоналізм взагалі, який завжди був антитезою імперському мисленню. Рухаючись світом, він сіє зерна національної свідомості і в сфері інтересів Кремля - в Казахстані, на батьківщині батька Лукашенко. У самій Росії гряде війна росіян і кавказців, згадали про своє національне минуломе меря і пригноблені нації сходу.
Адже і у нас, в Україні, зупинити «переможний» наступ путінських полчищ допоміг саме націоналізм. Безбашений, який не знає міри і деколи милосердя, але вірить у безсмертя.
І, незважаючи, на те, що самі собі ми, часом, здаємося колосом на глиняних ногах, у змінюваному світі у нас є одна величезна перевага перед Європою: прийдешня велика війна, на яку ставить Путін, для нас не стане шоком. Ми вже знаємо, що почім на цьому кривавому бенкеті , і наші воїни навчилися вмирати за ту єдину, ефемерну, «уявну спільноту» (Андерсон) яку ми називаємо Батьківщиною...
Євген Якунов, Валентина Сямро. Київ.
