Другий збитий бомбардувальник - це вже буде провал
Але ж і Путіну страшно. Не від можливої світової війни, а від того, що світ зрозуміє: загрози такої війни, що лунають з його вуст, - блеф. А отже, британські, ізраїльські, ірландські, норвезькі, шведські, естонські, нідерландські (чий ще порушувала повітряний простір за останній рік авіація РФ?) винищувачі можуть вже не просто «припинити» незаконний політ, а діяти за прикладом своїх турецьких колег.
І другий збитий бомбардувальник - це вже буде провал.
Дивною була реакція українського суспільства на атаку турецьких ВПС, вам не здається? Радість замість страху. Невже нам не лячно від того, що, якщо де й зважиться Путін пограти атомними м'язами, то саме на нашій території?
А от не лячно. Втомилися боятися за минулі півтора року. І не тому, що немає такої загрози, просто, як писав філософ Сергій Дацюк, найбільш активна частина громадянського суспільства живе в екзистенції революції і війни. Кому страшна світова війна, коли в гібридній гинуть наші брати, друзі і сини? Кожен день пишуть відчайдушні смс коханим: «Я ще є». І повертаючись з фронту, кажуть: на передовій до можливості померти ставишся спокійніше.
Влітку 2014-го страшно було не від наявності у Росії атомних бомб - ядерний меч висить над планетою вже 70 років. Жахливим відкриттям стало те, що той, кому ми доручили свою охорону і захист, виявився вбивцею і грабіжником. Та ще й з ядерною палицею.
Тепер ми до цієї думки звикли, і ті, хто готові захищати свою Батьківщину, готові до всього.
Страх приходить тоді, коли є можливість уникнути неприємностей. У нас попереду сто років життя під боком у агресивної ядерної держави. Чи є сенс боятися? Треба жити, ростити дітей, закохуватися.Чинити спротив.
Атомна війна, навіть крихітна, обернеться для кремлівського карлика і нещасного народу Росії великими неприємностями
Ті ж, хто все ще перебуває в екзистенції давно втрачених «миру і стабільності», вже вивезли капітал за кордон і купили будиночки на узбережжях теплих морів. Їм тим більше нема чого боятися. Валіза, аеропорт, Канари – не займе багато часу.
Звичайно, жиріновські і киселеви спопелятимуть світ промовами і далі. Але з менш впевненими інтонаціями, часом навіть благально, підлесливо.
Ніякої ядерної війни Путін вести не зможе. Ні з Турцією, ні з Америкою, ні з Україною. Тим більше, безглузда вона в Сирії, або з ІДІЛом. Атомна війна, навіть крихітна, обернеться для кремлівського карлика і нещасного народу Росії великими неприємностями. Та й самому Путіну занадто жирно живеться на світі, щоб він взяв і разом все те, що має, замочив у сортирі.
Як не переписувай теоретичну геополітику, ядерна зброя – це зброя стримування або, у найгіршому разі, відплати, як кажуть ізраїльтяни - «зброя Судного дня». Загнаний в кут звір обов'язково нею огризнеться.
Але ніхто кремлівського ведмедя в кут і не заганяє. Його просто відрізають від ареалу харчування – частково Європа з Америкою, частково він себе сам. Хижак або здохне від голоду, або його зжере зголодніла зграя.
Євген Якунов, Віктор Мішковський. Київ.