Підсумки 2015-го. Тривожні дзвінки й проблиски надії
І люди, й родини, й редакції, й компанії, й галузі, й країни говорять про підсумки минулого року. Деколи здається, що це одна з життєвих необхідностей і для людей, і для структур - проводити аудит власних планів, досягнень та провалів. Що без обрахунку плюсів та мінусів власного життєвого графіку старий рік не піде.
Ми також запросили експертів поговорити про те, які події суспільного, політичного, економічного життя минулого року стали успішними та обнадійливими? А які з них є «тривожним дзвінком»? У цій добірці - не лише похвали владі та суспільству, але й критика. Втім, наші співрозмовники - люди, які мають на це право. Вони ніколи не йшли на жодні компроміси у питаннях суверенітету, не «їздили» в інтелектуальних танках олігархів та партій. Тож, не ображаймося. Не так багато у видимому інтелектуальному полі справжніх людей, які здатні говорити справжні слова.
ГОЛОВНА ПОДІЯ МИНУЛОГО РОКУ - ПОСТУП МАЙДАНУ. У ВСЬОМУ
Валерій Димов, директор центру суспільно-інформаційних технологій «Форум»
- Головною обнадійливою подією минулоріччя є те, що Революція Гідності продовжується. Поступ Майдану, поступ активних людей, які започаткували народження нової України, тривав у 2015 році.
Майдан продовжувався і поступово заходив у закриті структури. Він зайшов у МВС, створивши нову поліцію. Він підтримує очікування на створення нових прокуратур, нових судів. Майдан після виборів зайшов до місцевих рад, у міста та села. Він зайшов у мій рідний Миколаїв, коли у двобої між старим та новим переважну підтримку мешканців Миколаєва отримав представник нової влади. Він зайшов у Кривий Ріг, де люди не погодилися з фальсифікаціями, з якими погодилися представники політичних партій, котрі не встигають за цим поступом суспільства. В усіх проявах, в усіх подіях є головний тренд - поступ Майдану і поступ небайдужих людей, які ні на кого не сподіваються, тому, що вони знають, що тільки вони є тими носіями змін. Вони є візіонерами, у них є свій проект Україна і своє місце в цьому проекті.
Ми отримали нове боєздатне військо. Добровольці та волонтери здійснювали цей поступ Майдану, і ми отримали практично нову армію, отримали постачання армії, логістику, нову техніку.
Ми отримали яку-не яку (зараз зі мною багато хто не погодиться), але стабілізацію. У економіці ми досягнули дна, я в це вірю і довіряю цифрам статистики.
Україна має продовження підтримки, незважаючи на ту серйозну критику наших партнерів за кордоном. Росія платить за агресію, і в тому числі - завдячуючи Україні.
Майдан почав наступ на корупцію. Антикорупційне бюро, Антикорупційне прокуратура, агенція з повернення активів - навіть у тих формах, в яких вони приймалися, запустять процеси та покажуть людей, які нестимуть особисту відповідальність перед українським суспільством. Україна вскочила в суб'єктність, завдячуючи Майдану. Коли хтось розповідає про те, що нас там хтось може зрадити, то, насправді, нас можна зрадити тільки тією мірою, якою ми, українці, дозволяємо себе зраджувати. Сьогодні європейська політика та глобальна політика не обходяться без України.
Якщо говорити про негативи. Політики не встигають за українцями.
Ми бачили шалений опір поступу Майдану. Опір з боку старої системи, до якої були імплементовані представники й нової влади. Вона не спроможна сама себе витягнути з цього багна, в якому перебуває. Цей постійний опір старої системи діє на всіх рівнях.
Спротив системи у тому, що генерали не можуть впоратися з новими завданнями. Паркетні генерали, які також були частиною старої системи, неспроможні здійснювати свої функції в нових умовах. Спротив системи проявляється у саботажі антикорупційному поступу всередині самої Генеральної прокуратури. Спротив у тому, що суддів навіть не можуть звільнити на підставі ними ж поданих заяв про звільнення, і вони продовжують виконувати свої зобов'язання.
Спротивом Майдану я пояснюю незрозумілі кадрові рішення, зокрема, призначення Паскала та Тищенка.
Тривожним симптомом вважаю те, що коаліція неспроможна виконати й 10 відсотків тих завдань, які виписувала нам, розповідаючи, що вони довго запрягають, але швидко будуть їхати. Політики все ще неспроможні домовлятися в парламенті стосовно тих завдань, які стоять на порядку денному. А сам порядок денний українських політиків часто відривається від порядку денного українського. Знову уряд формується на підставі квот, хоча говорили, що там не буде квотного принципу. Не реформуються центральні органи виконавчої влади. Не створено ліфтів для нових кадрів. І ми не можемо говорити про те, що туди якось може влитися оце «молоде вино» нових українців. У Геракліта є фраза, яку я дуже люблю: «Доля покірного веде, а непокірного тащить». Майдан є дороговказом для тих, хто розуміє, і батогом для тих, хто цього не розуміє. І у новому році Майдан буде використовувати і те, й інше.
МИ ПЕРЕСТАЛИ БУТИ ЕНЕРГОЗАЛЕЖНИМИ ТА ЗАПУСТИЛИ СУПУТНИК ІЗ СИНГАПУРОМ
Михайло Гончар, президент центру «Стратегія XXI»:
- Якщо говорити про успіхи минулого року, я би назвав такі.
Незважаючи на нікчемну дипломатію, результатом якої став Мінськ-2, завдяки Збройним силам України та добровольчим формуванням вдалося не допустити розширення окупаційної зони на сході України.
Позитивом внутрішньої політики вважаю те, що на місцевих виборах не відбулось реваншу вчорашніх, і не мав місця тріумф партії влади, тобто БПП.
Доброю новиною є те, що у цьому році відбулося безпрецедентне скорочення споживання газу. Традиційно економіка і політика в Україні були газозалежними, не просто енергозалежними. Енергозалежність перш за все йшла через газову залежність від імпортованого газу з Росії. Позитивний підсумок року - і безпрецедентне в історії скорочення імпорту газу та безпрецедентно великий обсяг імпорту газу з Європейського Союзу. При цьому, Росія нічим не змогла нам у цьому перешкодити.
Є ще один позитивний пункт - падіння ВВП могло б бути куди більш серйозним, аніж відбулося.
У зв'язку з тим, що дедалі більше зазнає фіаско російська політика будівництва «відкатопроводів» в обхід України, ГТС України на середньострокову перспективу зберігає свою транзитну функцію.
До позитивів я відношу те, що зміцнюється волонтерський рух та тиск з боку неурядового сектору на владу.
Приємно вразив у 2015 році оборонно-промисловий комплекс України. Попри те, що влада не докладає адекватних зусиль по переведенню економіки на воєнний лад, тяжко, важко, з трудом, але тим не менш - запроваджуються якісь нові зразки озброєння, воєнної і бронетанкової техніки. Фірма «Антонова» втішила нас Ан-178.
Позитивом я вважаю те, що в 2015 році не було допущено прийняття поправок до Конституції, які по суті федералізують Україну. Маю на увазі законопроект про особливий порядок самоврядування на Донбасі.
Але хотілося би сказати про менші успіхи. Якщо говорити про успіхи, але не макрорівня, а мікрорівня, то хочу навести приклад: Сінгапурський супутник був запущений індійською ракетою-носієм та обладнаний мікродвигунами виробництва Лабораторії перспективних реактивних двигунів. Це успіх невеликого колективу, бо виконали замовлення сінгапурців спільними зусиллями колектив Лабораторії у Дніпропетровську та "Альянсу «Нова енергія» у Києві. Начебто мікроуспіх, але важливий.
І ще один успіх. Дуже символічною стала перемога на виборах мера у колишній гетьманській столиці Глухові колишнього громадянина Франції, а нині громадянина України, нащадка відомої династії Терещенків - Мішеля Терещенко. Себто, Глухів - це типовий бордортаун - місто на кордоні, більше на східному кордоні (все - далі Росія), але це гетьманська столиця в минулому. І от що важливо: за нього проголосувало там понад дві третини виборців, тобто в принципі Мішель Терещенко - це символ таких європейських прагнень ось цього сходу України.
Якщо говорити про негативи. Тривожним дзвінком є те, що влада продовжує жити в режимі усвідомлення, що з підписанням мінських угод війна припинилася: насправді вона не припинилася.
Мантру, що реальність Мінська-2 залишається безальтернативною, не приймаю. Вона залишається безальтернативним тоді, коли ніхто не робить альтернативи. Чи були докладені відповідні дипломатичні зусилля по відновленню теми Будапештського меморандуму? Ні. Коли дивитися тільки з одного офісу і нічого іншого не бачити, то тоді альтернативи ніякої немає. І тоді виходить так, що ми стаємо об'єктами чужої гри і втрачаємо суб'єктність.
Фактично, ми перейшли в режим зовнішнього ручного керування МВФ, і це означає, особливо аналізуючи прийнятий Бюджет,- ні про який економічний розвиток мова не йтиме.
Ще одна загроза пов'язана з питанням нестабільності парламентської коаліції. Є підстави говорити, що коаліція залишилася формальною на папері, тому 2016 рік може стати роком потужної політичної кризи з усіма витікаючими звідси наслідками. Це теж - як би тривожний дзвінок, криза відносин серед коаліціантів.
Тривожний дзвіночок - це питання, пов'язане з виникненням в енергетичній сфері нових залежностей, яких раніше не було, хоча вони не мають поки що екстремальної форми, я маю на увазі залежність по вугіллю і по імпорту електроенергії.
Ризиком вражаю подальшу радикалізацію суспільства. Радикалізація - наслідок недовіри до влади, коли воно вважає, що боротьба з корупцією здійснюється показушно. Коли, попри бої за антикорупційних прокурорів, результати не викликають довіри у суспільства. Не радикали нагнітають пристрасті та градус у суспільстві, а саме суспільство стає більш радикальним до влади, яка не вирішує суспільних завдань, а потрапляє в нові й нові форми залежності. І якщо раніше у нас була залежність в східному напрямку, то тепер ми її підміняємо на залежність від МВФ і ставимо тоді під зовнішнє управління всю економічну політику. Раніше були «раби, підніжки, грязь Москви», а зараз змінилися на «рабів, підніжок, грязь Берліну, паризьке сміття»?
ТРЕБА НАВЧИТИСЯ САМИМ ПОВАЖАТИ СВОЮ КРАЇНУ
Олександр Палій, історик:
- Позитивом я важаю те, що Україна встояла, що зміцнюється оборона, що ми витримали удар російської сторони. Економічні тенденції покращуються, незважаючи ні на що. Є запит на боротьбу з корупцією. Парламент, як там не було б, завжди набирає необхідну кількість голосів під правильне рішення, хоча там безліч популістів всяких, балаболів, шахраїв. Але тим не менше, здорове ядро в Раді є, і це добре. Місцеві вибори у нас пройшли нормально. Головне це те, що люди не втрачають надію і трошечки, по-моєму, зросли з того часу, який був до революції. Тому що найбільші зміни - ті, які відбуваються всередині у людей. Суспільство не залишає владу поза увагою, а влада реагує на суспільний тиск. Ми бачимо ситуації, коли, наприклад, міністр, заступник міністра внутрішніх справ подають у відставку саме через такий тиск. Безліч людей різного калібру не влаштовували громадськість і змушені були виходити. Влада дослухається до народу.
Тривожним дзвінком вважаю наростання зневіри в суспільстві і те, що не всі корупційні схеми ліквідовані. Корупція ще дуже глибоко сидить, і її витравлювати не так легко. І крім того, у людей у ставленні до влади і до країни часом звучить торжество люмпенського нігілізму, особливо в соціальних мережах це помітно. Але ж треба вчитися цінувати і поважати свою країну.
Олена Мігачова. Київ.
