Навіщо потрібна експертиза ДНК? Неупізнані герої та жертви

Понад тисячу тіл доставили до Дніпропетровщини за час проведення АТО. 681 загиблого упізнали під час візуального огляду. Імена ще 290 бійців вдалося встановити завдяки експертизі ДНК. 109 загиблих учасників АТО, імена яких встановлено, вже поховали у різних містах і селах по всій Україні. Їхні тіла були перевезені до Івано-Франківської, Миколаївської, Львівської, Чернігівської, Закарпатської, Волинської, Кіровоградської, Запорізької, Сумської, Київської, Черкаської, Житомирської, Полтавської та Вінницької областей. Неопізнаними наразі залишаються 130 осіб.

Про особливості такого важливого процесу встановлення осіб загиблих героїв кореспондентам Укрінформу розповіла завідувачка відділу молекулярно-генетичної експертизи Дніпропетровського обласного бюро судмедекспертизи Ольга Івашина.

ТУТ ІДЕНТИФІКУВАЛИ ДЕСАНТНИКІВ ТА ЕКІПАЖ ЗБИТОГО ІЛ-76

У невеличкому кабінеті кілька апаратів.

- Цей застарілий, ми вже ним не користуємося, - показує Ольга Харисівна на один із них.

За останні два роки в Дніпропетровському обласному бюро судмедекспертизи провели понад 650 досліджень ДНК. Процедура ця складна, потребує копіткої роботи та часу. Дніпропетровські генетики схвально зустріли новину про сучасний автоматичний генетичний аналізатор, на який обласна рада виділила понад 6 мільйонів гривень. Він більш точний і скорочує час досліджень з декількох тижнів до одного.

Як розповіла завідувачка відділом, саме Дніпропетровському бюро судмедекспертизи випала доля проводити ідентифікацію 40 загиблих українських десантників та 9 членів екіпажу в Іл-76, що був збитий над Луганським аеродромом.

- Після цього ми робили окремі експертизи, у 2014 році провели 52 ідентифікації, потім, у серпні, коли загиблі почали надходити масово з Іловайська, зрозуміли, що самі не впораємося. Коли, скажімо, було відомо, що підірвалося двоє людей, то потрібно визначити хто з них хто, а якщо привозять багато трупів, то там багато фрагментів невпізнаних або вже в такому стані, що впізнати неможливо. Провели нараду і було прийнято рішення, що цим займатимуться науково-дослідницькі криміналістичні центри (НДКЦ). Це теж лабораторії, тільки при МВС. Вони є в різних містах, але ідентифікацією невпізнаних трупів займалася Запорізька НДКЦ, а в Києві - брали матеріал у родичів, у них була складена база і потім ці бази порівнювали, - розповідає Ольга Івашина.

У 2015 році навантаження на відділ було меншим, у 2016 році - зросло, додалися й повторні ДНК-експертизи.

- Адже часом люди просто не вірять, бо за ДНК вони нічого не бачать візуально, інколи і тіла немає, а є лише фрагменти, батькам важко повірити, що їх сина немає в живих, тому вони просять проведення повторної експертизи, - говорить генетик.

- А були випадки, що особливо запам'яталися?

- Вони всі такі, - запевняє Ольга Харісовна. - Було таке, що привезли невідомого, і передбачалося, що це конкретна людина. Він був наполовину обгорілий, а в кишені з іншого боку, де вціліло, лежали два мобільні телефони і годинник. Коли відкрили телефон, за записами один з батьків зрозумів, що це його сина, - і один і другий мобільний телефон і годинник його, - він упізнав. А коли ми зробили ДНК, виявилося, що це не він. Але відомо, що друзі, якщо хто гине, беруть речі товариша, щоб передати пізніше його рідним. А потім і цього товариша вбили. Згодом, коли ми порівнювали по базі, то з'ясувалося, що їх син був поруч, у цій же партії загиблих.

- Нещодавно бійця 93-ї аеромобільної бригади Василя Логвиненка з Нікополя, який зник у серпні на Донбасі, вдалося опізнати завдяки тому, що ДНК для порівняння взяли у народжених після його смерті двійняток. Близьких родичів у Василя, як пояснювала дружина Марина Ковальова, не лишилося - він був сиротою.

- Цього випадку не пам'ятаю, очевидно, експертизу проводили не в нас. Хоча за весь цей час було кілька випадків, коли ми зробили ДНК, наприклад, з тим же літаком, а потім знаходилися мами з дітками, чоловік і жінка були не розписані, а тут треба встановити батьківство, таких випадків було близько п'яти.

ЩО ГОДИТЬСЯ ДЛЯ ЕКСПЕРТИЗИ?

- А з чого беруться матеріали для молекулярно-генетичного аналізу, адже з розповідей очевидців відомо, що часто тіла лежать у полі багато часу, під снігом, дощем?

- У невідомих - беруться фрагменти кісток, це найкраще. Для ідентифікації ж загиблого буває, що ДНК одного з батьків недостатньо, бажано двох батьків, або батька і дитини, щоб можна було більше порівняти, щоб було більше збігів. А буває, що немає близьких родичів, загиблий - сирота, тоді за особистими речами. Коли у випадку з Іл-76 встановлювали, то у двох бійців батьки вже померли, тому їх ідентифікували за особистими речами. Один жив у казармі, принесли багато речей, але з них нічого не підійшло, врешті, принесли кросівки, сказали - "це вже точно його", і дійсно, підійшло одному зі встановлених. Потрібно було знайти місце, де найбільше він брався руками, це виявився язичок кросівка, там ми вирізали тканину і виділили ДНК. Другий займався боксом - принесли його капу. Буває, приносять бритву, але з неї не дуже добре виходить, там велика частка сторонніх домішок - мила, пінки. Зубні щітки теж можна, але в родині часто їх плутають. Можна також речі, що не пралися.

Завідувачка відділу поспішає на засідання суду в якості експерта, а ми потрапляємо до кабінету старшого лаборанта відділу судово-медичної експертизи трупів Оксани Шевцової. Саме сюди приходять рідні для впізнання - воно проводиться на комп'ютері, куди попередньо вноситься вся інформація про загиблих атошників.

- Під час розтину тіла проводиться фотографування, складається карта невідомого. Тіла надходять у різному стані: скелетовані, у стадії гнилісних змін, з вибуховими травмами, свіжими ранами, або ж фрагменти тіл. Всю інформацію, яку знаємо, заносимо в карту невідомого. Надалі вона зберігається у нашій базі і в обласному інформаційному центрі.

Оксана демонструє нам карту: два профілі в фас, стать, дата виявлення, звідки доставлено тіло, особливі прикмети - татуювання, сліди від операцій, шрами. Зубна формула, одяг, годинник, жетони й інші речі.

- Працюємо з живими людьми. Родичі здають за місцем проживання біологічний матеріал, і також виділяється генотип для подальшого пошуку та ідентифікації їхніх рідних. Раніше це все було лише в Києві, зараз - і у нас.

Приїжджають родичі, говорять, рік невідомо нічого про бійця, його немає ні серед убитих, ні серед полонених, чи можна у вас подивитися карти невідомих - або тут, або через реєстратуру, ми показуємо, розповідаємо про кожного, заспокоюємо, - саме тут можна візуально розпізнати.

- А в якому випадку захоронюються невідомі?

- Якщо тіло довго перебуває у нас, генотипи ми виділили, а порівнювати їх ні з чим, батьків, родичів нема, тоді ми проводимо поховання через КП "Ритуальна служба" на Краснопільському кладовищі. Так було захоронено на сьогоднішній день 259 невідомих бійців, з них уже багатьох ідентифікували.

Оксана каже, що їй легше, коли родичі приходять, дивляться і не знаходять своїх рідних.

- Тоді вони йдуть звідси, ніби з надією якоюсь. А коли дізнаються, сумніваються - все це людське горе. Морально дуже важко, - зізнається вона.

- Були випадки, коли люди, які дуже добре знали загиблого - друзі, знайомі, хресна мати чи батько зацікавлені, щоб ідентифікувати, перевезти на батьківщину, але коли той сирота, і порівняти ні з ким, хоча начебто є і підтвердження військових, що ця людина була на сході, тоді тіло залишається у нас на кладовищі в Дніпропетровську.

Наше бюро долучилося й до створення Книги Пам'яті полеглих за Україну, складеної Інститутом національної пам'яті. Станом на 1 березня 2016 року до неї занесено 2860 загиблих. Свого часу ми передавали туди всю інформацію, яку мали, а тепер і самі нею користуємося.

Ще зіткнулися з тим, що вже ідентифікованих загиблих родичі не поспішають забирати. Ми встановлюємо особу, ідентифікуємо, а родичі не хочуть вірити, для них він живий.

Траплялося, що людина загинула під час вибухової травми і хвиля розкидала фрагменти тіла так, що вони потрапляли частина в Запорізькому, частина в Дніпропетровському і частина - в Донецькому бюро, і всюди провели експертизу, виділили генотип. А родичам необхідно забрати їх для поховання, при цьому документ може видати тільки одне бюро. На всі ці процедури йшло близько місяця.

- А за давністю як довго можливо провести ДНК-експертизу й ідентифікацію?

- Можна й дуже давні. На початку 2016 року ми проводили експертизу поховання, якому близько ста років - на приватному подвір'ї почали копати вигрібну яму і наткнулися на поховання.

Досвідчений експерт-криміналіст, завідувач криміналістичним відділенням бюро Валерій В'юн улюбленою справою займається 37 років. АТОшники проходять і через його відділ.

- Ми займаємося експерт-розтином, проводимо гістологічні дослідження органів, перевіряємо на алкоголь, наркотики, якщо це необхідно. І в тому числі, якщо є на тілі якісь пошкодження. Ми маємо встановити їх характер, - осколкові, осколково-кульові чи це вибухова травма, чи що це може бути. Визначаємо дистанцію, направлення пострілу, якщо це кульові пошкодження, в якій позиції був потерпілий - стояв, лежав чи рухався. І моделюємо механізм утворення вогнепальної травми. Це механізм діагностичної експертизи.

Якщо неможливо її зробити - підключаються молекулярно-генетичні дослідження.

Знаходять загиблих у посадках, на розораних полях, у шахтах, буває, що люди губляться, потрапляють на розтяжки і гинуть, а про це ніхто не знає, і тільки через кілька місяців хтось виявляє, але впізнати вже неможливо. Тоді підключається метод ДНК-експертизи, що поширений в усьому світі і визнаний, як достовірний прийом для впізнання людини.

ЯК УПІЗНАЛИ ГЕРОЯ УКРАЇНИ "МАЕСТРО"

Криміналісти грають свою роль тоді, коли замість трупа лишається лише скелет, а на тілі відбулися вже значні зміни.

Один із таких випадків - у лісосмузі було знайдено скелет людини із залишками одягу. Це був 42-річний Сергій Костаков (позивний Маестро - неперевершений скрипаль). Зник 22 листопада 2014 року у Волноваському районі Донецької області. Він переводився з 72-ї механізованої бригади до 81-ї аеромобільної і саме прямував до нового місця служби. Тіло загиблого знайшли 2 червня 2015 року у лісозмузі з закутими у кайданки руками та кількома кульовими пораненнями.

Було припущення, що це саме він. Але коли провели ДНК-експертизу, родичі не хотіли вірити, що це їхній син. По-людськи їх можна зрозуміти. Батькам хотілося сподіватися, що їхній син десь з'явитися, вони не прийняли на віру і попросили провести ще одну ДНК-експертизу. Проводили її вже в Києві, де так само підтвердили, що це Костаков, однак батьки знову не повірили, і слідчі звернулися до нас уже як до останньої інстанції.

Маестро був по-звірячому вбитий - одинадцять пострілів в обличчя і дев'ять пострілів в потилицю, стріляли з 9-міліметрового пістолета-автомата. Спочатку ми проводили балістичну експертизу, а потім ідентифікацію.

Нам надали медичні документи Костакова, де в медкарті збереглася онтопантомограма зубів (рентгенівский знімок), що дозволило провести судову стоматологічну експертизу. Це був тривалий процес, дуже ретельний, не можна було помилитися. І коли ми зіставили зображення зубів на черепі і на рентгенограмі - отримали чіткий збіг всіх ознак величини, ширини, якихось особливостей, наявність пломб, незвичайної форми ікла й інші ознаки. Таким чином ми сказали, що це стовідсотково Костаков. І він був похований як Герой України.

Якщо немає онтопантомограми, тоді можна проводити експертизу за особливостями скелета. Був у нас невідомий, передбачалося, що це громадянин С. Ще за життя в нього був зроблений ренгтеновскій знімок ліктьового суглоба. Ми зробили рентген трупа і почали знаходити ознаки, які збігаються - будова кісткової тканини, лінійні параметри, - і довели, що цей знімок 100% належить громадянину С, труп якого був знайдений там-то.

Є ще такий метод як поєднання - він більш орієнтовний, 100% ми не можемо дати, але, принаймні, виключити можемо, що це не Іванов і не Петров. Перш ніж приступати до дослідження, ми встановлюємо так званий біологічний профіль, що це людські кістки (бо можуть потрапити і кістки тварини), потім расову приналежність - монголоїд, європеоїд чи негроїд. У кожної раси свій тип лиця. Потім - чоловік чи жінка, вік, зріст.

Крім того, використовується фотосуміщення черепа і знімка людини і аналізуються константні точки на черепі й обличчі. Це так, як поставити свічку і руку, і тоді певні точки на руці і її відображенні на стіні співпадуть.

Ще ідентифікації допомагають різні татуювання та інші відмінності на шкірі. У одного невідомого були вже глибокі гнилісні зміни, та на шкірі вгадувалося щось схоже на татуювання. Коли цю ділянку обробили відновлюваними розчинами, то побачили незвичайне татуювання, яке вказує на те, що людина три роки служила на Байконурі. Якщо подивитись хто, коли служив на Байконурі, то родичі, друзі можуть згадати.

Ось такі методи допомагають знаходити людей, їх ідентифікувати, щоб усе-таки люди були поховані, бо ж відомо, що війна закінчується тільки тоді, коли поховано останнього солдата і завдання лікарів-криміналістів - щоб кожен загиблий був похований не як невідомий, а під своїм прізвищем, бо це пам'ять, це - герої, які захищають Україну.

Проте, на думку Валерія Вікторовича, на кладовищах - Краснопільському - у Дніпропетровську, Кушугумському - в Запоріжжі лежать не тільки українські бійці, можливо, є загиблі й з іншого боку - з Росії, з Чечні чи ще звідкись.

- Тому ми зараз будемо стикатися з масовими похованнями, коли бойовики, здаючи позиції, не встигатимуть вивезти і будуть кудись ховати трупи - в шахти скидати, прикопувати в канавах. У таких умовах за ось цими видовими морфологічними показниками профілю треба буде шукати, порівнювати, а вже там, де не зможемо визначитися, проводитимемо ДНК. Все одно ДНК проводитиметься всім, але ось такі методи теж важливі.

НАВІЩО ЕКСПЕРТИ ЗБЕРІГАЮТЬ КУЛІ Й ОСКОЛКИ

Валерій Вікторович крутить у руках залізний шматочок:

- Ось так виглядає смерть. Це осколки, вилучені із загиблих в АТО, ми всі їх зберігаємо, маємо цілий архів. Коли все почалося, слідчі ще не знали, що треба буде, що не треба, говорили, нам би ідентифікувати, родичам віддати, щоб поховали. Але дозвольте, а розслідування, а тоді пройшли чутки, що застосовується заборонена ООН зброя... Потім скажуть, ну вбивали, а чим доведеш? Тому ми почали збирати все у конверти, пакувати, маркувати і зберігати, через 25 років можуть виникнути якісь обставини.

- Багатьом незрозуміло, навіщо це робиться. Адже під час Великої вітчизняної війни загиблих, померлих у госпіталі ховали в братських могилах особливо не вдаючись у подробиці, адже не проводилися такі дорогі експертизи, на які ще й треба витрачати дуже багато часу.

- А все тому, що у нас немає війни, у нас немає бойових дій, у нас є антитерористична операція. А в цьому разі кожен випадок розглядається так, ніби на вулиці Яворницького громадянин С із неприязні завдав громадянину А поранення ножем або ще чимось, і тоді починаючи від порушення кримінальної справи, проходить весь ланцюжок експертиз, які передбачені кримінально-процесуальним кодексом, допит свідків.

От у Львові проходитив семінар, де вирішувалося чимало питань реорганізації судової медицини. Валерій Вікторович мав доповідь на тему "Комплексний підхід при проведені судово-медичної експертизи, ідентифікації загиблих під час збройних конфліктів та катастроф". Він там говорив, що ДНК - це добре, але немає виняткових методів які абсолютно безпомилкові.

- Навіть взяти смерть Гонгадзе. Адже скільки було проведено експертиз, одні говорили - так це він, інші - ні, це не він. Десять років не могли точно встановити, при всьому, що у нас не слабкі експертний потенціал та техніка, і фахівці є, і ДНК навчилися робити, але, от, не могли. Я вважаю, що там на самому початку було допущено стратегічну помилку: у нього (Гонгадзе, - ред.) було осколкове поранення руки, він був прооперований, але осколки залишилися в тілі. І труп, який був виявлений у Таращанському лісі, мав ознаки осколкового поранення. А осколки мають свої розміри, певне розташування в м'яких тканинах, там треба було проводити експертизу з ідентифікації малюнка осколків. Тоді можна було б говорити про 100% ідентифікації.

- Попереду в експертів багато роботи, адже військове протистояння завершиться, - ми всі на те сподіваємося, і в нас є експерти, здатні проводити такі експертизи й ідентифікації.

Я особисто брав участь в експертизі масових поховань тут, у Дніпропетровську, - коли розкопували на території віваріуму на Запорізькому шосе масове поховання сталінських розстрілів, понад 100 осіб. Потім у Дрогобичі ми розкопували теж сталінські розстріли, треба було встановити - це були розстріли сталінські чи німецькі, 240 тіл було досліджено, Катинський ліс, у Києві - Биківня, масові розстріли євреїв, це все досвід. Досвід є, і його треба буде застосовувати на ось цих майбутніх експертизах масових поховань.

Нещодавно в нас у гостях були представники Міжнародного Червоного Хреста, які розповідали про експертизу в Аргентині, де вона ведеться протягом 20 років.

І в Україні така експертиза триватиме ще не один десяток років. Коли вона почнеться, а це буде обов'язково, території звільнять, то запевняю, розпочнуться свідчення про те, що і там поховано, й там, і там бачили, як розстрілювали. І для цього потрібно буде створювати цілі комісії, причому все це буде під егідою ОБСЄ, Міжнародного Червоного Хреста, - все це величезний пласт роботи не на один десяток років, - запевнив експерт.

Людмила Блик, Микола М'якшиков, Дніпропетровськ.