Гібридна війна Росії проти України: уроки та висновки
НЕОБХІДНЕ ПЕРЕДСЛОВО
Уже два з половиною роки минуло з того часу, як відбулася цинічна окупація з наступною анексією Росією українського Криму та розпочалась збройна агресія Росії проти України на Донбасі.
Переважна більшість провідних міжнародних і вітчизняних політологів, воєнно-політичних експертів, військових спеціалістів та аналітиків поділяють думку, що в рамках реалізації підступної неоімперської «гібридної політики» Росією була розв’язана і зараз продовжується проти України так звана «гібридна війна», тобто повноцінна війна — «гібридна» по формі та «асиметрична» за змістом. Її відмінність характеризується як веденням агресивних військових дій під прикриттям незаконних (неформальних) збройних формувань, так і одночасним використанням широкого спектра політичних, економічних (в т. ч. енергетичних і торговельно-економічних), а також інформаційно-пропагандистських заходів, з яких, як правило, і починається ця «гібридна війна», та які її супроводжують впродовж усього періоду військових дій. Ряд провідних експертів Заходу небезпідставно називають її ще як «війна нового покоління» або «війна нової генерації».
Російська стратегія такої війни спрямована, перш за все, проти слабких місць України і Заходу (США/НАТО), а не проти їх сили. Війна нового покоління відрізняється від більшості експертних поглядів-оцінок на "...гібридний конфлікт тим, що вона поєднує в собі непоказову, приховану підтримку державою-агресором незаконних збройних формувань з її безпосереднім, повноцінним та навіть з елементами хизування втручанням на всіх її етапах та у всіх формах" (визначення експертів американського дослідницького Фонду «Потомак»), . Окремі аспекти цієї стратегії проявлялися раніше в Чечні, Молдові та Грузії, але в Україні цю стратегію Росія одночасно і тестує, і вдосконалює.
Разом з тим, за цей достатньо тривалий час (2,5 роки) ані в Україні, ані на Заході так і не було проведено ґрунтовного дослідження щодо аналізу та оцінки висновків і уроків цієї «гібридної війни», які мали б лягти в основу розбудови сектору безпеки і оборони як окремих країн, так і коаліцій країн в умовах проведення «війн нового покоління» («війн нової генерації»). Приємним винятком стало дослідження «Війна нового покоління Росії» американського дослідницького Фонду «Потомак» під керівництвом його президента — провідного експерта з питань міжнародної безпеки та військової стратегії — доктора Філіпа Карбера, де були надані десять найбільш важливих воєнно-стратегічних і оперативно-тактичних уроків, «…які армія США повинна винести з цього російсько-українського конфлікту, …наймасштабнішого конфлікту в Європі після закінчення Другої світової війни».
І це не дивно, оскільки цей зі світовим ім’ям вчений-міжнародник і військовий експерт близько двох десятків разів особисто побував на Донбасі, у тому числі безпосередньо у бойових порядках в зоні конфлікту. До речі, скорочена версія дослідження доктора Філіпа Карбера у співавторстві з військовим експертом Джошуа Тібольтом «Війна нового покоління Росії» надана ними спеціально для Центру «Борисфен Інтел», була опублікована у журналі геополітичної аналітики «БІНТЕЛ» № 2.
Експерти Незалежного аналітичного центру геополітичних досліджень «Борисфен Інтел» ще в квітні 2016 року завершили проміжне аналітичне дослідження щодо двох перших років (2014-2016 рр.) російсько-українського конфлікту на тему «Збройна агресія Росії проти України: особливості підготовки і проведення; нові виклики і загрози», результати якого були апробовані як в Україні, так і за кордоном і знайшли визнання та підтримку. Сьогодні ми продовжимо це дослідження щодо основних висновків і уроків «гібридної війни» Росії проти України, які, на наш погляд, можуть бути корисними для вдосконалення та розбудови секторів безпеки і оборони в умовах планування, підготовки та проведення Росією «війн нового покоління» проти об’єднаної Європи (Європейського Союзу), США/НАТО та й інших країн, у т. ч. на пострадянському просторі.
ГЕОПОЛІТИЧНІ ВИСНОВКИ Й УРОКИ
Починаючи ще з розвалу Радянського Союзу, Російська Федерація, в порушення діючих норм і правил міжнародного права, безпардонно продовжила практику його «гібридної політики» по відношенню до міжнародних організацій та інших країн, у т. ч. пострадянських.
Серед іншого, це знайшло своє відображення у скасуванні Державною думою РФ у грудні 2015 року примату міжнародного права (основних принципів міжнародного права, які є імперативними нормами) у національному законодавстві країни. Тобто, відтепер Росія «легітимно» не буде дотримуватися взятих на себе (у відповідності до міжнародних договорів та угод), підписаних і ратифікованих нею зобов’язань, а також імплементованих у своє внутрішнє (національне) законодавство норм та стандартів, «…які будуть суперечити її національним інтересам». Зазначене повністю підтверджується рядом геополітичних висновків і уроків, що витікають з результатів «гібридної війни» Росії проти України протягом двох з половиною останніх років, а саме:
невиконання (ігнорування) Росією міжнародних договорів та угод з питань підтримання міжнародної безпеки, збереження державності, захисту незалежності і територіальної цілісності суверенних держав (Статут ООН /гл.I, гл.VI, гл.VIІ, гл.VIII/; Гельсінський заключний акт /1975 р./; Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї /так званий «Будапештський меморандум» від 05.12.1994 р./) та як наслідок — втрата нею міжнародних авторитету і довіри;
невиконання (ігнорування) Росією міждержавних договорів та угод з Україною (Угода між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28.05.1997 року; Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією від 31.05.1997 року; Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28.01.2003 року) та як наслідок — втрата нею міжнародних авторитету і довіри країн-членів СНД;
відсутність дієвості (впливу) міжнародних глобальних і регіональних безпекових інститутів (ООН, ОБСЄ, ЄС, Ради Європи, СНД) або їх неспроможність (чи небажання) втручання при вирішенні сучасних міжнародних (міждержавних) конфліктних ситуацій, збройних конфліктів і локальних воєн та як наслідок — втрата ними міжнародного авторитету;
вирішення Російською Федерацією міждержавних суперечностей шляхом неадекватного та надмірного задіяння воєнної сили поза наявними механізмами міжнародної безпеки. Перенесення уваги у воєнних конфліктах на асиметричне застосування воєнної сили незаконними (неформальними) збройними формуваннями, а також зміщення акцентів у веденні воєнних конфліктів на комплексне використання воєнних і невоєнних інструментів (політичних, економічних, інформаційно-психологічних тощо), що принципово змінює характер класичної збройної боротьби.
ЕКОНОМІЧНІ ВИСНОВКИ І УРОКИ
У рамках гібридної війни Україна зіткнулася з такими факторами:
Розрив науково-технічних і оборонно-промислових зв’язків між Україною та Росією (в умовах воєнної агресії Росії проти України), в умовах якого вкрай важливим і критично необхідним є завдання створення замкнутих циклів виробництва в Україні основних (базових) типів озброєння та військової техніки — шляхом як оновлення технологічної інфраструктури на існуючих, так і створення нових оборонних підприємств, у тому числі в кооперації із західними та іншими країнами.
Поширення фактів злочинного «державного мародерства» Російської Федерації на окупованих територіях Криму, окремих районів Донецької і Луганської областей з вивезення в Росію обладнання та технічної і технологічної документації високотехнологічних (науковоємних) оборонних підприємств та об’єктів електротехнічної, металургійної і хімічної промисловості, а також транспорту та енергетики.
Використання Росією широкого спектру проблемних питань щодо постачання енергоносіїв в Україну, перш за все природного газу (обсяги, терміни, цінова політика, кабальні умови передоплати та оплати) — в якості чинника тиску на Україну, а також постачання енергоносіїв в Європу транзитом через Україну (обсяги, транзитна політика, маршрути постачання) — в якості чинника тиску на Європу та Україну.
Посилення торговельно-економічного тиску на Україну, як однієї із форм економічної війни Росії проти України, шляхом:
— систематичного порушення Російською Федерацією норм і правил Договору про зону вільної торгівлі СНД, підписаного 18.10.2011 р., а з 2016 року — скасування Російською Федерацією (в порушення положень і вимог Світової організації торгівлі — СОТ) режиму зони вільної торгівлі щодо України; введення Російською Федерацією проти України продовольчого ембарго та заборона на транзит українських товарів до інших країн СНД територією Росії;
— порушення під тиском Російської Федерації країнами-членами Євразійського економічного союзу (Вірменією, Казахстаном, Киргизстаном, Білоруссю і самою Росією) норм і правил СОТ в ході проведення антидемпінгових і спеціальних захисних розслідувань.
ВОЄННІ ВИСНОВКИ Й УРОКИ
Ця група проблем характеризується, насамперед, наступними чинниками.
Збільшення чисельності, модернізація та реформування Збройних сил Російської Федерації шляхом створення нових «ударних оперативних сил» (у складі відновлених та нових ударних військових формувань — мотострілецьких, танкових, повітрянодесантних /десантно-штурмових/ дивізій та спеціальних формувань) на Західному та Південно-Західному стратегічних напрямках, а також прийняття на озброєння нових зразків зброї та військової техніки, комплексів і засобів розвідки та РЕБ, систем і засобів захищеного зв’язку, автоматизованих систем управління військами і зброєю.
Тут нам усім важливо розуміти і пам’ятати, що залякування силою завжди було важливим елементом російської політики (на сьогодні «гібридної політики» Росії), до якої слід ставитися дуже серйозно. Особливо з урахуванням сучасних реалій, які випливають зі співвідношення (порівняння) військової сили Російської Федерації на Західному та Південно-Західному стратегічних напрямках з військовими спроможностями країн НАТО в Європі, яке зараз не на користь Альянсу. Насамперед, це стосується основних бойових танків, бойових броньованих машин (ББМ), реактивних систем залпового вогню /РСЗВ/ та артилерійських систем (у т. ч. самохідних).
Зосередження основних зусиль при плануванні і проведенні заходів оперативної та бойової підготовки штабів і військ Збройних сил Російської Федерації при відпрацюванні на Західному та Південно-Західному стратегічних напрямках (як правило, в умовах раптових перевірок готовності військ і сил у взаємодії з іншими силовими структурами і органами центральної та місцевої влади, а також СКШН типу «Захід» та «Кавказ») задач наступального характеру (в т. ч. шляхом проведення глибинних рейдових операцій /дій/ на території умовного противника), перекидання військ і техніки усіма видами транспорту та своїм ходом на велику відстань (у т. ч. із Центрального та Східного військових округів) з метою нарощування наступального потенціалу своїх військ на найбільш успішних операційних напрямках, розгортання органів бойового управління та всебічного забезпечення у польових умовах тощо.
У випадку з Україною, подібного роду раптові перевірки і навчання використовувалися для оперативного маскування масового переміщення військових формувань Збройних сил РФ у рамках їх підготовки до незаконної анексії українського Криму і цинічної агресії на Сході України.
Тобто, в той час, коли армії США, країн-членів НАТО та ЄС протягом останніх двох десятиліть відпрацьовували на навчаннях завдання участі їх національних та об’єднаних військових контингентів у міжнародних миротворчих операціях, армія Російської Федерації в цей час займалася модернізацією і реформуванням для перевірки та практичної реалізації нових концепцій створення та застосування «ударних оперативних сил» російських військ в умовах підготовки та проведення «операцій нового покоління» («операцій нової генерації») — тобто, так званих «гібридних війн».
Радіус ураження розгорнутих на окупованому Кримському півострові російських систем озброєння протиповітряної і протикорабельної оборони, а також запланованих до передислокації і розгортання в Криму ракет оперативно-тактичного ракетного комплексу (ОТРК) «Искандер-М» та дальніх ракетоносців-бомбардувальників Ту-22М3, за оцінками західних та вітчизняних військових спеціалістів, буде спроможний охоплювати понад 90 % акваторії Чорного моря.
За таких обставин Росія, за бажання, може заблокувати Чорноморські протоки на Південно-Західному стратегічному напрямку (ця задача постійно стала відпрацьовуватися ще до окупації Криму), використовуючи сили, розташовані на Кримському півострові, за підтримки військ і сил Південного військового округу та Чорноморського флоту ЗС РФ.
Аналогічним чином Росія може заблокувати Балтійські протоки на Західному стратегічному напрямку, використовуючи сили, розташовані в російському анклаві — Калінінградській області (з урахуванням розгортання в анклаві ракет ОТРК «Искандер-М»), за підтримки військ і сил Західного військового округу та Балтійського флоту ЗС РФ.
За наявними оцінками провідних західних спеціалістів, які збігаються з результатами аналізу експертів Центру «Борисфен Інтел», останній варіант може передувати початку військової агресії Російської Федерації проти країн Балтії і Польщі з використанням феномена «Сувалкського коридору» /"Suwalki Gap"/ . І дійсно, він є дуже загрозливим і досить реальним.
Тобто, якщо готуватися Росії до масштабної війни із Заходом (НАТО/США, ЄС), то новосформовані 1-а гвардійська танкова та 20-а гвардійська загальновійськова армії Західного військового округу ЗС РФ (включаючи дві новостворювані дивізії /танкову — у м. Богучар Воронезької області та мотострілецьку — у м. Єльня Смоленської області) на Західному стратегічному напрямку — це достатньо зручний інструмент для їх застосування у масштабній (звичайній) війні.
Таким чином, це може бути одним із ймовірних варіантів розв’язання Росією масштабної війни, який зберігає свою актуальність — проти НАТО і об’єднаної Європи (ЄС), тобто — Третьої Світової війни з непередбачуваними наслідками.
Що ж стосується особливостей ситуації на Південно-Західному стратегічному напрямку, то, за оцінками експертів Центру «Борисфен Інтел», вектор загрози можливого початку масштабної війни Росії проти Заходу (США/НАТО, ЄС) поступово «сповзає» на південний фланг НАТО.
Саме тут знаходиться вузол стратегічних протиріч між Росією та Заходом (США/НАТО) і Україною, пов’язаний з проблемними питаннями, що потребують невідкладного вирішення, а саме: російська окупація та наступна анексія Росією українського Криму; безпрецедентне нарощування військового потенціалу РФ на Південно-Західному стратегічному напрямку (включаючи новостворювану мотострілецьку дивізію у м. Новочеркаськ Ростовської області, в т. ч. на Кримському півострові та в акваторії Чорного і Середземного морів; постійні зазіхання Росії на контроль над Чорноморськими протоками; плани Росії щодо розміщення на території Криму ОТРК «Искандер-М» та базування дальніх ракетоносців-бомбардувальників Ту-22М3; прийняття рішення Варшавського саміту НАТО щодо введення початкового рівня оперативної готовності комплексу протиракет в Румунії (в Девеселу) системи ПРО Aegis Ashore США/НАТО в Європі тощо.
За рядом оцінок російських військових експертів, не Польща і не країни Балтії, а саме Болгарія і Румунія — є найбільш уразливими членами НАТО. За їх же оцінками, найбільш уразливим регіоном Європи є Балкани. Крім того, на думку окремих незалежних експертів, у результаті продовження російської політики геноциду по відношенню до кримськотатарського народу, спротив якого неухильно зростає, Крим може чекати прецедент Косова.
А наскільки велика ймовірність того, що Росія спробує використати «кримський» та «балканський» фактори у своєму протистоянні із Заходом (США/НАТО, ЄС)? Досить велика, і цей фактор не є абсолютно неправдоподібним! Адже ще два з половиною роки тому ніхто на Заході також не думав, що український Крим буде захоплений і анексований Росією. Ніхто на Заході навіть не очікував тоді нічого подібного!
Разом з тим, це питання є предметом окремого дослідження, результати якого будуть опубліковані експертами Центру «Борисфен Інтел» найближчим часом.
Окуповані російськими окупаційними військами (російсько-терористичними силами) український Крим і окремі райони Донбасу фактично перетворені в дослідницький полігон для іспитів та тестування як модернізованих і нових російських озброєнь та військової техніки, так і для застосування забороненого (неконвенційного) озброєння, а також для перевірки нових концепцій створення та застосування російських військ, в тому числі інформаційних та спеціальних операцій.
Так, серед ідентифікованих на сьогодні зразків модернізованого і нового озброєння та військової техніки Збройних сил Російської Федерації слід відзначити:
— танк Т-72Б3;
— РСЗВ «Град», «Смерч», «Ураган», «Торнадо»;
— бронеавтомобілі «Рысь», «Тигр», Урал-63095 «Тайфун»;
— самохідний міномет 2С4 «Тюльпан»;
— важку вогнеметну систему ТОС-1 «Буратино»;
— зенітно-ракетні комплекси «Тор», «Бук-М1» і «Бук-М2»;
— зенітний ракетно-гарматний комплекс «Панцирь-С1»;
— комплекси радіотехнічної розвідки «Зоопарк-1М», 1Л222 «Автобаза», 1Л267 «Москва-1»;
— автоматизований комплекс радіоконтролю «Торн-МВ»;
— комплекси радіоелектронної боротьби «Ртуть-БМ», «Шиповник-Аэро», «Леер-2» (ПДВ), 1Л269 «Красуха-2», 1РЛ257 «Красуха-4», МКТК-1А «Дзюдоист»;
— безпілотні літальні апарати (БПЛА) «Тахион», «Форпост», «Орлан-10», «Элерон-3СВ»;
— переносний зенітно-ракетний комплекс 9К333 «Верба»;
— реактивний піхотний вогнемет «Шмель-М»;
— радіолокаційні станції 1Л271 «Аистенок» і ПСНР-8М.
Разом з цим, серед заборонених зразків озброєння Збройних сил Російської Федерації на Сході України виявлені та ідентифіковані наступні:
— касетна бойова частина реактивного снаряду РСЗВ 9К58 «Смерч»;
— бойовий елемент 9Н235 касетної бойової частини реактивного снаряду РСЗВ 9К58 «Смерч»;
— протипіхотні міни ПМН-2 і МОН-50.
Серед найбільш важливих оперативно-тактичних та військово-технічних уроків у контексті застосування модернізованих і нових російських озброєнь та військової техніки особливої уваги заслуговують наступні:
— широке застосування російськими окупаційними військами сил і засобів (у т. ч. нових зразків) радіоелектронної боротьби (РЕБ)
Росія використовує радіоелектронну війну на Донбасі для досягнення чотирьох основних цілей: першочергове знищення органів управління та вузлів зв’язку масованим ракетно-артилерійським вогнем по роботі будь-яких джерел електромагнітного випромінювання, характеристики яких можуть уточнюватися за допомогою безпілотних літальних апаратів або засобів радіоелектронної розвідки (РЕР); блокування будь-яких засобів електромагнітного зв'язку; придушення безпілотних літальних апаратів шляхом створення перешкод управлінню або проходженню GPS-сигналів; створення перешкод для застосування ворожої артилерії і мінометів через виведення з ладу (шляхом попередньої детонації) артилерійських або мінометних снарядів, що мають електронні підривачі;
— активне використання безпілотних літальних апаратів (БПЛА або дронів) з обох сторін фронту
При цьому Росія досить ефективно використовує БПЛА для розвідки, спостереження та рекогносцировки; визначення координат цілей для завдання масованих ракетно-артилерійських ударів у режимі реального масштабу часу, а останнім часом і в якості міні-бомбардувальників у т. ч. із запалювальними боєприпасами, націленими на місця зберігання палива та боєприпасів.
Поєднання невеликих розмірів БПЛА, їх обмеженого радіолокаційного профілю або інфрачервоних характеристик, а також складність виявлення БПЛА (як правило, безпосередньо над або вже поза ціллю), робить використання проти них ракетних систем класу «земля-повітря» малоймовірним та високовартісним;
— інтенсивне застосування російськими окупаційними військами масованих ракетно-артилерійських обстрілів
Підвищення ефективності систем повітряного спостереження на базі БПЛА у поєднанні з масованими обстрілами артилерії та РСЗВ призвели до нового рівня інтенсивності сучасного традиційного бою.
Росія вдало використовує поєднання дії вдосконалених звичайних боєприпасів, засобів дистанційного мінування, касетних боєприпасів (для ураження зверху) та термобаричних боєприпасів, що має катастрофічні наслідки при їх використанні під час спланованих масованих вогневих ударів. Результати конфлікту на Донбасі показують, що ракетно-артилерійський вогонь є причиною приблизно 80 % усіх жертв.
Водночас комбінація безпілотних літальних апаратів із артилерійськими системами та зростаюча роль контрбатарейних радарів і контрбатарейного вогню на полі бою знижують можливості протидіючої сторони з нанесення вогневих ударів, змушуючи противника постійно змінювати позиції;
— зростання ролі і місця важкої бронетехніки на полі бою
Роль і місце основних бойових танків (ОБТ) залишаються вирішальними на сучасному полі бою, за умови обладнання їх засобами протидії протитанковим ракетним комплексам (ПТРК) та ручним піхотним гранатометам (РПГ).
Так, сучасні російські Т-72Б3 мають модернізовану броню, обладнані системою динамічного захисту, новою версією 125-мм гармати та, найголовніше, вдосконаленою комп’ютеризованою системою управління вогнем із покращеною оптикою та сучасними приладами нічного/всепогодного бачення.
Основний бойовий танк Т-90 також має всі ці вдосконалення, але його найбільш важливим атрибутом є інтегрована система активного захисту. Використовуючи радар для виявлення ракети, що наближається, ця система захисту вистрілює, як із дробовика, щільною завісою з «картечі» (аерозольних гранат), що перешкоджають роботі головці самонаведення протитанкової керованої ракети.
Враховуючи досвід війни на Донбасі, Росія розробила також модульні системи активного захисту для їх використання і для ОБТ Т-80, Т-72 та Т-64;
— уразливість легкоброньованих бойових машин піхоти
Легкоброньовані бойові машини піхоти (БМП), мобільність та вогнева міць яких мають пріоритет над живучістю, є уразливими для протитанкової зброї, автоматичних гармат середнього (30 мм) калібру, артилерійських касетних та термобаричних боєприпасів. При ураженні, екіпажі бойових машин піхоти, як правило, несуть значні втрати вбитими або важко пораненими, тому вони також потребують обладнання інтегрованими системами активного захисту;
— важливість завоювання переваги у повітрі
Російські окупаційні війська створили сьогодні на Донбасі найщільнішу мережу мобільної ППО. Поєднання інтегрованих та об’єднаних в єдину мережу самохідних систем ППО із переносними зенітно-ракетними комплексами (ПЗРК) фактично витіснило українську авіацію з власного неба.
Саме тому перед Україною постає найактуальніша задача — завоювання переваги у повітрі шляхом адекватного придушення та знищення ворожих засобів ППО, а також їх захищених баз та позицій.
ІНФОРМАЦІЙНО-ПРОПАГАНДИСТСЬКІ ВИСНОВКИ І УРОКИ
Основним висновком і уроком з інформаційно-пропагандистської війни Росії проти України як важливої складової «гібридної війни» є її безпрецедентний характер за своїми змістом, масштабами і спрямованістю:
по-перше, інформаційна війна розпочалась задовго до військової агресії Росії проти України і продовжує супроводжувати її на всіх етапах, завчасно адаптуючись під поточні цілі і задачі;
по-друге, інформаційно-пропагандистські та дезінформаційні проекти, операції і заходи спрямовані на всі верстви населення і всі регіони України, а також населення Росії і країн Заходу — відповідно, з різними цільовими установками і задачами;
по-третє, головна мета інформаційної війни в Україні — ліквідація державності України; в Росії — отримання підтримки населення для виправдання дій керівництва Росії; для країн Заходу — дискредитація дій керівництва України та її Збройних Сил.
З початком опору України військовій агресії Російської Федерації на території Донецької і Луганської областей, а також окупації і анексії українського Криму, інформаційна політика Російської Федерації трансформувалася у тотальну військову дезінформаційну агресію, спрямовану на демонізацію в очах російського та світового суспільства діючого керівництва України.
Протистояти російській дезінформації можливо лише у тісній взаємодії з інформаційними ресурсами демократичних країн Заходу, спрямовуючи та координуючи спільну роботу не тільки щодо роз’яснення поточних російських інформаційних акцій, а й на їх упередження та активну протидію.
Таким чином, два з половиною роки російської військової інтервенції проти України оголили вразливі місця як у секторах безпеки і оборони України, об’єднаної Європи (ЄС) та США/НАТО, так і у системі міжнародної безпеки загалом.
Врахування уроків «гібридної війни» Росії в Україні, які повинні винести з російсько-українського конфлікту на Донбасі армії України та провідних країн Заходу, однозначно сприятиме розбудові та посиленню секторів безпеки і оборони як окремих країн, так і коаліцій країн в умовах проведення «війн нового покоління» («війн нової генерації»).
Подальше проведення Росією «гібридної війни» проти України у масштабах і формах поточного року призводитиме до поступового виснаження України на фоні можливого припинення/послаблення міжнародних санкцій проти Росії. За таких обставин врегулювання російсько-українського конфлікту потребуватиме пошуку нових та значно більш раціональних варіантів.
Затягування у часі вирішення конфлікту безумовно призведе його до стану «замороженого», що майже автоматично і на радість путінського Кремля «ставить хрест» на європейських та євроатлантичних перспективах України на невизначений термін, а також до можливості втрати державності України.
Юрій Радковець, віце-президент Незалежного аналітичного центру геополітичних досліджень «Борисфен Інтел», кандидат військових наук, доцент, генерал-лейтенант запасу
