Німецька зброя для України? Можна тільки мріяти
Наприкінці минулого року в інтерв’ю німецькому медіахолдингу міністр закордонних справ України Вадим Пристайко висловив сподівання на те, що Німеччина перегляне свою позицію щодо ненадання Україні військової допомоги.
«Ми дуже вдячні за фінансову підтримку ФРН та політичну прихильність Федерального уряду. Наше прохання про військову допомогу, на жаль, було відхилено. Я сподіваюся, що Берлін перегляне цю законсервовану позицію і все-таки вирішить посилити обороноспроможність України», – заявив міністр.
Бажання Вадима Володимировича є цілком зрозумілим. Але ж шанси на те, що цей заклик знайде відгук у надрах німецької влади, скажімо відверто, мінімальні.
Офіційний Берлін устами багатьох політиків різних партій і політичних сил з літа 2015 року неодноразово підкреслював, що бачить виключно політичний, а не військовий шлях вирішення «конфлікту», тому поставляти летальне озброєння Україні не буде. Так відповідав на аналогічний заклик попереднього очільника українського МЗС Павла Клімкіна також попередній керівник німецького МЗС Зіґмар Ґабріель, коли заявив рівно 2 роки тому під час візиту до Києва: «Якщо чогось там багато в цьому регіоні (на Донбасі), то це озброєння». Так міркує і нинішній міністр закордонних справ Гайко Маас.
На цьому постійно наголошує й канцлерка Німеччини Ангела Меркель. Навряд чи вона зараз почує аргумент Пристайка про те, що допомога та підтримка, яку Німеччина і, загалом, ЄС надали Україні, є вкрай важливою, «але недостатньою, щоб припинити загибель людей». Тут виходять із протилежного, а саме – що більше зброї означатиме більше жертв.
У Берліні не дуже люблять називати війну на сході України саме «війною», хоча останнім часом усе більше починають уживати це визначення. Не дуже хочуть прямо говорити про те, що воюють проти української армії російські військові «у відпустках» або російські найманці. Тут описують протилежну сторону як «підтримуваних Росією, в тому числі озброєннями, сепаратистів». Отже цілком розуміють, що в разі отримання українським військом додаткової сучасної зброї, «сепаратисти» також негайно отримають «допомогу». Що, за логікою Берліна, означає накопичення її, зброї, в регіоні в таких масштабах, які можуть перерости в загрозу для Європи, яку та так намагається відвести від себе всі 5 з половиною років, локалізувати конфлікт, не дати йому перетнути кордони України.
ЗБРОЯ У КОНФЛІКТНІ РЕГІОНИ
Німецькі політики часто наголошують на виваженій політиці ФРН у галузі експортного контролю, мовляв, зброю продають виключно надійним державам, а саме членам ЄС, НАТО та їхнім партнерам і не продають країнам, які порушують права людини або ведуть війну. І взагалі – скорочують такий експорт.
Утім, дані про продажі озброєнь за 2019 рік яскраво демонструють, що вони не тільки не скорочуються, як дійсно відбувалося протягом попередніх трьох років, а навпаки – сягнули рекордного показника – майже 8 млрд євро, що на 65% більше, ніж торік.
Найбільші поставки були схвалені для партнера по ЄС та НАТО Угорщини – 1,77 млрд євро; США – 651 млн; Великої Британії – 474 млн; Південної Кореї – 371 млн; Австралії – 302 млн. Нема питань.
Але 44,2% від загальної суми було направлено до «третіх країн», ситуацію в декотрих з яких мирною назвати аж ніяк не можна, або ж які власне німецький уряд публічно суворо критикує за порушення прав людини.
Так, до Алжиру продано на 843 млн євро, Єгипту – 802 млн євро, Об’єднаних Арабських Еміратів – 257 млн, Катару – 236 млн. Нагадаємо, Єгипет і ОАЕ входять до альянсу, який воює в Ємені.
У цифрах експорт до цих країн зріс майже на мільярд євро.
Подвійні якісь стандарти виходять.
ВІДЧУТТЯ ПРОВИНИ
Але є ще один, дуже специфічний аргумент, який не дозволяє Берліну наважитися дати Україні зброю. Він пов’язаний з історією, і його Вадим Пристайко також згадав у своєму інтерв’ю.
«Я знаю про відчуття провини, яку німці й до сьогодні мають через окупацію нацистами Радянського Союзу. Третій рейх убив мільйони людей, у тому числі багато росіян. Але чи знаєте ви, що народ, який найбільше постраждав під час Другої світової війни – це Україна, яка втратила до 10 мільйонів людей. Не Росія була повністю окупована німцями, а Україна», – заявив міністр.
Однак вину німці все одно відчуватимуть щодо Росії, тому що називали «Росією» фактично весь СРСР. І переломити це уявлення вкрай важко, хоча спроби такі робляться і дипломатами, й істориками. Навіть у Бундестазі пройшли слухання щодо визнання відповідальності перед Україною за злочини націонал-соціалізму. Поки що марно.
Nie wieder – ніколи більше. Так звучить гасло німців. Тобто: ніколи більше німецька зброя не підніметься проти росіян (як через саме відчуття провини, так і, здається, з пам’яттю про те, що та війна закінчилася повною поразкою Третього рейху). І це стіна, в яку скільки не бийся – не проб’єш.
Канцлерка Меркель готова без зупинки обдзвонювати Київ, Москву та Париж, бути посередником, годинами висиджувати на самітах у «нормандському форматі» (який вона, до слова, й ініціювала) та на двосторонніх зустрічах. Аби тільки було б хоч якесь зрушення у просуванні того самого політичного вирішення.
І Німеччина дійсно надає Україні надзвичайно велику підтримку, це другий наш донор на двосторонній основі. Не слід забувати, що Захід міг і не ввести санкції проти Росії після анексії Криму та початку бойових дій на Донбасі, якби не наполегливість фрау Меркель.
Ось тільки зброю у Берліна просити – це глас стражденного в пустелі.
Ольга Танасійчук, Берлін
Перше фото: німецькі танки "Леопард 2" / Фото: DPA
