Рада на «удальонці»: технічно зорганізувати можна. Та чи безпечно це, чи законно?
Дату проведення позачергової сесії Верховної Ради уже декілька разів переносили. Спочатку йшлося про 25 березня, згодом – 26-те, а тепер, попередньо, засідання парламенту відбудеться в суботу, 28 березня. Попередньо, тобто ще не точно.
Є ряд основних причини, з яких депутати не збираються в сесійному залі. Перша - зростає кількість нардепів, які підхопили коронавірус. Друга - важко зібрати підтримку під питання потенційного порядку денного. Вирішити проблему з роботою ВР в умовах небезпеки пропонують прийнявши законопроект №3250. У ньому й розглядають можливість голосувати під час епідемії та карантину за законопроекти, ЯКІ ПОВ'ЯЗАНІ З ЦИМИ ПИТАННЯМИ, в режимі відеоконференції. "Є стаття Конституції, яка прямо каже, що депутати повинні бути зібрані в парламенті. Але, враховуючи надзвичайні обставини, ми зараз шукаємо юридичну модель, яким чином виключно на час епідемії і заходів з її протидії мати можливість працювати в такому режимі", - зазначив голова фракції "Слуга народу" Давид Арахамія.
І тут напрошуються запитання… По-перше, як це технологічно може бути організовано, коли більше 400 учасників (нардепів)? Це взагалі реально? По-друге, що за програма та засоби можуть при цьому використовуватися? По-третє, як відбуватиметься голосування, де гарантія правильного обліку голосів, власне, захищеності голосування? Нарешті, по-четверте, наскільки конституційним є дистанційне голосування депутатів?
ДЕПУТАТИ НА «ДИСТАНЦІЙЦІ»: ЗАБЕЗПЕЧИТИ РОБОТУ В ОНЛАЙНІ МОЖНА, АЛЕ…
В коментарі Укрінформу директор дослідницько-виробничого центру "Winstars Technology" Дмитро Софина розділив проблему на кілька частин:
1) юридична - правовий аспект легітимності «дачного» голосування і відповідне його оформлення;
2) верифікація та ідентифікація - фіксація та підтвердження факту голосування конкретним депутатом;
3) технічна - збір в єдиному захищеному каналі до 500 осіб.
«Почнемо з кінця. Чи можливо організувати онлайн-сесію по захищеним цифровим каналам? Так, можливо. Але ця розробка вже має бути у депутатів на руках. Допоки ми не знаємо, які саме технології мають використовуватися, як забезпечити їх шифрування, а також, де знаходитимуться головні сервери. Тобто система повинна: по-перше, бути спроможною технічно приймати, передавати та зберігати великий потік одночасних данних (має бути власна мережа хмарних сховищ, які будуть з'єднані між собою та володіти достатніми потужностями). По-друге, шифрування - має бути спеціально розроблений криптографічний алгоритм шифрування, який можна звісно перехопити, але без спеціального ключа перевірки, який має бути на кожному комп'ютері депутата, це зробити не можливо», - каже Софина. І додає: «Єдине питання в тому, як доставити таку кількість ключів шифрування та забезпечити безпеку самих пристроїв депутатів. Швидше за все, це має бути вже готові міні комп'ютери, які можна використовувати лише для відеозв'язку та факту голосування».
Що стосується ідентифікації, то, каже експерт, існують варіанти: розпізнавання обличчя нейронною мережею; ключ ЄЦП; відбиток пальця і т.д. «Ці всі сукупності технології потрібно реалізувати державі, із залученням власних спеціалістів з безпеки. Це має бути щось, на кшталт, системи Рада, але з набагато більш захищеною системою ідентифікації, - наголошує Дмитро Софина. - Тож чи можна це зробити? Так. Скільки на це піде часу? Від одного року і більше. Чи потрібно все це юридично підготувати? Звісно, і на це також може піти близько року».
Якщо ж йдеться про звичайне потокове відео, себто, щоб в режимі реального часу дивитися хто із депутатів підняв руку, так би мовити, поіменне голосування, то каже Софина, технічно це можна реалізувати, але наскільки стабільно воно працюватиме?..
…ПІДРОБИТИ ВСЕ МОЖНА – І ВІДБИТОК ПАЛЬЦЯ, І СІТКІВКУ ОКА
«Було б добре, щоб це був один провайдер, аби уникнути епізодів "технічного ниття" окремих депутатів про можливу "диверсію" інтернет провайдерів», - каже політолог Дмитро Гаврилюк. Менш вірогідно, вважає він, що народні депутати використовуватимуть традиційні інструменти, якими користуються українці на час карантину - Skype, Zoom.
«Очевидно, що для якісної організації електронного голосування потрібно розробити жорсткіші вимоги по таймінгу виступів депутатів, запитань до промовців, безпосереднього голосування», - стверджує Гаврилюк.
IT-спеціаліст Олександр Пелешко наголошує, що теоретично можна все. Наприклад, найелементарніша програма Wordpress (Вордпресс) має багато плагинів для організації відеоконференцій та голосувань. «Навіть вподобайки під статтями на сайті виконують функцію голосувань, а в логах фіксуються ті, хто поставив вподобайку, - переконує Пелешко. - Але... це ж парламент. Як варіант, можна зробити реєстрацію і голосування за електронним ключем та підписом. Але хто надасть гарантії, що це саме депутат голосує, а не стороння людина, або ж, наприклад, бот? Адже ботів, повірте, не так складно запрограмувати на це. Стосується це і сітківки ока, і відбитку пальця. Цифровий зліпок теж можна підробити і скормити його в системі, видавши себе за іншого. Крім того будівля парламенту - це не хатинка на курячих ніжках, і не прохідний двір. Там приймаються закони. Треба передбачити заходи щодо захисту державної безпеки. Як її можна гарантувати дома? Тож налагодити це діло не складно, чого не скажеш про безпеку».
Так, для цього можна використати й рішення, взяті «на стороні». «Але де гарантія, що вони на 100% безпечні і не будуть залежати від своїх розробників?» - резюмував Пелешко.
…А ХАКЕРІВ ЯК ЗНЕШКОДИТИ?
Своєю чергою експерт Українського інституту майбутнього Ігор Попов каже, що ідея дозволити Верховній Раді проводити пленарні засідання в режимі відеоконференції має, крім епідемії, ще цілком логічні причини.
«Вибрати програму для дистанційного обговорення нескладно, зараз увесь світ проводить наради і конференції віддалено. Найбільш чутливий момент - як зафіксувати голосування. Цифровий підпис використати не можна, бо канали зв’язку від кожного депутата не будуть захищені, - каже експерт. - Автори законопроекту пропонують застосовувати roll call, тобто фактично перекличку депутатів. Це довго, проте відеозапис і трансляція чітко зафіксують волевиявлення кожного».
Скептичну думку щодо практичного втілення такого рішення висловила політологиня Лілія Брудницька, наголошуючи, що виникнуть неминучі проблеми. «Технологічно організувати відеоконференцію складно навіть у тому випадку, коли учасників десь під 50 осіб (достатньо подивитися телеефіри). Що вже казати про 425 обранців! При цьому, значно ускладнюється та подовжується у часі стеження за дискусією. Як ви відстежите реакцію зали, миттєві зауваження опонентів або прибічників? Це будуть, переважно, діалоги, оскільки, коли до виступаючого є питання, то на екрані висвітлюється запитувач і не видно, як реагує (або не реагує) зал, - каже Брудницька. - Водночас для шахраїв нова система стане золотим дном. Технологічно легко імітувати потрібні підняття рук та навіть, зараховуючи їх, підтасувати результати депутатського волевиявлення. Або здійснити хакерську атаку та знищити результати, а тим часом «обробити» потрібну кількість депутатів»…
ОКРІМ БЕЗПЕКИ Є ЩЕ ОДНА ПРОБЛЕМА - ЗАКОННІСТЬ
Експерт Українського інституту майбутнього Ігор Попов каже, що юридично запровадження засідань без фізичної присутності депутатів у залі - дуже сумнівне. «Колись давно частина депутатів намагалася зібратися в Українському домі, і після тих подій у 2002 році Конституційний Суд дав висновок, що Верховна Рада може проводити легітимні засідання лише в будинку на Грушевського, 5, - наголошує він. - Але головний аргумент опонентів відеозасідань насправді інший. Якщо відеоформат використають лише для ухвалення консенсусних питань для подолання епідемії - це буде мовчазна згода, і навряд чи ці рішення будуть опротестовані. Але якщо такий спосіб використають для ухвалення гострих рішень - це викличе протести та оскарження».
Схожим чином висловився політолог Віктор Таран: «Наразі провести засідання онлайн досить проблематично. Для цього потрібно як мінімум внести зміни до законів про Регламент та про статус народного депутата України. А для того, щоб ці рішення проголосувати, потрібно зібрати депутатів під куполом. Будь-який інший варіант голосування є неконституційним. Рішення Конституційного суду від 17 жовтня 2002 року чітко розтлумачує алгоритм голосування народних депутатів».
Солідарний з колегами і політолог, активіст Руху опору капітуляції Дмитро Сінченко. Голосування і обговорення в онлайн-режимі, каже він, застосовують лише в тих країнах та організаціях, де ця можливість передбачена їхнім законодавством. «В Україні процедура прийняття рішень парламентом прописана в Конституції, і її неможливо змінити в "турборежимі". Для цього потрібно пройти складну процедуру - проголосувати за відправку проекту рішення в Конституційний суд, дочекатися його рішення, закрити сесію і розпочати іншу, і лише потім конституційною більшістю проголосувати. Це не вийде зробити до завершення карантину. Очевидно, що на майбутнє такі зміни варто буде ініціювати, але загрози, пов'язані з коронавірусом доведеться вирішувати за чинними процедурами, тобто – офлайн», - переконує Сінченко.
І додає: «Якщо ж депутати таки вирішать внести зміни в регламент Верховної Ради, без відповідних змін до Конституції, то всі рішення, прийняті в "онлайн-режимі" можна буде оскаржити і скасувати, а всі дії, які прийматимуть виконавчі органи державної влади на виконання "онлайн-голосувань" парламенту, можна буде кваліфікувати не інакше, як самоуправство і нецільове використання бюджетних коштів, а це – кримінал».
Тож Дмитро Сінченко каже, що депутатам доведеться або проводити засідання, нехтуючи загрозою заразитись і захворіти, або зробити паузу у своїй роботі до тих пір, поки ці ризики не будуть зняті, тобто поки пандемію не буде подолано.
Політологиня Лілія Брудницька вважає, що «відеозв'язок досі залишається екстреним способом спілкування, попри новітні технології. У світі надають перевагу «живому» спілкуванню в одному приміщенні. Тому, коли Верховна Рада України хоче перейти на «удальонку», треба чітко визначити, з яких саме питань може застосовуватися відеоголосування та «відеопленарки», - каже політолог.
За її словами, відеозв'язок - це все ж 20 століття, а ми у 21-му. «Можна було б у тому ж таки сесійному залі запровадити присутність не депутатів, а їхніх тривимірних голограм із забезпеченням того, щоб голограма конкретного обранця повністю повторювала його рухи, слова у режимі реал тайм. Так буде дотримано вимоги Конституції України. Єдине, що залишається: визнати на законодавчому рівні голограму повноважним представником такого народного депутата», - резюмувала Брудницька.
Мирослав Ліскович. Київ
