Про загрози нового збройного вторгнення Росії в Україну активно говорять українські та іноземні політики. У цих умовах не перестає бути актуальною тема реінтеграції тимчасово окупованих територій Криму та частини Донецької і Луганської областей. Зокрема, реінтеграція у вимірі політики національної єдності передусім повинна здійснюватися на території, яку контролює Українська держава.
Про особливості політики реінтеграції, урядові ініціативи на цьому напрямі та вирішення проблем переселенців в інтерв’ю Укрінформу розповіла віцепрем’єр-міністр – міністр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Ірина Верещук.
– У грудні минулого року Кабмін ухвалив рішення, яке дає старт роботі Українського Національного Центру розбудови миру. Коли він повноцінно запрацює і коли ми побачимо перші результати його роботи?
– Наразі триває процес комплектації Центру персоналом. Він має повноцінно запрацювати вже у поточному році. У Центру два завдання: документування та діалог. Мета документування – відновлення справедливості. Йдеться про фіксацію порушень прав людини та збитків унаслідок російської агресії. Мета діалогу – відновлення довіри, тут йдеться про організацію реінтеграційних комунікацій.
Спочатку Центр фокусуватиметься на створенні державної системи моніторингу і документування порушення прав людини та міжнародного гуманітарного права. Перед командою Центру стоїть завдання створити спеціальні реєстри, які будуть наповнюватись даними про порушення прав людини та збитки, пов‘язані з російською збройною агресією на тимчасово окупованих територіях. Це копітка робота, але перші результати ми побачимо вже цього року.
ДЕРЖБЮДЖЕТ ПЕРЕДБАЧАЄ 51 МЛН ГРН НА ДІЯЛЬНІСТЬ ЦЕНТРУ РОЗБУДОВИ МИРУ
– Скільки працівників буде у Національному Центрі розбудови миру, й чи залучатимете до роботи закордонних експертів для фіксації фактів порушення міжнародного гуманітарного права та діалогу з відновлення миру на окупованих територіях?
– Наразі у Центрі передбачено 63 штатні одиниці. Набір працівників ще триває. Щодо співпраці із закордонними експертами, то, звісно, Центр працюватиме з іноземними урядовими та неурядовими структурами, а також з окремими експертами. Слід зазначити, що міжнародні партнери хочуть не тільки ділитись з нами досвідом, а й вчитись у нас. Наприклад, Центр вже планує співпрацю з відповідним підрозділом британського міністерства закордонних справ – Офісом з конфліктів, стабілізації та медіації (Office of conflict, stabilization and mediation).
– Скільки коштів буде спрямовано з держбюджету на діяльність Центру у 2022 році, і скільки плануєте отримати від міжнародних партнерів?
– На старт роботи Центру торік надано 5 мільйонів гривень. У бюджеті на цей рік на фінансування Національного Центру розбудови миру передбачено 51 мільйон гривень.
Щодо коштів міжнародних партнерів, то їх направимо не на фінансування Центру, а на підтримку конкретних проєктів. Ці проєкти та обсяги їхніх кошторисів ще перебувають на стадії обговорення.
МІНРЕІНТЕГРАЦІЇ ФОКУСУЄ РОБОТУ НА ГУМАНІТАРНОМУ АСПЕКТІ
– Коли вас призначили на посаду у листопаді минулого року, ви неодноразово наголошували, що зосередитеся на гуманітарному аспекті реінтеграції. Що вже зробили на цьому напрямі та які подальші плани?
– Так, гуманітарний напрям вважаю пріоритетним. Людиноцентричність -– це ключ до реінтеграції. Внутрішньо переміщені особи та наші люди на тимчасово окупованій території потребують допомоги різного формату. Маємо працювати так, щоб наші люди відчували турботу та дружність з боку держави. Намагаюсь регулярно відвідувати прилеглі до тимчасово окупованих територій райони, особливо на Сході.
Наразі мій фокус - на трьох компонентах: контрольні пункти в’їзду/виїзду, молодь та міжнародні донори. По-перше, ми покращили комфорт перетину КПВВ: облаштовано сервісні зони, скасовано обов’язковість встановлення додатку «Вдома», спрощено режим переміщення товарів на південних КПВВ, на деяких КПВВ облаштовано пункти вакцинації.
По-друге, працюємо з молоддю з тимчасово окупованої території. Я хочу, щоб якомога більше молоді з ТОТ переїхали на підконтрольну територію вчитись і працювати. Ми працюватимемо над спрощенням процедур та створенням стимулів. Пріоритетом буде освіта – як вища, так і професійно-технічна.
По-третє, робота з міжнародними донорами та гуманітарними організаціями. Хочу, щоб їхня діяльність стала сфокусованою та більш практичною. Менше конференцій, досліджень, тренінгів, побільше конкретної та адресної матеріальної допомоги внутрішньо переміщеним особам, яку вони можуть відчути тут і зараз.
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА КОЛАБОРАЦІОНІЗМ МАЄ БУТИ СПРАВЕДЛИВОЮ ТА ВИЗНАЧЕНОЮ ЗАКОНОДАВСТВОМ
– Раніше ви повідомили, що зареєстровані у Верховній Раді законопроєкти про колаборантів потребують доопрацювання. Чи співпрацюєте з народними депутати на цьому напрямі, та які саме ключові зміни необхідно внести?
– Звісно, ми працюємо з депутатами профільних комітетів Верховної Ради, а також з профільними громадськими інститутами та міжнародними організаціями. Зараз на розгляді у Верховній Раді перебувають чотири проєкти законів про колабораціонізм. Таке різноманіття законопроєктів свідчить про різночитання серед політиків щодо поняття "колабораціонізм".
Не всі парламентарі мають повне уявлення про визначення цього поняття в контексті перехідного правосуддя. Слід пам’ятати, що відповідальність за колабораціонізм є складовою реінтеграційного процесу. Тут основний принцип – справедливість, а закон має визначити шлях, як її забезпечити. Наразі у законопроєктах простежується певна розмитість термінів, тому вони потребують уточнення.
– Які терміни необхідно уточнити?
– Наприклад, слід розмежувати поняття «державна зрада» і «колабораціонізм». Чи є, приміром, робота на місцевих підприємствах або сплата комунальних платежів у місцеві бюджети підтримкою окупаційних адміністрацій або фінансуванням тероризму? Чи вважатимуть колаборантом жителя ТОТ, який отримав російський паспорт, без якого, наприклад, він не зміг би отримати роботу. Отже, маємо дуже акуратно підходити до визначення поняття «колаборант». Юридична механіка має бути дуже виваженою. Адже все це - людські долі. Бо зрештою, звільнення територій та реінтеграція – все це ми робимо для людей.
У ДЕРЖБЮДЖЕТІ ЗАКЛАДЕНО 20 МЛРД ГРН ДЛЯ ДОСТУПНОЇ ІПОТЕКИ ВПО-БЮДЖЕТНИКАМ
– Одним з найактуальніших питань для внутрішньо переміщених осіб залишається проблема житла. Скільки коштів спрямовано на забезпечення купівлі житла ВПО у 2022 році з держбюджету, та скільки плануєте залучити від міжнародних партнерів?
– Житло для внутрішньо переміщених осіб - це найбільш гострий та коштовний напрям нашої діяльності. На жаль, нині лише 12% внутрішньо переміщених осіб мають власне житло. Сотні тисяч людей потребують поліпшення умов проживання.
Попри економічні складнощі, цей рік має стати роком надання житла для внутрішньо переміщених осіб. Це завдання від Президента та Прем’єра. 20 мільярдів гривень зарезервував бюджет для Мінекономіки на фінансування доступної іпотеки для ВПО-бюджетників: державних службовців, вчителів, лікарів тощо. Доступна іпотека для придбання житла, наприклад, на Донбасі, буде стимулом для залучення в регіон кваліфікованих кадрів.
Також на поточний рік заплановано 113,6 млн грн субвенції держбюджету місцевим бюджетам у рамках програми 70/30, де 30% фінансується з місцевого та 70% - з державного бюджету. На ці кошти планується поповнити фонди тимчасового житла для внутрішньо переміщених осіб на 342 об’єкти нерухомості. А це понад 1000 людей.
Наприкінці минулого року розподілено субвенцію для місцевих бюджетів у розмірі 283 млн гривень на поліпшення житлових умов для ВПО-ветеранів, які дістали поранення й інвалідність під час захисту держави. На 2022 рік бюджетом Мінветеранів передбачено понад 5 мільярдів гривень на житло для ветеранів з-поміж внутрішньо переміщених осіб.
Щодо міжнародної допомоги, тут ми передусім розраховуємо на Німеччину і Туреччину. Уряд ФРН допомагатиме з фінансуванням пільгових іпотечних кредитів для ВПО, що до кінця 2022 року може забезпечити житлом близько 680 сімей. Уряд Туреччини профінансує будівництво 500 квартир для вимушених переселенців з Криму. Житло для внутрішньо переміщених осіб – це пріоритет у порядку денному реінтеграції.
Божена Кецмур, Київ.