«Закон згоди»: Україна виконала принципову вимогу ЄС
Днями Президент Зеленський підписав закон, який під час процесу розгляду викликав неймовірний резонанс. Він відомий всім як закон про нацменшини, а в Укрінформі ми його назвали «законом згоди». (Офіційна назва «Про внесення змін до деяких законів України щодо врахування експертної оцінки Ради Європи та її органів щодо прав національних меншин (спільнот) в окремих сферах»).
Наступного дня після підписання в Бухаресті віце-премʼєр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольга Стефанішина поінформувала очільницю МЗС Румунії Лумініцу Одобеску, що Верховна Рада ухвалила вищезгаданий проєкт. Це було дуже вчасно, враховуючи, що найбільш напружено за ним стежили румуни та угорці.
Угорцям також презентували закон, причому у присутності закордонних гостей.
Керівники дипломатичних місій країн-членів Європейського Союзу прибули до Берегова, де місцеві чиновники та представники громад провели брифінг і де народна депутатка Юлія Гришина розповіла про закон та сказала: маємо наочне підтвердження, що національні спільноти – це невідʼємна частина нашого суспільства, що ми разом працюємо для перемоги, боронимо країну на фронті, поважаємо одне одного, захищаємо від маніпуляцій і тиску, разом дивимося у майбутнє.
Пізніше низка лідерів угорської громади Закарпаття, схвалюючи закон, звернулася до прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана та керівництва Європейського Союзу із закликом підтримати євроінтеграцію України – відповідний лист оприлюднили, зокрема, директор Інституту центральноєвропейської стратегії Дмитро Тужанський та Демократична спілка угорців України.
«Закон згоди» привітав Світовий конгрес українців (СКУ).
В одній з найпотужніших організацій української діаспори зауважили, що прийняття закону показує «єдність та зрілість українського суспільства у захисті прав людини та у прихильності до культурного різноманіття». Діаспоряни зауважили, що розраховують, що це рішення «допоможе українським громадам у державах Європейського Союзу відстоювати свої права на культурну ідентичність».
У щорічному підсумковому огляді Укрінформу найбільш гучних законодавчих актів він буде серед перших.
Цей закон був прийнятий і підготовлений у рекордно короткі терміни. Але між його першим читанням та прийняттям загалом відбулася гучна публічна дискусія, проєкт обговорювався і в медіа, і в соцмережах.
Проєкт закону про нацменшини на якійсь час став однією з центральних тем українського інформпростору.
Цей документ, покликаний захистити права нацменшин, є частиною наших зобов’язань задля вступу до Європейського Союзу, хоч і ненадовго, але став проєктом суперечок. Втім, цей же закон, завдяки здатності наших політиків іноді чути одне одного, увійде до списку законів, під яким поставили підписи політичні опоненти. Виявилося, що перед історичним викликом українські політики вміють домовлятися – навіть в умовах цейтноту. Адже на засідання Європейської ради, яке відбувається цими днями і на якому очікується ухвалення історичного рішення про початок переговорів з Україною, варто виходити вже із готовим законом. І Верховна Рада України його проголосувала.
Ми аналізуємо новації із коментарями співавторів, віцепрем'єр-міністра Ольги Стефанішиної і принципового критика проєкту, народного депутата Володимира В’ятровича, який, зрештою, поставив свій підпис під законом.
П’ЯТЬ ГОЛОВНИХ НОВАЦІЙ
Спочатку пояснимо, що змінюється в українському законодавстві. Ми виділили 5 основних новацій.
1. Закон уточнює, які населені пункти можуть вважатися такими, де проживають нацменшини.
Тобто населений пункт визначається таким, якщо, згідно зі статистичною інформацією, нацменшина проживає там не менш як сто років і якщо ці люди становлять мінімум 10 відсотків від загальної чисельності населення. При цьому уточнюється: положення щодо безперервного проживання в населеному пункті не застосовується до осіб... , які залишили своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації. Тобто саме це уточнення містить запобіжник, щоб умовні радянськоментальні та російськомовні громадяни, приїхавши, наприклад, на Закарпаття, оголосили себе нацменшиною та вимагали надання відповідних прав.
2. Закон дає національним меншинам право на навчання у середній школі рідною мовою, якщо це мови країн Євросоюзу. (Знову ж таки, це уточнення важливе, щоб зняти «напругу» щодо російської мови). Приватні виші також мають право навчати студентів мовою нацменшин, якщо це мови країн ЄС, але за умови, якщо там обов’язково окремо викладається українська. І за рішенням закладів освіти частка навчання українською може збільшуватися.
3. Предмети українська мова, українська література, історія України та захист України – обов’язково мають викладатися державною мовою;
4. Телеканали і радіостанції, які захочуть вести мовлення мовами ЄС або окремих національних меншин України, зможуть знизити обов’язкову частку української мови в етері до 30%, але така можливість знов-таки не поширюватиметься на російську мову.
Новація - це також право на створення спеціалізованих книгарень для реалізації прав національних меншин (спільнот).
5. Нацменшини мають право на аудіовізуальну рекламу рідною мовою, але за умови її дублювання державною мовою. Всі можливості для російськомовної реклами усунуто.
ВСІ ХОТІЛИ, ЩОБ ЗАКОН І ЗАДОВОЛЬНЯВ ПРАВА НАЦМЕНШИН, І НЕ ЗАЧІПАВ ПРАВА УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
Якою була драматургія обговорення і що, врешті зникло з документу, ми попросили прокоментувати Володимира В’ятровича, народного депутата України, критика законопроєкту:
Я задоволений, що після накалу щодо першого варіанту проєкту закону, який викликав в україномовної мовної спільноти побоювання рерусифікації в Україні, ми змогли все обговорити та виправити. Фінальна версія – це проєкт закону, який збільшує права нацменшин і не містить загрози наступу на українську мову.
І я радий, що представники влади почули зауваження і моїх колег по парламенту, і представників громадського руху. Після мого допису від 27 листопада і заяв мовних активістів до нас звернулися з апарату віцепрем’єрки, наша зустріч тривала чотири години.
Я в цей час був у Брюсселі на конференції за участю європарламентаріїв, де окрема сесія була присвячена правам нацменшин. Я не виносив назовні дискусію, яка виникла у нас, радше пояснював, яким є стан з нацменшинами. Мій меседж полягав у тому, що у нацменшин в Україні немає проблем з державою, є проблема, коли Росія намагається використовувати російську мову як одне із знарядь війни проти України. На конференції був і представник від угорської меншини України, який сказав, що проблем з правами нацменшин у нас немає.
Поки я виступав у Брюсселі, була створена робоча група, яка б мала працювати над законом, тут ініціатором виступив перший віцеспікер, пан Корнієнко. Ми зрозуміли, що в авторів проєкту закону не було злого умислу, був певний недогляд з боку виконавців, які не до кінця розуміли, що ці шпарини, які вони залишали у законодавстві, могли бути використані Росією. А вони, зі свого боку, зрозуміли, що з нашого боку – не було бажання «хайпонути», і що наші зауваження - слушні і позначають загрози, які містять такі формулювання.
Зокрема, ми відкинули норму, що заборона на використання мови країни агресора діє протягом п’яти років після воєнного стану (це прикінцеві положення попереднього проєкту – ред.). Для Росії п’ять років невикористання російської – ніщо, вона зможе швидко рерусифікувати Україну, тож, ми зняли хронологічні рамки (мається на увазі обмеження на російську – ред.) і вписали, що норми цього закону в принципі не поширюються на державу, яка розв’язала жорстоку війну супроти України.
Ми внесли зміни, які стосувалися книговидання мовою нацменшин. Раніше видавці могли б скористатися певними нормами закону, щоб видавати та продавити російські книжки.
На трьох засіданнях ми вилучили всі моменти, які давали можливість двозначної інтерпретації та рерусифікації. Йдеться про медіа, книговидання, книгорозповсюдження, рекламу.
У цій співпраці важливо було зрозуміти, що всі сторони хочуть, щоб закон одночасно і задовольняв права нацменшин, і не зачіпав права української мови. Ми дуже швидко вийшли за рамки парадигми «права української супроти права нацменшин» і це й стало гарантією досягнення результату.
Закон - це досягнення балансу між захистом та промоцією державної мови та реалізацією прав національних спільнот
Ольга Стефанішина, віцепрем’єр-міністерка України:
- Належна імплементація рамкового законодавства потребує внесення змін у спеціальне законодавство. Уряд розробив пакет змін на основі понад 40 консультацій з представниками нацспільнот, з урахуванням досвіду сусідніх держав та рекомендацій Венеційської комісії. Запропоновані зміни – це досягнення балансу між захистом та промоцією державної мови та реалізацією прав національних спільнот на збереження і розвиток своєї рідної мови й культури. Законопроєкт жодним чином не передбачав перегляд норм щодо мови держави-агресора. Це завжди була для нас червона лінія. Однак для зняття будь-яких побоювань, спільно з парламентаріями та представниками громадськості ми додатково посилили запобіжники.
Віктор Єленський, голова Державної служби України з етнополітики та свободи совісті:
Подивимося, як пройдемо 14-15 грудня.
Лана Самохвалова, Київ
