Я ВЧОРА ПОВЕРНУВСЯ З ФРОНТУ (монолог офіцера)
"На фронті мені зовсім не снилися сни... За рік війни мені наснилося щось може три рази. Вдома також нічого не снилося..."
10.09.2015 17:03

Весна для армії почалася раніше, ніж у березні. Точно не пам'ятаю, який це був місяць. Весна для армії, це коли ремонтують зброю. Коли бачиш, як розконсервовують техніку. Це якесь усвідомлення, що все розвивається та рухається у правильному напрямку. І що у цьому всьому є зміст, і це потрібно. Вчора в маршрутному таксі з мене не взяли гроші за проїзд (я був у військовій формі), а оточуючі дивилися на мене з якимось теплом та почуттям вдячності. Ми не розмовляли, але це відчувалося навіть на якомусь настроєвому рівні.

Добрі солдати - це не завжди ті, хто раніше служив в армії. З нами на навчанні, коли я призвався, були такі люди, що бігали та кричали: "Я служив, я служив, я більше знаю". А потім через місяць-другий батьки їх просто "відмазували", знаходили знайомих депутатів, чи в СБУ когось і просто забирали додому. Хоча чоловіка, який служив і хоче захищати країну, неможливо змусити. Добрий солдат, той, хто хоче їхати в АТО.

Ось мене запитують, як починалося АТО. Я завжди починав будувати бліндаж. Навіть, коли в базовому таборі були великі бліндажі на десяток осіб, я копав свій, бо хотів мати можливість побути одному.

Але серед бійців часто є така розхлябаність. Ми копаємо з друзями, а з мене підсміюються: "Чого спину гнеш? Є ж намети". Я пам'ятаю великий обстріл під Дмитрівкою. Після того, як ми вийшли з нього, запитую одного хлопця (це був його перший обстріл, а він не хотів окопуватися), який аж труситься від страху: "Тепер ти розумієш, чим добрий бліндаж?" Його відповідь мене шокувала: "Ну, а раптом я викопаю, а наступного дня мене відправлять в інший табір або на інший блокпост. То що це я комусь іншому викопав?" "Ти що таке кажеш? - питаю його, - невже не розумієш, що ми всі - одне коло безпеки. Чим безпечнішим буде один блокпост, тим сильнішим другий? Ми тісно пов'язані". Він промовчав. Але наші люди повинні не кидати каміння в Порошенка, а подумати про свій власний характер.

Під час служби я дивувався тому, скільки міфів та пліток розпускають про армію навіть патріотичні видання. Наприклад, перший міф: "Солдатів кинули воювати в тапках". За рік мої служби я не бачив солдат у капцях. Це неправда. Правда у тому, що колись під час обстрілу, наприклад, у нашій частині було загублено половину запасів форми (можливо, і взуття для солдат). Бо просто не продумали систему евакуації. Хочу ще дещо розповісти. Порушення дисципліни та зловживання у добровольчих батальйонах існують. Але воюють вони краще. Коли ми залишали, не виводили з-під обстрілу техніку чи одяг, - це все міг забрати "Айдар". Він не крав. Давайте називати речі своїми іменами. Він під кулями забирав те, що залишила армія.

Я слідкую за текстами, які з'являються щодо реформування армії. І я згоден, що реформування необхідне. І справа не лише в тому, що генералітет дискредитував себе поганими спецопераціями.

Мене дивує інше. Я коли демобілізувався, то останніх п'ять днів часто бував у штабі, писав рапорт, оформлював папери. Приїхав якийсь генерал. Мені кажуть: "Не ходіть у штаб через парадний вхід, ходіть через чорний". Генерал ходить зі свитою. Зустрівся я з тою свитою у дверях, пропускаю їх одного за одним. Один нарешті зупинився та з претензією так: "Ти чого без шапки?" 

Я був шокований тим, що замість пройтися по казармах, де пляшки з-під горілки валяються у тих, кого щойно привезли з Десни, - знайшли до чого причепитися. Не шапку ж треба змінювати. 

Взагалі, навіть якщо ми збудуємо контрактну армію, то нашим все одно слід міняти свідомість. Ідеальний солдат - це не завжди блискучий десантник. Організований повар, артилерист, танкіст, який виконує завдання. Він не вірить, що Путін помре і все вирішиться, а докладає всі свої зусилля, щоб вирішилося. Офіцери повинні почати мислити творчо. Вони мають зрозуміти, що для налагодження дисципліни нема нічого кращого, ніж частину якихось робіт робити разом із солдатом. Я вважаю, що нових командирів можна набирати з тих добровольчих батальйонів, які показали себе у війні. Ідеальний офіцер ніколи не скаже по рації: мені все одно, що у вас там робиться, я вже їду у відпустку. І саме зараз такий офіцер іде на підвищення. Але не завжди участь в АТО - можливість для автоматичного просування того чи іншого командира, буває таке, що два місяці на війні, - і людина вже у командуванні бригади. Зараз нібито налагоджуються кадрові ліфти. Але експерти мають спостерігати за тими, кого перевозять ці ліфти.

Але найголовніше: жертви повинні змінити нас самих. Ненормальною є ситуація, коли солдат окопується не тому, що йому наказує командир, а тому що дзвонить і наполягає дружина. Моя, до речі, півроку не знала, де я. Якщо у вашої хворе серце, то заздалегідь думайте про легенди. У мене було дві. Спочатку казав, що перебуваю у Сумській області біля кордону. Дружині брехав. Хлопці у цьому допомогали, кум її переконував. А потім казав, що в лісі на злагодженні, кілька днів не буде зв'язку. А батьки мої і досі не знають, що я був в АТО.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-