- Давайте подивимось, як було насправді. У дійсності, це територія, де жили і господарювали козаки. Тут не було кріпацтва. Коли ж Росія взяла під контроль цю землю і створила там "Новоросійську губернію", то поставила завдання освоїти її так, щоб вона стала частиною Росії, по суті. Головне завдання - заселити її лояльними категоріями населення. Тож заселяли людьми з центру Росії, навіть цілими селами. Давали землі й сербам, грекам, лютеранам, менонітам тощо. Планувалось створити анклав, який не був би пов'язаний з Україною, а став би органічним продовженням Росії.

- Чому не вийшло?

- Не вистачило росіян, яких би можна було сюди переселити. Згадайте "Мертвые души" Гоголя. Головний герой, пройдисвіт Чічіков купував покійників, щоб перепродати їх поміщикам, які планували переселятися в Херсонську губернію, тобто в ту саму "Новоросію". Таким чином, від самого початку проект "Новоросія" був нежиттєздатним, мертвим. Гоголь був генієм. Направді, широким потоком на Південь (часто - стихійно) котилися хвилі переселенців із сусідніх українських губерній - Полтавської, Харківської, Подільської та інших. Їх зупиняли, а вони все одно масово сюди сунули і, цілком природно, заполонили цю землю. У результаті тут склалося переважно українське населення. Хоча, звичайно, живуть також росіяни, болгари, греки, німці, євреї та ін.

- А який був національний склад населення цієї території у Російській імперії?

"Новороси" - фейкова узагальнююча назва усіх жителів губернії, якою ніхто ніколи не користувався

- Є факти, вони не придумані нами. Ця книжка ґрунтується на документах (Федір Григорович відкриває книгу, - прим. авт.). Ось дивіться таблицю. Тут за повітами і за південноукраїнськими губерніями в цілому показано: 1719 рік - 85,6% - українці. Через 130 років - 1850 рік - 73%. Три чверті - це українці. Це все результати тодішніх переписів. Я дивився ті переписи. Ці документи бачили і російські дослідники, які писали книжки в радянські та дорадянські часи. Це факт. Хто складає решту - 25-30% населення? За даними переписів - це росіяни, євреї, турки, болгари, німці і т.д. Жодного "новороса" немає. Це фейкова узагальнююча назва усіх жителів краю, якою ніхто ніколи не користувався. Кожен із них мав свою національну культуру, звичаї, а "новоросійського етносу" немає.

- Тобто історикам та етнографам не вдалося знайти доказів існування такого етносу? Можливо існують пісні, перекази, де він згадувався?

- Їх немає зовсім! Шукали не тільки наші, сучасні історики. У 19 столітті етнографічні дослідження проводили і російські, і зарубіжні спеціалісти, але нічого такого не побачили. Це все міф, і він надовго не прижився. Уже в 19 столітті цей термін "Новоросія" з карти адміністративно-територіального поділу Російської імперії зник. Цю територію перетворили на кілька губерній, і одна з найбільших була Катеринославська.

- У книзі ви пишете, що проект "Новоросія" - це частина іншого грандіозного плану. Що це за план?

У Росії існував міф, що "Россия - третий Рим"

- "Новоросію" ж створили не просто так. Цю територію у Петербурзі вважали трампліном для поширення свого впливу далі, на Південь. У Росії існував міф, що "Россия - третий Рим". Перший - це італійська столиця, другий Рим - Царгород (Константинополь), а третій - російська Москва. Перший Рим рухнув від внутрішнього розпаду, другий Рим зруйнували мусульмани. То ж "святий обов'язок" православної людини - звільнити ті місця, де народився Ісус Христос і з'явилося християнство. Так творилися міфи, а на їх підставі здійснювалася імперіалістична політика. Якщо відкинути ці міфи, то мова йшла про взяття під контроль Стамбула і проток Босфор і Дарданелли. Імперія розвивається, поки вона може розширювати свій вплив. Це той "мотор", який дає їй перспективу. Як тільки у "мотора" закінчується ресурс - імперія вступає у стадію кризи, розпаду і перестає існувати.

- Чи можна провести паралелі з сучасною Росією?

- Абсолютно. Безліч паралелей. Були десятки імперій, і де вони зараз? Як тільки закінчувався процес розширення, вичерпуються внутрішні ресурси, негайно загострюються внутрішні суперечності, формуються передумови розпаду. Цей етап, очевидно, проходить тепер Росія.

Що стосується Донбасу, то він входив до складу Катеринославської губернії. Там існували такі самі українські національно-демократичні, соціалістичні й самостійницькі групи, як і в інших регіонах Наддніпрянської України. Тобто, можна впевнено говорити, що з точки зору українського визвольного руху цей регіон був невід'ємною частиною України. 

Під час революції 1917 р. це відчуття єдності не тільки не зменшувалось, але й зростало. 

В 1917 році, коли Центральна Рада оголосила автономію, почалась політична боротьба між Петроградом і Києвом. Петроград погодився на автономію України, але відокремивши поняття "Україна" від її південних і східних регіонів. Мається на увазі Катеринославська, Херсонська (куди входила Одеса), Таврійська, Харківська і частина Чернігівської області. По суті, це території, які колись входили в так звану "Новоросію", але з деякими змінами. Тобто, російські демократи з Тимчасового уряду проводили ту ж політику, що й царський уряд.

- Населення півдня якось відреагувало на це?

- Реакція була бурхлива. Це було тим стимулом, який примусив людей ідентифікувати себе. Були сотні різних мітингів, демонстрацій, зборів, на яких заявляли: "Ми частина України". Це приводило до процесу самоідентифікації населення. Коли наприкінці 1917-го - на початку 1918-го року відбувалися вибори до Всеросійських і Українських установчих зборів, на всьому півдні і сході більшість голосів взяли українські партії та організації, або ті, хто демонстрував прихильність до української ідеї. Це дуже яскравий приклад: були на вибір і російські кадети, більшовики і соціал-демократи, есери, єврейські партії, а більшість населення обирала саме українські партії.

- Коли на Донбасі настане мир, і будуть проведені вибори, то проукраїнські партії переможуть, як і тоді?

- Це залежить від того, в яких умовах ці вибори проводитимуться. Зараз там немає третини населення. Виїхали найбільш активні жителі, яким, очевидно, більшою чи меншою мірою не подобається розвиток подій. Населення окупованих територій не самостійне у своєму виборі, і якщо ці вибори будуть проводиться в умовах, що рекомендують нам деякі західні політики, які живуть в благополучних умовах і дивляться збоку на події в Україні... То ясно, що результати будуть негативні для України. А якщо вибори відбудуться в умовах, коли там буде українська влада, українській закон, і вбивцю буде названо вбивцею… 

Поки що дуже багато "коли" і "якщо". Бігти "попереду паровоза" - значить узаконити ту ситуацію, яка там є. Адже це вибори під дулами автоматів; ніякою демократією там і не пахне. Може, Штайнмаєр і його соратники соціал-демократи це забули? Хоча їм треба пам'ятати, як німці свого часу проголосували за Гітлера. Притому, голосували вільно…

- Давайте повернемося ще до питання, як складалися відносини України із західними країнами 100 років тому.

- Коли в Росії відбувся більшовицький переворот 1917 року, то всі стратегічні намагання в Європі були спрямовані на те, щоб відновити там демократичну загальноросійську владу. Вони на карті не бачили ніяких інших країн, окрім Росії, хіба що Польщу. Що стосується України, то її у їхньому розмінні не було. З іншого боку, були більшовики і білогвардійці. Саме на білогвардійців орієнтувався Захід. Їх можна зрозуміти, вони воювали разом проти Німеччини, і вони були їх союзниками. Що буде в умовах більшовизму, вони не знали, але здогадувались, що це погано. 

- Вони не всі помилки усвідомили, але, очевидно, виправляють. Те, що ми сидимо тут, а не в іншому місті, свідчить що йде процес, який стримує Росію від цієї експансії.

- Коли ж тоді настане кінець проекту "Новоросія"?

- Сьогодні він уже живе своїм життям - на крові, нещасті, боязні відплати. Ця ідея у частини населення зафіксувалась як переконання. Але ця ідея нічого не значить без підтримки того, хто її реанімував і сьогодні фінансово підтримує. Як тільки зникне російська підтримка сепаратистів, проект розвіється, як міраж.

Геннадій Матвієнко, Запоріжжя.

Фото: Дмитро Смольєнко, Укрінформ.