Роздоріжжя «Кримської світлиці»: Чи потрібне окупованому півострову українське видання?

В ЗМІ з’явилося повідомлення, що «Кримська світлиця», яка була єдиною україномовною газетою в Криму, відроджується в Києві. Директор Національного газетно-журнального видавництва Андрій Щекун запевнив, що перший номер вийде вже 1 липня. Її видаватиме київська команда, а всіх кримських журналістів на чолі з головним редактором Віктором Качулою вже звільнено й оголошено конкурс на посаду очільника видання. Його переможцем вже оголошений колишній сімферополець, філолог за освітою (не журналіст та без досвіду роботи в ЗМІ) Віктор Мержвинський.

Нова команда «Кримської світлиці», за словами Щекуна, повністю сформована з кримчан-переселенців. Планується, що газета матиме тираж 1000 екземплярів і, як і раніше, буде щотижневою. Видання розповсюджуватиметься в поїздах південного напрямку і через кіоски поширення друкованої продукції. Наказ про переведення редакції з Сімферополя до Києва вийшов ще 14 березня 2016 року.

Однак кримська редакція з ним не погодилася, наполягаючи, що газету необхідно зберегти саме для читачів у Криму. За роз’ясненнями Укрінформ звернувся до вже колишнього головного редактора «Кримської світлиці» Віктора Качули.

- Як ви сприйняли звістку про закриття кримської редакції?

-  Ми не погоджувалися на закриття газети на території Криму. І підтвердження цього - в моїх численних листах до співзасновників видання. Зокрема, до міністрів культури – як Євгена Нищука, так і В’ячеслава Кириленка. Ми не змирилися з брутальним способом вирішення проблеми. Бо вона не є настільки складною, як це може здаватися. Якщо б Київ прагнув  зберегти в Криму колектив фахівців, зберегти український інформаційний та духовний осередок для всіх тих, хто залишився патріотом України на території Криму, то це слугувало б своєрідним сигналом: Україна нас, кримських українців, не залишила. Але ми бачимо, на жаль, зовсім протилежне ставлення.

У нас зберігається архів «Кримської світлиці» за всі роки її існування з 1992 року. Чи він їм, суспільству, Україні не потрібен? Цей архів нині не оцифрований. Це стоси підшивок, їх не вивезти. Ми почали їх переводити в цифру, але дійшли лише до червня 1993 року. І зараз знаходимо в старих номерах такі паралелі, такі відповіді на проблеми кримського життя сьогодні! Там зафіксовані усі наші українські здобутки й помилки української влади в Криму, тож на тому матеріалі потрібно нині вчитися. Але про це ніхто не думає. Архів потрібно рятувати. Хотілося б сподіватися, що київське начальство подбає про нас хоча б заради архіву.

У НИНІШНЬОМУ КРИМУ НАВІТЬ ЗА РОСІЙСЬКИМ ПЕРЕПИСОМ - 350 ТИСЯЧ УКРАЇНЦІВ

- А хто ваш читач сьогодні, адже газета україномовна, а 90 відсотків мешканців Криму спілкується російською?

- То неправда, що Крим аж такий російськомовний. Навіть тепер - їдеш у маршрутці чи йдеш базаром -  і чуєш українську мову. У нинішньому  Криму за останнім, вже російським переписом, було записано близько 350 тисяч українців.  А до анексії під час перепису себе назвали українцями 24 відсотки кримчан, що набагато більше… Ось серед цих 350 тисяч і є наші читачі. Насамперед, це вчителі української мови, які нікуди не поділися, незважаючи на те, що мову тут вже, практично, не викладають. Люди змушені заробляти й виживати, як хто може. Але їм все одно потрібне українське слово. Вони нас шукають в інтернеті, знаходять нас у Сімферополі.

Слава Богу, ще діє наша Українська церква (не всі приміщення ще відібрали), тож можна там спілкуватися зі співвітчизниками. Тобто, наше українське коло в Криму є. І якщо отак брутально вирвати з цього кола, з кримської землі, нашу інформаційну ланку, думаючи, що вона приживеться на Хрещатику, то, не думаю, що це рішення великої державної мудрості. Ми також співпрацюємо з кримськотатарською спільнотою. Якщо подивитися на ті номери, що до цього виходили, то практично в кожному з них обговорювалися і висвітлювалися проблеми корінного населення Криму.

- Кому належать права на інтернет-видання «Кримська світлиця»?

- Наш сайт був заснований у 2002 році на недержавні кошти. Я особисто займався цим грантом. І відтоді й донині цей сайт успішно функціонував. Сподіваюся, він працюватиме й далі, коли ми знайдемо недержавне фінансування. Це власність нашого колективу, який є одним із співзасновників «Кримської світлиці». А тепер у Києві чомусь переймаються тим, щоб у людей, які заснували сайт, його відібрати. У людей, які по 20 років тут працюють, відібрати право голосу!

МИ Є ОЧЕВИДЦЯМИ ТОГО, ЩО ТУТ ВІДБУВАЄТЬСЯ

- Дирекція видавництва планує забрати паролі з доступу до адміністрування сайтом «Кримська світлиця», чи будуть запускати новий сайт з такою ж назвою?

- Забрати доступ до інтернет-порталу можна тільки через суд. А це, напевне, можливо лише тоді, коли сайт зможуть звинуватити, скажімо, в сепаратизмі. Тобто, якщо він перестане бути національним ресурсом, яким він є сьогодні. Ключі від сайту ми нікому віддавати не збираємося, бо вони їм не належать. Повторюю: сайт створено за недержавні кошти. Тому з якого це дива група кримських журналістів, які можуть і хочуть продовжувати цю справу, будуть віддавати портал з надбаним за роки понад тримільйонним загальним відвідуванням київським «тиловим борцям» за Крим? Ми здатні наповнювати сайт найсвіжішою інформацією з місця подій, ми є очевидцями всього, що тут відбувається. Хіба можна з Києва зрозуміти і побачити все так, як це зроблять люди на місцях? Нині нас четверо журналістів, і навіть цього досить для повноцінної роботи.

- Де і як ви отримуєте зарплатню?

- Останніх півроку ми взагалі її не отримували. А в попередні роки це відбувалося епізодично: хтось із кримчан їхав на материк і брав із собою довіреність на отримання коштів. Але це було дуже рідко. Торік ми зарплату отримали вперше одразу за 9 місяців. А працювали безперебійно. І зважте, що наша зарплата - одна з найнижчих в Україні. Редактори відділів і кореспонденти отримували по 2-2,5 тисячі гривень, ще й податки з неї платили. Якщо комусь цікаво, може порівняти це з мінімальним прожитковим мінімумом, оголошеним у Криму: на такі гроші тут не виживають…

- Яким чином ви спілкувалися з керівництвом видавництва? Що вони вам пропонували?

- Спілкування з попереднім директором видавництва Романом Ратушним ніяк не складалося. Він просто не знав, що з нами робити і як діяти в умовах, що звалилися на нас після «кримської весни». Напевне, для вирішення таких непростих питань потрібна людина іншого професійного рівня та життєвого досвіду. На всі мої листи та прохання я не отримав від пана Ратушного жодної відповіді. За останні 2,5 року від нашого керівництва – від Міністерства культури, від «Просвіти», як співзасновників, та від Національного газетно-журнального видавництва, - не надійшло жодного офіційного документа-відповіді на звернення колективу «Кримської світлиці». Не були розглянуті ні наші пропозиції, ні вимоги, як нам налаштувати роботу в цих екстремальних умовах. Єдине, що нам надіслали – попередження про переведення та оті брутальні накази про прогули, які ми здійснили, не з’явившись на роботу в Києві. І остаточний наказ про моє звільнення. Все інше було проігнороване. Тобто, спілкування, як такого, між центром та інформаційним українським підрозділом на втраченій території  встановлено не було.

- Нинішній директор НГЖВ Андрій Щекун обіцяє, що газету відтепер робитимуть біженці з Криму. Можливий такий варіант подачі інформації про півострів?

- Це наївно і малотиражно в усіх смислах. Подивіться на Президентський сайт, де розміщено тим же Щекуном ініційовану петицію щодо відміни указу про вільну економічну зону в Криму. Це, здавалося б, мало б допомогти захистити права українців та кримських татар на півострові. Скільки там підписантів на сьогодні? Трохи більше сотні. А треба 25 тисяч. Оце і є ілюстрацією громадської активності переселенців, від чого залежить реально затребуваний тираж «Кримської світлиці», якщо вона друкуватиметься на материку. Особливої активності в Україні стосовно подальшої кримської долі ми з Криму не бачимо, тож не випадково Щекун замовляє для кількох десятків тисяч кримських переселенців аж тисячний тираж газети, яку, до всього, будуть безкоштовно роздавати по поїздах.

- Найрейтинговіші ЗМІ витрачають шалені кошти, щоб мати своїх спеціальних кореспондентів на місцях, подавати інформацію очевидців. Чому вас не залишили у Криму в такому статусі? Вам це пропонували?

- Андрій Щекун запропонував тим, хто не хоче працювати «під київськими каштанами», перейти на роботу за трудовою угодою. Але така форма співпраці не надає нам жодного офіційного статусу, і може бути в будь-який момент однобічно перервана. Ми втрачаємо будь-який юридичний, матеріальний та моральний захист. Наскільки впевнено ми можемо себе почувати з тією угодою? Я запитав про контрактну форму праці, зважаючи на ситуацію, але Щекун заявив, що це неможливо, додавши, що і робота в штаті видавництва нас теж не захищає. Я йому відповів, що робота в штаті надає нам хоча б упевненості, бо, в ідеалі, держава має за нас заступитися, якщо, не дай Бог, станеться якесь лихо. Але далі розмова не пішла. А тим часом, тут, в Криму, ми вже маємо чимало прикладів, як та трудова угода «захистила» наших кримських колег. Тож це приклад абсолютно непродуманого та недержавного рішення цієї проблеми.  Гадаю, оце переведення газети в Київ затіяне чиновниками найперше для того, аби зняти з себе відповідальність. Вони просто не знають, як організувати цю справу. 

- А ви маєте ідеї?

- Так, і ми їх вже неодноразово висловлювали в наших листах-проханнях. Пропонували: визнайте юридично, що люди, які в Криму працюють, є співзасновниками газети. Проведіть нараду співзасновників і обговоріть спільно, як жити далі. Адже може бути втрачено в один момент все те, що надбано за 24 роки!

- Як ви плануєте життя на майбутнє?

- Я подав до суду на Міністерство культури та НГЖВ. Суд відбудеться в Києві. Я і мої кримські колеги не згодні з переведенням газети до Києва, зі звільненням журналістів та з такою брутальною процедурою вирішення проблеми. Бо це, ще раз повторю, вигідно лише чиновникам, а не читачам та співробітникам видання.

ПІСЛЯ ОКУПАЦІЇ КРИМУ МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ ПОВНІСТЮ ВТРАТИЛО МОЖЛИВІСТЬ КОНТРОЛЮ

«Укрінформ» звернувся за коментарем до Міністерства культури України. Офіційно отримали таку відповідь від прес-служби:

«Для Міністерства культури України є пріоритетним питання збереження всіх осередків української культури, а також українських інституцій, які у зв’язку з драматичними подіями 2014 року залишились на непідконтрольних для України територіях. З грудня 2006 року редакція газети «Кримська світлиця» є структурним підрозділом Державного підприємства «Національне газетно-журнальне видавництво». Оскільки після окупації АР Крим Міністерство культури повністю втратило можливість контролю за діяльністю підпорядкованих закладів, розташованих на тимчасово окупованій території, і, навіть за особистої комунікації з працівниками закладів культури, не має можливості забезпечити дотримання інтересів України, було прийнято рішення про переведення газети «Кримська світлиця» до міста Києва, як єдиний шлях збереження зазначеного друкованого видання та повноцінної діяльності редакції. Це рішення було доведено до відома головного редактора Качули В.В., а працівникам редакції було запропоновано переїхати до м. Києва і повним складом продовжувати свою діяльність в офісі ДП «Національне газетно-журнальне видавництво» (м. Київ, вул. Васильківська,1). Частина працівників переїхала й успішно працює. В.В.Качула від переїзду відмовився. Як результат, 31 травня гендиректор Національного газетно-журнального видавництва Андрій Щекун підписав наказ про звільнення Віктора Качули. На сьогодні з В.Качулою проведено повний розрахунок по заробітній платі. Вихід газети «Кримська світлиця» відновлено на території, контрольованій Україною».

ЧИМ ПОГАНІ «ПАРТИЗАНСЬКІ» МЕТОДИ?

Дійсно, питання не просте. З одного боку – набагато розумніше мати український осередок «Кримської світлиці» саме в Криму, а не на материковій зоні. З іншого боку – тут ми стикаємося з проблемою: як це зробити в правовому і фінансовому полі. І правила цієї гри не нами встановлені, а нав’язані агресором. Тож Україні потрібно вчитися підтримувати своїх громадян у Криму в нових умовах - щоб не звучали все частіше слова розчарування.

Справді, одним з виходів було б офіційне (де-юре) переведення редакції в столицю, щоб де-факто редакція працювала в Криму, але отримувала кошти на свою діяльність на території України. Однак керівництво Національного газетно-журнального видавництва пішло іншим шляхом. Можливо, легшим. Поки готувався матеріал, десь на початку липня читачі побачили кількасот примірників оновленої столичної «Кримської світлиці». Її сторінки заповнені текстами, перепощеними з  порталу «Культура» та не дуже свіжими, як на думку автора, статтями журналістів  газети «Культура і життя», більшість з котрих аж ніяк не є кримчанами-переселенцями. 

У першому номері ми бачимо новину про перемогу Джамали, передрук колонки Андрія Куркова, що теж радіє за нашу перемогу на Євробаченні, інтерв’ю генерального директора Андрія Щекуна про те, що «Кримська світлиця» в майбутньому матиме передплатників, а також звістка -  де здавати абітурієнтам з Кримського півострова ЗНО у період з 14 червня до 4 липня. Потім знову фото Андрія Щекуна. В №2 газети - інформація про те, що 29 квітня в Київському театрі на Подолі відбулося нагородження переможців Всеукраїнського літературного конкурсу «Ми діти твої, Україно!».

Не варто переказувати весь контент цих номерів, оскільки їхня подача та оформлення – це, як на смак автора цих рядків, привіт із 70-х років минулого століття.

Тривожить те, що це виходить за кошти платників податків. За наші з вами гроші!  Бо ж якби це був комерційний проект, то чи зміг би він за таких умов і з таким потенціалом розпочати свою діяльність? І чи не має корупційної складової ідея розповсюджувати газети безкоштовно у потягах, що йдуть на Херсон?  І чи варто відроджувати газету за державний кошт у той час, коли йде процес роздержавлення друкованих ЗМІ? До слова, анонсований київським видавництвом новий портал «Кримської світлиці» за адресою www.svitlytsia.in.ua поки що, схоже, недоступний усім, окрім його розробників.

Автор не хоче нікого звинувачувати: ситуація і справді неординарна. Офіційно видавати українську газету в окупованій зоні, де саме поняття «українське» є підозрілим і може слугувати приводом для репресій, нелегко. І, можливо, протирічить ухваленим щодо анексованого Криму українським законам…

Але ж якимось чином просвітницьку роботу там треба вести, якимось чином об`єднувати українців, як мінімум розповідати дітям і молоді про те, що в них є Батьківщина, яка прагне їхнього повернення у сім`ю… І чим погані для цієї мети «партизанські» методи інтернет-порталу «Кримська світлиця», що, попри відмову від неї офіційного Києва, продовжує діяти в Криму? І чому б не допомогти її колективу? А можливо й, вивчивши досвід, взяти його на озброєння?

Ліліана Фесенко, Людмила Українка. Київ.