Хресна Хода: Як Київський патріархат обійнявся з Московським
Збір учасників було оголошено на службі Божій у Володимирському соборі. Хтось прийшов вчасно та сумлінно стояв на літургії. Хтось чекав на подвір'ї храму. Прилеглі вулиці були дуже людні - там теж чекали гуртування.
Я вирішила пройтися подвір'ям храму, поговорити зі священиками, сподівалася зустріти знайомих капеланів.
- Ви звідки приїхали, отці?
- З Черкаської єпархії, - відповіли мені.
- А як людей збирали на Ходу, примусово?
- Я - благочинний, тобто, по-вашому, керівник середньої ланки, я просто розіслав своїм підлеглим смс-ки, то вони й приїхали, - розказав отець Олександр Недзельский.
- А мої парафіяни такі непосидющі були, як взнали, що буде Хресна Хода, щодня дзвонили та питали, коли будемо замовляти автобус.
Я розпитую отця Олександра, що з Черкащини, які там відносини з Московським патріархатом.
-У нас до них добре, у них до нас не дуже. У нашому містечку Кам'янка влада хотіла провести спільні святкування Хрещення, де були б присутні і ми, і Московський патріархат. Але вони категорично відмовилися. А ми добре до них ставимося. Мій рідний брат служить у Московському патріархаті, два двоюрідних брати також у МП, а я не буду відмовлятися від КП, - розказує отець Олександр. - Патріарх Філарет висвячував, будучи екзархом та митрополитом Київським більшу частину нинішнього єпископату КП, він, якщо хочете, навіть самого Кирила Гундяєва у єпископи висвячував, то що його таїнства недійсні? То може тоді і єпископи, які його поносять, не дійсні? Дух Святий животворить.
-А ваші брати не відмовилися від вас, коли ви пішли в КП?
-Та, ні, вони ж не вар'яти, ми - родина, хоч вони і МП. Але був прикрий випадок, батько-священик залишився з патріархом Філаретом, а син-священик пішов в МП, то навіть попрощатися з ним не прийшов, як той помер, навіть цілування останнього не дав. Це такий приклад «любові», про який всі знають.
…Мені захотілося чогось урочистого, піднесеного і я обізвалася з вітанням до двох святково вбраних жінок.
Одна почала розповідати мені, що вона ходить до Володимирського ще з радянських часів, і як їй чудово допомагали тут свята Варвара та ікона Скоропослушниці. А інша спитала:
-А ви до якого храму ходите?
-Я ходжу до Московськог патріархату.
Вона замовкла, а потім посміхнулася і запитала:
-Можна я вас обніму? Я дуже рада, що ви сьогодні завітали до нас. Ми ж рідні, хіба ні?
І ми обнялися ми з Київським патріархатом.
Тут було дуже багато вишиванок. Майже половина присутніх була у вишиванках. А ще дуже багато військових, бійців з добробатів.
Я підійшла до хлопців з батальону «Донбас».
- Чому ви тут?
- Приглядаємо собі церкву, щоб ходити, - сказав один (пізніше він представився позивним Шрек). - Раніше не ходили, а тепер і не особливо випадає. Приїхали з фронту, точно знаємо, що Бог є. А де його ще шукати, як не тут?
Хотіла протиснутися в храм, де почалася проповідь. Думала сфотогрфувати парламентарів. У нас до КП ходять і Кириленко, і Розенко, і Богомолець. Але людей було дуже багато. Вирішила почекати.
Нарешті, люди почали виходити з собору і почали вишиковуватися у колону.
Я побачила біля храму політолога Валерія Димова, який є відомим прихильником КП.
- Зі святом, - привітався він, - вчора був історичний епілог з ходою МП, а сьогодні пролог. Все лише починається. Читала заяву Президента? Зранку, він на Володимирській гірці заявив, що більшість за соціологічними опитуваннями хоче свою автокефальну церкву. Тому у нас все до цього йде.
-А де Божий знак, що це правда? - почала я піджартовувати над товаришем. - Православні завжди шукають знамення. Де воно?
-У нас народ кому найбільше довіряє? - Армії, волонтерам, церкві. Ти вчора бачила на ході МП волонтерів і армію?! А тут всі зібралися...
Ми стали в колону. Поруч з нами жінки якраз і несли плакат «За Єдину Помісну церкву». А ще поруч, в колі побратимів, ішов боєць без ніг, на металевих протезах.
Хода розтягнулася на всю Володимирську вулицю. Я не вважаю за правильне мірятися довжиною ходу, але оскільки це почав не Київський патріархат, то скажу: сьогодні було десь 35 тисяч, проти 20-30 вчорашніх з МП. Причому, зауважу, таку кількість людей змогли зібрати, не вклавши жодної копійки церковних коштів, лише смс- розсилка благочинних та Фейсбук- запрошення архієпископа Євстратія Зорі. Але справа навіть не в кількості. А в тій доброзичливості та усміхненості, які супроводжували ходу. Всі столичні офісні співробітники виходили та фотографували учасників. Золотий потік облачіння йшов золотим шляхом Володимирський собор - Софія - Михайлівський - Володимирська гірка.
За ці два дні я опинилися тут вдруге. Я подумала із вдячністю про Володимира та його бабцю княгиню Ольгу, що вони вибрали нам церкву. І не я одна, мабуть, так подумала.
-Пане Олеже, - запитала я нардепа від Самопомочі Олега Березюка, - ви теж з нами, ви ж греко-католик?!
-Так, я греко-католик. Але я з вами, бо це наш спільний початок.
Був молебень, але люди йшли та йшли. Я звернула увагу на цікаву пару, у неї (Нана Берковська) прикраси - дуже національний декор, він (Анатолій Вихрестюк) накинув на плечі жовто-блакитний прапор. -Ми - підприємці, колишні вірні Московського патріархату. Але ми пішли від них в 2014 році. Ми не можемо однією рукою годувати наших дітей, а другою годувати тих, хто не здатен засудити їхніх вбивць. За ці два роки ми жодного разу не переступили поріг храму МП, ходимо до Михайлівського та Видубецького монастирів, там вірні чоловіки 30-40 років, молодь в цій церкві, - почула від них.
Здається, літургійний день завершувався.Здається, від напруги видихнули всі - вірні, поліція, священики. У ці дні, сповнені клопоту, у Києві вдалося зберегти мир. Одна церква не отримала новомучеників од «хунти пострадавша» (хоча комусь і хотілося), друга без жодної напруги показала свій широкий потік вірних. І нехай прийде час, щоб оця хресна хода золотим шляхом, від Володимирського до Софії, Михайлівського та Володимирської гірки завершувалася там, де вона завершувалася сто років тому. У Києво-Печерській лаврі.
Лана Самохвалова
