25 серпня. Пам’ятні дати

Павло Архипович Загребельний (1924–2009) є автором понад сорока романів, зокрема, «День для прийдешнього», «Шепіт», трилогії «З погляду вічності», «Розгін», «Намилена трава», «Переходимо до любові», «Роксолана», «Брухт», «Юлія, або Запрошення до самовбивства». Народився на Полтавщині; 16-річним став солдатом Другої світової війни; брав участь в обороні Києва. Свій перший роман («Європа 45») видав у 1959-му, а останній («Думки нарозхрист») у 1998 році. У 60-х роках очолював «Літературну газету» (згодом «Літературна Україна»), у 80-х – Спілку письменників України. Підтримував молодих прозаїків, поетів, кого згодом назвали шістдесятниками; потім надавав суттєву допомогу й більш молодому поколінню митців. Був поборником істини, принциповим і суворим, що декого з колег-письменників, хто звик жити за іншими принципами, надзвичайно дратувало. За сценаріями Павла Загребельного на Київській кіностудії ім. Довженка зняті художні фільми: «Ракети не повинні злетіти», «Перевірено – мін немає», «Лаври», «Ярослав Мудрий». Дворазовий лауреат Шевченківської премії - за романи «Первоміст» і «Смерть у Києві». Його твори перекладено 23 мовами; вони перевидаються й читаються і сьогодні, адже в них – про Україну і українців, починаючи з ІХ й закінчуючи ХХ століттям. «Мені здається, що я багато сказав із того, що хотів сказати у своєму житті. У своїх книжках я досить відвертий» (Павло Загребельний)

Ювілеї дня:

180 років від дня народження Френсіса Брета Гарта (1836–1902), американського письменника. Був золотошукачем, журналістом. Широке визнання принесли Гарту оповідання «Щастя ревучого табору», «Вигнаеці з Покер-Флету», в яких відтворено життя й побут каліфорнійських золотошукачів (пізніше увійшли до циклу «Каліфорнійські оповідання»). Автор історичної повісті «Тенкфул Блоссом» (1877, про війну за незалежність у Північній Америці 1775-1783 ) і роману «Кларенс» (про громадянську війну в США 1861-1865 рр.). Писав гострі пародії на письменників – романтиків і сентименталістів. Окремі твори Гарта українською мовою перекладав Іван Франко. 

175 років від дня народження Теодора Кохера (1841–1917), швейцарського хірурга, лауреата Нобелівської премії (1909). Закінчив Бернський університет. У 1872-1917 роках – професор цього ж університету. Праці Кохера присвячені розробці оперативних способів вправлення великих суглобів, радикальному лікуванню тиреотоксикозу тощо. Запропонував ряд нових хірургічних інструментів.

100 років від дня народження Фредеріка Чапмена Роббінса (1916-2003), американського вірусолога, лауреата Нобелівської премії з фізіології і медицини (1954). Розробив (спільно з Дж. Ендерсом і Т. Уеллером) техніку культивування вірусу поліомієліту, що сприяло створенню вакцини проти поліомієліту.

25 серпня 1970 року в невеличкому німецькому місті Райнберг (Північний Рейн-Вестфалія) народилася Клаудія Шиффер – культова німецька супермодель, нині посол доброї волі ЮНІСЕФ від Великобританії. Пік кар’єри Клаудії Шиффер припав на 90-ті роки минулого століття, коли модельний бізнес ще мав виразне обличчя і тіло. Трійцю – Шиффер, Сінді Кроуфорд і Наомі Кемпбелл знав увесь світ. У 17 років Клаудія випадково знайомиться з директором одного з відомих модельних агентств, переїздить до Парижа і знімається для обкладинки Elle. Відтоді й почалася її запаморочливе сходження  хиткими східцями зіркового подіуму. Контракт від будинку Chanel, рекламна кампанія для Guess Jeans, декілька тривалих контрактів з такими косметичними гігантами як Revlon та L’Oreal  зробили її однією з найвисокооплачуваніших моделей у світі. За модельну кар’єру Клаудія з’являлася на обкладинках глянцю понад 900 разів. Німецькі ЗМІ постійно вносять її до списку найбагатших жінок ФРН, а журнал «Форбс» оцінює її статки в 55 мільйонів доларів. Навесні 2016-го чарівна трійця (Шиффер, Кроуфорд і Кемпбелл) возз’єдналася для зйомок у фотосесії для модного будинку Balmain. Клаудія Шиффер мати трьох дітей, у неї щасливий шлюб – її чоловік – відомий британський кінопродюсер і режисер Меттью Вон. У пору буремної молодості модель була подругою американського ілюзіоніста Девіда Копперфільда. Але на «німецьку Барбі» гіпноз американця чомусь не подіяв і пара розійшлася.

Роковини смерті:

240 років з дня смерті Девіда Юма (1711-1776), англійського філософа, історика, економіста і публіциста, попередника Канта.

78 років від дня смерті Олександра Івановича Купріна (1870-1938), російського письменника. Автор «Олесі», «Ями», «Штабс-капітана Рибнікова», «Молоха» та інших чудових творів. До 1901 року жив в Україні, здебільшого в Києві, їздив на Донбас як кореспондент київських газет. З 1901 – у Петербурзі. Співробітничав у збірниках видавництва «Знание», після 1917 брав участь у роботі видавництва «Всемирная литература». У 1919 році емігрував, жив переважно в Парижі, 1937 повернувся в Росію. Більшовики дали йому квартиру в Ленінграді, підготували до друку двотомник вибраних творів, ще й заплатили досить гарний гонорар – 45 тисяч рублів. Декого з літературного істеблішменту це неприємно вразило. Всеволод Ставський, тодішній секретар Союзу письменників, написав Єжову листа, у якому звинувачував «буржуазного запроданця і західного посіпаку Купріна» в усіх смертних гріхах, але в НКВС жодним чином не відреагували на пасквіль – Купрін був потрібен Сталіну у пропагандистських цілях, і не для того письменника перетягли з Франції до Радянського Союзу, аби розстрілювати. Втім, наступного року Купріна не стало.