24 жовтня. Пам’ятні дати
Відзначається з 2012 року з ініціативи міжнародної неурядової нерелігійної та неполітичної благодійної організації Ротарі (Rotary International) і під егідою Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ). Дата цього міжнародного дня була обрана не випадково – 24 жовтня 1914 року народився Джонас Солк, американський епідеміолог і вірусолог, котрий розробив першу вакцину проти поліомієліту – дитячого спинномозкового паралічу. Поліомієліт є високозаразною інфекційною хворобою, яка викликана вірусом поліомієліту. Вірус вражає нервову систему і може призвести до паралічу або, навіть, смерті протягом декількох годин. Ліків від поліомієліту не існує. Імунізація є єдиним способом захисту від хвороби. Безпечні та ефективні вакцини існують, і вони дуже важливі для захисту дітей від поліомієліту. Щеплення проводиться кілька разів та захищає дитину на все життя. З 1988 року кількість випадків захворювання поліомієлітом у світі зменшилась на понад 99%, і на сьогодні лише в трьох країнах триває епідемічна передача вірусу. Ендемічними залишаються Нігерія, Пакистан і Афганістан. Донедавна у списку була ще й Індія, але на сьогодні вона стала країною, вільною від поліомієліту. Першими територіями, вільними від поліомієліту, в 1994 році стали Південна і Північна Америка. Через шість років лікарям і вченим вдалося офіційно ліквідувати захворювання ще в 36 країнах Тихоокеанського регіону, включно з Китаєм і Австралією, а ще два роки по тому з зони ризику вийшла і Європа, перемігши поліомієліт у 2002 році. Попри те, що ця небезпечна хвороба майже переможена, час від часу виникають вогнища захворювання. ВООЗ зазначає, що цілковита ліквідація цієї хвороби у найближчі п’ять років дозволить зекономити понад 40 мільярдів доларів США. Допоки у світі залишатиметься хоча б одна інфікована дитина, ризику зараження поліомієлітом піддаватимуться діти в усіх країнах. Україна є однією з небагатьох країн у світі з високим ризиком спалаху поліомієліту у зв’язку з низьким охопленням дітей імунізацією. Потужне лобіювання проти вакцинації, скептицизм та дезінформація населення про щеплення в Україні є одними з причин швидкого зниження охоплення імунізацією. За даними опитування ЮНІСЕФ, лише 46% населення позитивно ставиться до імунізації. Це вже призвело до спалахів інфекційних захворювань останнім часом в Україні, таких як кір, краснуха, кашлюк, епідемічний паротит (свинка), а віднедавна до них додався ще й поліомієліт.
Разом з тим, сьогодні День Організації Об’єднаних Націй. Саме цього дня у 1945 році набрав чинності Статут ООН, підписаний 26 червня 1945 року в Сан-Франциско. Організація Об’єднаних Націй офіційно з’явилася на світ з моменту ратифікації цього засадничого документа більшістю його учасників, зокрема й п’ятьма постійними членами Ради Безпеки. Як відомо, ООН – універсальна міжнародна організація, діяльність якої спрямована на забезпечення міжнародних безпеки і миру; ООН організовує співпрацю і підтримує розвиток приязних відносин між державами. Фундаментальними принципами організації є суверенна рівність держав, невтручання у їхні внутрішні справи, розв’язування суперечностей мирним шляхом, дотримання державами міжнародних зобов’язань, колективна участь членів організації в операціях ООН. Серед 51 держави-засновниці ООН була й Україна. День ООН відзначається з 1948 року. В 1971 році Генеральна Асамблея ООН рекомендувала державам-членам відзначати цей день як державне свято. Цього року ООН закликає до конкретних дій, спрямованих на досягнення Цілей в царині сталого розвитку. Як зауважив Генеральний секретар ООН Пан Гі Мун, «…Людство вступило в еру усталеності – по всьому світі проголошена відданість реалізації найважливіших перспектив Порядку денного в царині сталого розвитку до 2030 року. В нинішньому, 71-му для Організації році ми докладаємо зусиль з досягнення 17 цілей, покликаних забезпечити ліпше майбутнє для всіх на здоровій планеті». Сьогодні в залі Генеральної Асамблеї ООН відбудеться урочистий концерт, в якому візьме участь ансамбль Угорського державного оперного театру. Солістка – всесвітньо відома угорська співачка Андреа Рост (сопрано). Тема концерту промовиста – «Свобода понад усе».
Ювілеї дня:
85 років від дня народження Наталії Михайлівни Дерегус (Лоренс) (1931), українського скульптора. Заслужений діяч мистецтв України (1996), народний художник України (2003). Молодша донька відомого українського художника Михайла Гордійовича Дерегуса. Працює в галузі станкової та монументальної пластики. Серед найвідоміших робіт: пам’ятник М. Пирогову у Вінниці (1971, у співавторстві), погруддя В. Василевської (1987, Київ), Т. Шевченка (1990, на Івано-Франківщині).
77 років від дня народження Лесі (Людмили) Василівни Дичко (1939), українського композитора, одного з найвідоміших хорових композиторів України. Народна артистка України (1995), лауреат Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка (1989). Автор кантати «Червона калина», ораторій «Чотири пори року», «Індія-Лакшмі», балетів «Досвітні вогні», «Катерина Білокур»; симфоній, літургій. За влучними словами Ірини Сикорської Леся Дичко «вимальовує свої хорові картини, змушуючи звичні кольори яскравіти безліччю відтінків, створюючи найтонше звукове колористичне плетиво. І кожним звуком засвідчує: так могла написати тільки українка!» Диригент Валерій Матюхін назвав Лесю Василівну «українським музичним Куїнджі». Народилася Леся Дичко в сім’ї інтелігентних, музично обдарованих батьків, котрі відразу виявили неабиякі музичні здібності своєї доньки. Її дідусь і бабуся були репресовані, батько виховувався в дитбудинку. Як згадує мисткиня, батько мав абсолютний слух (грав напам’ять Шопена), мати чудово малювала. Дівчинка закінчила Київську дитячу музичну школу № 2, подовжила навчання в середній спеціальній музичній школі імені М.В. Лисенка. Після десятирічки були консерваторія, аспірантура, де, серед інших відомих педагогів, її наставниками були Костянтин Данькевич у Києві та Микола Іванович Пейко в Москві. Крім консерваторії, Леся Дичко навчалася в художньому і театральному інститутах. З самого дитинства вона була надзвичайно життєрадісною й оптимістичною. Рідні та близькі називали її «вічною фантазеркою». Не втратила вона цих якостей і по сьогодні. Сама композитор не уявляє свого життя без музики: «Я маю дуже щасливу долю. Все життя я віддала музиці. I якби мені запропонували все спочатку, я б знову обрала музику. Музика, музика і тільки музика».
Роковини смерті:
165 років тому за загадкових обставин помер Лук’ян Кобилиця (1812–1851), видатний український громадсько-політичний діяч, керівник національно-визвольного руху на Буковині, якого прості українці називали «гуцульським королем», а героїчну боротьбу та активну громадянську позицію оспівали у піснях. Лук’ян Кобилиця народився на Буковині в селянській родині. Увагу сучасників він привертав не лише виглядом і манерами «іспанського гранда», як запише один із сучасників, а й ясним розумом, владною вдачею та почуттям гідності, вмінням чітко формулювати думки й рішуче їх відстоювати. У 27 років селяни обрали його уповноваженим, якому доручалося відстоювати громадські інтереси. На ту пору землі гуцулів – ліси та пасовиська, активно «дерибанили» німецькі та румунські землевласники. Захоплюючи угіддя, якими традиційно володіли гуцули, поміщики вимагали виконання різних повинностей в обмін на право користуватися ними. Скарги на подібні кривди й мав передавати австрійським чиновникам Лук’ян. Проте звернення Кобилиці та інших уповноважених у державні установи Австро-Угорщини з приводу утисків соціально-національних прав українського населення залишилися без наслідків. Можливо, саме тоді Кобилиця вперше пересвідчився в тому, що для розв’язання цієї проблеми самих лише скарг замало. І він пропонує мешканцям навколишніх сіл об’єднуватися і подавати колективні петиції безпосередньо австрійському імператорові. У 1843-1844 роках Кобилиця очолив виступи селян 22 громад, які рішуче відмовлялися відробляти панщину, самочинно переобрали сільську старшину, висунули вимоги відкриття українських шкіл, вільного користування лісами і пасовиськами, зажадали переведення їх на становище державних селян. Проти них було вислано австрійські війська, які придушили виступ і заарештували кількох призвідників, серед яких був і Лук’ян Кобилиця. Попри те, що влада намагалася не помічати «гуцульської проблеми», реформування земельних відносин і скасування кріпацтва була очевидною. У 1848 році 36-річний Кобилиця вже був депутатом австрійського парламенту. Промови неписьменного буковинського селянина вперше лунали з трибуни парламенту європейської держави. В парламенті Кобилиця познайомився і потоваришував з іншими депутатами від селян і вони утворили «лівицю» – радикально-демократичну фракцію. Утім, невдовзі парламент був розпущений і Кобилиця повернувся на Буковину де очолив повстання, яке за кілька місяців перетворилося на один із найпотужніших селянських рухів, придушити який урядові війська не могли аж до 1851 року. «Політичні університети», які пройшов Кобилиця у Відні, та його організаційна діяльність засвідчували, що селянські маси Західної України не такі вже й темні та забиті, якими їх вважала влада. Правосвідомість нижчих прошарків суспільства зростала, відкриваючи для них нові шляхи боротьби за власні права й свободи – парламентарні. Вже наприкінці ХІХ століття масові селянські партії стануть історичною реальністю, а депутати від них утворюватимуть фракції, здатні серйозно впливати на внутрішню політику. Чимала заслуга була в цьому і Лук’яна Кобилиці. У квітні 1850 року він був заарештований; після катувань в ув’язненні тяжко захворів. Його вислали до Гура-Гумора, де він і помер (цілком можливо, що його вбили), не доживши року до свого сорокаріччя. І, попри те, що місцеві дідичі, які люто ненавиділи Кобилицю за відстоювання прав селян, принциповість і непоступливість – навіть поховали його в безіменній могилі – пам’ять про цього громадського активіста, який кинув виклик «системі» - живе й понині.
