Чоловік не може повернутися з армії інфантильним, це значить схильність до цього вже була
- Якоюсь мірою я згодна з вами щодо інфантильності чоловіків. Такі випадки трапляються. І це їх розбещує ще більше. Дружина повинна починати переживати, якщо він не проявляє ні до чого інтересу більше 2-3 місяців, якщо почувається роздратованим, не зацікавленим ні в чому, якщо відмовляється йти працювати, в принципі йти на роботу, якщо він, звичайно, п'є. В принципі, якщо у нього відсутнє будь-яке бажання інтегруватися, і він просто лежить і думає, що тепер він відслужив на все життя, вона має право вже турбуватися. Але я не можу погодитися, що армія сприяє інфантилізму. Чоловік не може повернутися інфантильним, це значить схильність до цього була. В стані кризи, в стані війни або якогось іншого загострення, в стані стресу загострюються всі ті негативні риси, які у нас є, і позитивні також. Що робити з цими хлопцями? Просто, якщо він не хоче сам себе виростити, то ви його не виростите. Але якщо це ваш чоловік, то саме за такого чоловіка ви й виходили заміж.
- А є якась дуже швидка допомога, рецепти для швидкої допомоги, чи може бути якась фармакологія, чи може унікальні правила для дружин, якщо до неї повернувся псих?
- Скорих одноденних порад немає, це довгий процесс, і треба чекати, поки він завершиться.
Є різні шляхи психологічної допомоги. Дуже добре, наприклад, працює програма «Серце воїна». Це коли ветерани повертаються, навчаються психологічним практикам і потім навчають новоприбулих ветеранів. Тому що ветерани дуже часто скоріше йдуть до того, хто був «там».
- Відомий російський психолог Лабковський казав, що чоловіки (він казав про російських) дуже розбещені, але я вважаю, що це і на нас поширюється. Деяким ветеранам здається, що волонтери, які носили йому мандарини, будуть за будь-яких умов гріти воду до 36,6 градуса. Їм чомусь здається, що у них є шикарний вибір у своїх чоловічих долях.
- Коли Лабковский говорить «розбещений», то він не уточнює, хто це зробив? А хто їх розбестив? Той, хто їх розбестив. А тому запитання завжди йде до обох сторін, ніколи немає одного розбещеного самого по собі, його хтось розбещував - дружина, мама, інші жінки, суспільство, і він продукт того, що вийшло.
- А чому це має вигрібати одна жінка?
- Вона не має вигрібати, але як кажуть - очі ж бачили, що вибирали, тому варто ділити відповідальність. Якщо говорити про чоловіків, які у нас розбещені, це реальне питання жінки, яка дозволяє так з собою поводитися. Дозволяє, щоб до неї так ставилися, дозволяє важкі сумки носити, поки він газету читає, бо він учора футбол дивився і не встиг виспатися. Розумієте, просто завжди треба дивитися на взаємодію.
- Жінка звикла бути жертвою, це в нашій культурі.
- Значить це її вибір.
- Ні, не вибір, їй бракує освіти, елементарних психологічних базових знань. І ще це закладено - ти повинна страждати.
- Якщо ми говоримо про якесь далеке історичне минуле, то жінка чекала козаків, а потім вояків, вона була і мама, і тато, і все на світі, так воно з покоління в покоління передавалося, так воно з нами і лишилося. Але ви дуже правильно сказали про психологічну освіту, дуже правильно. Тому я просто кажу: ну не допитуємо ми тут людей, ми можемо просто послухати і щось пояснити, і це буде вже невеличке психологічне навчання. Ми це називаємо «психоедукація». Наша служба ще з Майдану так починала працювати. Ми розказуємо, як можна себе почувати в стресі, що потім робити після стресу, і як себе просто можна відчувати в іншій ситуації. Так, і освіти дуже бракує, і мені б хотілося зламати це розуміння, і нам це трошки вдається.
Який підхід порятунку найефективніший: перший - центри психологічної допомоги, еволюція, другий, наприклад, інший - центр протидії домашньому насильству й адвокати - жінка знає, що її є кому захистити, і він стоїть перед вибором - або ти будеш ходити по судах за те, що ти мене б'єш, або ти лікуєшся, що краще?
- Мені здається, що ви говорите з позиції сили, говорите, що треба вибирати або так, або так. Не може бути тільки біле або чорне, люди ж різні. Але насправді, я думаю, що може бути ще й щось третє, четверте, тисячне, тому що з тисячі людей скільки ж і підходів. І мені здається правил тут немає. Є проблема, про неї говоримо дуже багато, отже вона є дуже великою, але якби можна було її так одразу вирішити, то про неї б не писали, не було б дисертацій, не було б звернень, не було б того всього, зараз нашого інтерв'ю не було б так само. Я повторюю, що потрібні якісь центри і потрібно розуміти чоловіку, що попри рани та заслуги, він не має права піднімати руку, і жінка повинна мати можливість боротись.
Лана Самохвалова, Київ