- У якому році почалося розкриття архівів по Торгсину?

- Розсекречення цих архівів почалося після розвалу Радянського Союзу. Більшість торгсинівських документів мають на собі гриф "Таємно" або "Цілком таємно". Навіть газета, яку видавав Торгсин (називалась вона "Торгсиновец" і виходила двічі на місяць), мала на собі гриф секретності, і читати її могли, в основному, керівники торговельних пунктів. Їм і належало поширювати отриману інформацію серед колективу. Тому цю газету неможливо знайти в жодній бібліотеці.

- У яких архівах шукали ви?

- Я працював у архівах Чернігова, Сум, Ніжина, Києва, зараз опрацьовую Одесу, Дніпропетровськ, Харків. У деяких містах фонди збереглися непогано, в інших архівах є всього 20-30 справ. У Чернігові фонд виявився чималим. Дуже великий він у Вінниці, там понад 600 справ по Торгсину. Багато документів було втрачено під час Другої світової війни.

- А взагалі, що то було за золото? Адже в Радянському Союзі люди жили досить бідно. Невже "випливали" якісь приховані запаси з царських часів?

- За золотом у великих кількостях, яким володіли колишні поміщики, багаті буржуа полювало ОДПУ (об'єднане державне політичне управління, з 1934 р. - НКВС - народний комісаріат внутрішніх справ), і його було не так багато. А от обручки, хрестики, сережки, браслети, ланцюжки, інші маленькі прикраси мала чи не кожна родина. У спогадах часто згадується, як мати мусила здати в Торгсин ювелірні вироби, які на зароблені в пана гроші вона придбала своїм дітям.

Радянська влада розуміла, що ці дрібні коштовності вона не вилучить за допомогою ОДПУ (НКВС). Цим якраз і зайнявся Торгсин.

- Чи була різниця між тим, що здавали селяни і жителі міст?

- Міське населення приносило до осередків об'єднання переважно золоті обручки, брошки, срібні ложки, портсигари, сервізи, годинники, сільське - золоті та срібні сережки, хрестики, монети, медалі, ланцюжки. Щодо срібла тут є цікавий нюанс. У кишенях людей за роки радянської влади осіло досить багато срібла в монетах радянського карбування. З'явився Торгсин - і люди понесли ці монети туди. Однак держава не схотіла платити за власне срібло і приймати їх. Тоді населення знайшло вихід із ситуації і стало переплавляти ці монети на злитки. Коли ж Торгсин і їх відмовився приймати, люди почали робити з тих монет прості примітивні прикраси.

Люди відчували підступність держави, яка вилучала у них цінності. За похід у Торгсин можна було поплатитися життям

Втрата сімейних цінностей у пунктах скуповування Торгсину нерідко ставала важкою психологічною травмою, трагедією для людей. Адже це були речі, які діставалися їм важкою працею, нагадували про близьких, були приданим. Кужільна Ольга із с Звеничів Ріпкинського району згадувала, що коли у її матері почали пухнути ноги, батько поїхав до Чернігова і здав у Торгсин такі дорогі йому Георгіївські хрести. Дали ж за них пуд борошна та макаронів.

Проте вистачало людей, які не мали ні золота, ні срібла. Жителька села Гнідинці Варвинського району пригадувала, як у пошуках коштовностей і скарбів односельці розривали могили і козацькі кургани.

«РЕВОЛЮЦИЯ ГИБНЕТ, СТАЛИН ИСТРЕБЛЯЕТ НАРОД»

- Все це, звісно, жахливо. Проте як люди ставились до можливості за золото виміняти продукти у скрутний час?

- Люди з острахом ішли до Торгсину. Навіть назву організації розшифровували по-своєму: "Торгівля синами" або як абревіатуру: "Товарищи, опомнитесь, революция гибнет, Сталин истребляет народ". Люди відчували підступність держави, яка вилучала у них цінності. За похід у Торгсин можна було поплатитися життям, адже вас могли заарештувати співробітники ОДПУ. Логіка їхня була проста: якщо ви маєте кошти для Торгсину, то знайдете і для них. У вас могли відібрати навіть офіційно придбані в Торгсині товари. Відомі випадки затримання просто в магазинах.

- Ні, ціни були однакові, що в Москві, що в Чернігові. Але, по-перше, діяльність Торгсину активізувалась якраз у період Голодомору і стала його складовою частиною. По-друге, на цінності люди вимінювали, в основному, зерно, борошно, крупи, а не якісь імпортні товари. Тож виходило, що населенню продавали те, що в нього ж і вилучили, причому робили це за спекулятивними цінами - вищими, ніж на світовому ринку. Однозначно це був грабунок народу.

Відбувався він і на рівні оцінювачів цінностей. Вони збагачувалися за рахунок так званого "припеку" - різниці між прийнятим та зданим до банку золотом. За підрахунками Осокіної, "припек" по країні в 1933 році склав 9 млн крб або майже 7 тонн чистого золота. Було таке, що загальна вага лотка із золотом становила 23 кг, а в документі фіксували 2,3 кг. Одна поставлена між цифрами кома давала торгсинівському ювелірові прибуток у 20 кг чистого золота.

- Міняли цінності, в основному, на продукти харчування?

- Так. У 1933 році на Чернігівщині харчі в структурі продажів Торгсину становили 94%. З них хлібофураж, (тобто, хліб і зерно) сягав 88%. За один грам золота людина могла в Торгсині купити від 6 до 18 кг борошна, а ось найдорожчим був трактор, він коштував 2 кг золота.