- Брат мого діда був дяком у сільській церкві, і я вже з 10-ти років допомагав йому і... «вивчав дяківське ремесло». Я астроном. Мільйони років «проковзують перед моїм зором, як сухий пісок поміж пальці рук»... Не приховаю - декілька років я таки дуже сумнівався в існуванні Бога-Творця, бо надто вже багато зла в цьому такому гарному світі (особливо: «Господи, якщо Ти є, то як допустив оті страхітливі у нас голодомори, коли збожеволілі матері, страшно писати, - їли своїх дітей?» (про ці факти навіть згадували, не для «широкої публіки, річ ясна», на Пленумі ЦК КП(б)У)...

- А що спонукало вас написати (у 1993 р.) книгу «Вчені знаходять Бога»?

- Причин ніби дві. Перша. Я пробув у туберкульозних лікарнях /санаторіях/ три роки. І за цей час надивився на вияви тяжкого розпачу в багатьох «колег по нещастю», та й сам переживав таке ж. Тож я подумав: якби мені хтось «тоді» дав таку книжечку, я б йому руки цілував. І друге, десь невдовзі після проголошення незалежності України Оксана Пахльовська (дочка Ліни Костенко) розповіла про випадки, що трапляються в нашій (тоді чи не мільйонній) армії: щороку 300 вояків гине «від рук командирів і однополчан» і ще 200 закінчують життя самогубством. То ж я цю книжку висилав міністрам оборони, освіти й ін. Писав про те, що її могли б мати навіть у бібліотеці кожної школи (адже в розпач впадаєш, коли чуєш про самогубства школярів!) Як це в нас буває - ніколи і ні від кого жодного відгуку не було. Та, як у нас кажуть, «я своє відкукурікав», згодом перестав («бо це безнадійне», у нас атеїзм, особливо із дуже грамотних голів, не викуриш і за 50 років...). 

- А що «двома реченнями» можна сказати про оті найактуальніші проблеми сучасної науки?

- Тепер формується нова галузь науки - космомікрофізика: поєднання космології з фізикою елементарних частинок. Астрономи, які сиділи (і ще сидять, здебільшого на «горбочках» висотою 3-4 км) біля телескопа, або ж вивчали результати, отримані завдяки космічним орбітальним станціям, поєднують свої зусилля - зазирнути в перші мікросекунди розвитку Всесвіту -  з фізиками, які досліджували взаємні перетворення елементарних частинок - на глибинах сто і більше метрів «під землею». Питань тут безліч, а формули, які намагаються використати, до жахливого складні. Це описав один фізик словами: «іди туди, не знаю куди, і візьми те, не знаю що». Це - не глухий кут фізики, а «крутий підйом» до якихось нових відкриттів.

Сліпо-глухо-німа природа не змогла б змонтувати такий складний механізм - матерію, пронизану інформацією

Не набагато легша ситуація в біології. Своєрідною ілюстрацією цього були (на початку 2000-х років) три великих дискусії між двома вченими, атеїстом Докінзом та віруючим Ленноксом. Всі спостерігачі визнали перемогу того другого (це описане у вже згаданій книжці «Про космічне...»). Якщо коротко - то без Творця неможливо уявити ні перехід від неживого до живого, ні те, як зміг би виникнути механізм спадковості (такий бездоганний архітектурний план, як ДНК).

Інакше кажучи, сліпо-глухо-німа природа не змогла б змонтувати такий складний механізм - матерію, пронизану інформацією. Це, без сумніву, є свідченням дії  Інтелекту. Навколишній світ може самооновлюватися, але у світі є організовуюче, керуюче та упорядковуюче Начало. Еволюція - складний механізм, але Бог - діюча сила.

Якби релігія була плодом уяви, як ви змогли б пояснити цю потужну дію, до якої вона приводить мільйони людських рук у творенні добра? Релігійність має комунікативну і психотерапевтичну функцію. Англійський математик Альфред Уайтхед казав, що майбутнє залежить від того, як складуться стосунки між наукою та релігією. Можна б  додати таке розуміння багатьма вченими: за кожними дверима наукового відкриття є ще десять інших дверей з другого боку. Забуваючи про це, переконані атеїсти продовжують твердити, що одне якесь наукове відкриття повинно звільнити людство «від необгрунтованої віри в Бога». Та марні їхні спроби «охопити неохопне»...

- І ще таке запитання: чи у вашому «особистісному спілкуванні з Богом» траплялися дива?

- Так. Як я згадав вище, я упродовж принаймні 15 років хворів кавернозним туберкульозом, «якось і колись там» під лівою ключицею «сформувалася» каверна розміром 3х4 см. Епізодично бували менші й більші кровохаркання, бувало - виявляли «бацили Коха». У 1960 році я перебував за 17 км від «свого» тубдиспансера, і тому місяців дев'ять сам собі робив уколи (по 4 рази щодня), та ще й ліки купував сам.  (зокрема, з Польщі - ріміфон, недешевий). І - здавалося - каверна зрослася, все добре. Однак згодом вона «розклеїлася», «роздулася. У лікарні мене добряче «вгостили» коктейлями із суміші ліків, аж я не знав, «що в мене вище - голова чи ноги». І тоді, а це був 1969-й, мене відправили у Ворохту зі словами: ваша остання надія - побільше ходити в гори. Роком же раніше трапилось у мене «щедре» кровохаркання. Я трохи перелякався, подзвонив своєму колишньому науковому керівникові, і від нього почув гарні слова: «Ваня, не думай о болезни, пиши диссертацию». Отож я привіз у Ворохту наплічник матеріалів, наступного року - так же. І за ці два роки написав текст докторської. «Бо що?» Бо я цілковито поклався на ласку Божу! Долаючи, щоправда, майже щодня то один, то інший «горбочок» Карпат. А ще через два роки мене взагалі зняли з туберкульозного обліку. Це я вважаю незбагненним для мене дивом.

- Скажіть нам щось передріздвяне?

- Річ ясна, передусім - миру нашій землі, здоров'я і щастя кожній сім'ї. А «з глобального» можу нагадати оте величне: 24 грудня 1968 року (у переддень Різдва) американські астронавти Френк Борман, Джеймс Ловел, Вільям Андрес, уперше в історії людства облітаючи Місяць, звернулися з вітанням до землян, почергово читаючи перші 10 віршів із книги Буття: «На початку сотворив Бог Небо і Землю».

Лана Самохвалова, Київ

Фото: Юрій Рильчук.