Пантеон на Лук’янівці уже є. Але невідомо чий…

Пантеон на Лук’янівці уже є. Але невідомо чий…

Укрінформ
У Лук’янівському історико-меморіальному заповіднику підготовлено  180 місць для поховання. Чому ж говорили про 400?

Після того, як несподівано постало питання про перепоховання в Україні праху видатного поета Олександра Олеся, громадські діячі і урядовці заговорили про створення Національного Пантеону для поховань визначних українців, останки яких знаходяться за кордоном. Навіть більше – прем’єр-міністр Володимир Гройсман доручив Мінкультури створити спеціальну міжвідомчу комісію, яка займатиметься перепохованнями видатних українців. Одним можливих із місць майбутнього пантеону називають Державний історико-меморіальний Лук'янівський заповідник (в народі ж досі - Лук’янівське кладовище). Там нібито уже передбачено 400 місць для перепоховань. Відтак Укрінформ навідався до історико-меморіального заповідника на Лук’янівці…

А на Лукянівці щойно дооблаштували 180 місць

За стіною з яскраво-червоної цегли на вулиці Дорогожицькій, 7, давній цвинтар, заснований ще 1878 року. Взагалі цей район Києва між Лук’янівською і Дорогожичами – меморіальний, особливий - місце старих цвинтарів. Навпроти Лук’янівського заповідника на Дорогожицькій, 8, під самою телевежою – Лук’янівський військовий цвинтар, де досі ховають героїв АТО, ще далі через дорогу на вулиці Мельникова – колишнє єврейське кладовище, на місці якого ось уже майже 40 років ніяк не добудують телецентр-«олівець». Далі ж за телецентром – Бабин Яр…

З-за стіни визирають верхівки хрестів і металевих огорож. При вході - пара невеличких одноповерхових будиночків, один із них – музей Лук’янівського кладовища. На нас там не чекали, але й не надто здивувалися – зараз заповідник через метушню з перепохованням Олександра Олеся опинився у центрі уваги.

У скромному кабінеті на два столи начальник відділу охорони та збереження пам’яток державного історико-меморіального заповідника Оксана Борисюк переглядає документи. Запитуємо її про плани Національного Пантеону… Пані Оксана розповідає, що була здивована, коли почула в новинах про 400 місць, відведених під перепоховання в заповіднику:

 «Алея почесних поховань, яку добудували буквально за день до нового року, розрахована на 180 традиційних одинарних поховань (поруч також є колумбарна стіна, розрахована на 342 бетонні ніші для урн). Рішення щодо використання алеї почесних поховань приймає Київська влада, оскільки алея будувалася коштом міста, на цей час нам не надходило письмових розпоряджень, щодо критеріїв, за якими будуть проводитися поховання.

Взагалі ж, на моє бачення, це не той Пантеон, - продовжує пані Оксана, - про який йшлося під час обговорення про перепоховання видатних українців з-за кордону. Алею почесних поховань швидше за все звели під потреби міста. Пантеон для українських діячів – питання державного масштабу, до обговорення і створення якого мають долучитися громадські діячі та архітектори».

Дізнавшись про щойно відкриту алею почесних поховань, напрошуємося подивитися на неї першими – а раптом все ж держава домовиться з КМДА про використання саме її для Пантеону.

На цвинтарях теж буває цікаво…

До Алеї почесних поховань треба йти аж на інший кінець цвинтаря в бік вулю Дегтярівської, тож дорогою до неї видається роздивитися заповідник. Зимова тиша і вкрита снігом земля діють напрочуд заспокійливо. Уздовж центральної доріжки по обидва боки ледь помітно змахують пухнастими гілками високі ялинки. На фоні білого снігу і сірих плит їхня зелень здається ще яскравішою. За ялинками – сотні, тисячі хрестів. Більшість із них старі - металеві і місцями поржавіли, а деякі взагалі покосилися. Що далі від центрального входу, то простіше вони виглядають. На одних могилах квіти і лампадки (видно, що за ними доглядають), на інших же – тільки сухий бур’ян. На табличках, які зустрілися дорогою, більшість дат народження починаються в другій половині 19 століття і закінчуються 1930-ми – 50-ми роками минулого, 20-го століття: Брожичек 1889-1946, Македон 1898-1942, Грабовський 1903-1942... Щоправда поруч зі старими похованнями нечасто, але трапляються й сучасні – 2001, 2005, 2009 роки.

Оксана Борисюк пояснює, що кладовище було закрито для поховань у 1962 році, в 1975-му було побудовано Київський крематорій, і родичам дозволили підпоховувати урни з прахом померлих родичів. У 2004 році було підписане розпорядження КМДА про відкриття кладовища для повторних традиційних під поховань у родинні могили. Щоправда через велику кількість дозвільних документів (свідоцтва про смерть першого похованого і родинних зв’язків), які часто не зберігаються, це буває досить складно зробити.

Кажуть, на вік кладовища вказують дерева, які там ростуть. Дерева на Лук’янівському цвинтарі старі, їхні чорне гілля похилилося донизу, ніби ось-ось зламається, а товсті стовбури вкриті мохом. Деякі дерева навіть повростали у хрести, і тепер ніби стали з ними одним цілим.

У кінці кладовища, ближче до рогу Оранжерейної і Дегтярівської вулиць, – алея почесних поховань. Зі сторони старої частини кладовища насаджено молоді туї, з протилежної – невисока темна огорожа, за якою закінчується цвинтар.

По центру алеї – постамент із сірим кам’яним хрестом, у підніжжя якого надпис золотими літерами: «Героям слава». В кінці лівого крила алеї – стіна з червоної цегли з нішами для урн.

Національний Пантеон має бути іншим

Аби дізнатися, на кого все ж таки розраховані нові місця під поховання, Укрінформ звернувся до прес-служби КМДА. Звідти нас направили до управління ритуальних послуг департаменту житлово-комунальної інфраструктури. Заступник начальника управління Михайло Кутіщев зазначив: «Це має бути розпорядження від КМДА чи навіть від Кабміну. Нам поки що ніякого розпорядження про те, хто там має бути похований, не надходило. Мабуть, його зараз тільки готують». У департаменті житлово-комунальної інфраструктури Укрінформу підтвердили, що алея почесних поховань збудована за кошт програми соціально-економічного розвитку Києва.

Отже виходить, що ділянку побудували, а яке її призначення – в КМДА досі вирішують? Трохи дивно, адже подібні заходи, пов’язані з вшануванням пам’яті померлих, потребують публічності у першу чергу, а не такої от незрозумілої мовчанки. Зважаючи на надпис на хресті, видається, що там можуть бути поховані учасники АТО.

Навряд чи ця алея буде призначена для Пантеону видатних українців, адже для цього потрібен інший масштаб. Варто поглянути на Пантеон письменників і громадських діячів Грузії на горі Мтацмінда,  чи Пантеон видатних французів у Парижі, щоб зрозуміти – це має бути не просто частина цвинтаря, а все ж окреме місце для вшанування визначних українців, якими ми пишаємося. 

Юлія Горбань, Київ

Фото: Павло Багмут

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-