А чи потрібні досі нашим дітям подарунки на 6 грудня та 8 березня
Наближається 6 грудня, День Збройних сил України і знов актуалізується питання: кому святкувати і до чого тут діти? Жіночі колективи багатьох офісів вже подумки вручають колегам-чоловікам подарунки і накривають стіл. А мами-тата практично всіх українських школярів отримують у батьківських вайбер-групах повідомлення приблизно такого змісту: “Є пропозиція привітати наших хлопчиків на 6.12. Чи будуть пропозиції від мам дівчаток?” І якщо є ініціатива, то мусять вирішувати, як порадувати учнів на День ЗСУ. А потім – учениць з Міжнародним днем боротьби за права жінок і міжнародний мир (свято – символ антисексизму, до речі). У кращому випадку спільнота доходить згоди. В гіршому – починаються дебати і образи. Бо відколи пішло в небуття “чоловіче свято” 23 лютого і з’явилися принципові противники святкування міжнародного жіночого за радянським зразком, необхідність прищеплювати дітям поняття про них теж під сумнівом. Традиції – це добре. Але деякі шкідливі настільки, що гальмують розвиток цілої нації, тягнучи за собою насточортілу радянщину.
Свято захисників… А про захисниць – забули?
За даними Головного управління персоналу Генштабу ЗСУ, нині у нашому війську 27074 жінок-військовослужбовців. Минулого року вперше в Україні жінка стала генералом. Тоді президент Петро Порошенко присвоїв військове звання генерал-майора начальнику Військово-медичного управління Служби безпеки України Людмилі Шугалей. А у 2008-му військову службу проходило всього 1800 жінок! Тобто прогрес є, лиш ментальності українців він торкається надто повільно. Поки перемагають “совкова” інерційність і гендерні стереотипи. “Солодкі столи” в класах зразка 80-90-х, мімози на 8 березня, та «що-небудь чоловіче» на 6 грудня… В той час, коли час розповідати дітям про сімох жінок-військовослужбовців, які загинули, захищаючи їх в зоні проведення АТО (ООС). Що в українському війську 10,6% особового складу – жінки, і це – майже як в НАТО, де показник в середньому рівний 10,9%. Що 8 березня з’явилося на хвилі фемінізму, коли жінки виходили на демонстрації за рівну з чоловіками оплату праці, доступ до фахової освіти і виборчі права. А не за право отримати тюльпанчик на честь свята “весни і краси”, що підкреслює міфічно-особливий статус жінки в суспільстві.
Будь-які традиції мають початок і кінець. Світогляд закладається зі шкільних років і давно час його формувати по-сучасному, в незалежній державі Україна XXI століття. Здавалося б, саме час ліпити нове покоління українців, вільне від стереотипів і власних радянських спогадів. Але ми й раді б у новий світ, та атавізми не пускають. Якщо не педагоги, то батьки вперто насаджують дітям заяложені стереотипи.
Свято для шлунку або квест? Вирішити може і має директор
Не треба переносити культурні норми дорослих на дітей, впевнена Оксана Макаренко, радниця міністра освіти і науки та співзасновниця ГО “Смарт освіта”. “Розумію, хочеться все найкраще віддати дітям. Але школа – це перш за все навчальний процес і виховання”, – нагадує представниця МОН. За словами пані Макаренко, з цими культурними нормами боротися найважче. Мовляв, багато років школи переконують, що не варто на шкільні лінійки запрошувати депутатів, аби виголошували непотрібні дітям промови, але на місцях відтворюють те, до чого звикли. “Скільки не повторюємо, що немає зобовʼязання збирати кошти на подарунки, завжди знайдуться батьки, які починають збір коштів, щоб влаштувати свято для шлунка”, – говорить експерт з цифровізації освітнього процесу.
Доходить до маразму: якось у садочку батьківський комітет збирав гроші на айпади для випускників, наводить приклад Оксана Макаренко. “Батьківський колектив – це випадково зібрані люди з абсолютно різними уявленнями про те, як що святкувати і взагалі жити, – говорить вона. – Не можна змушувати скидатися на айпад тих, хто мусить віддати для цього останню копійку”. У випадках, коли не зрозуміло, як вчинити – чини за законом, радить співзасновниця батьківського об’єднання “Батьки SOS” Альона Парфьонова. “А за законом збирати кошти з батьків і цькувати їх не дозволено. Краще направити святкування в інше русло”, – говорить вона.
Інше русло – це провести ритуал знайомства чи екскурсію школою замість тригодинного стояння на лінійці. Влаштувати квест, якісь ігри, знайти спосіб, аби батьки провели час з дітьми, говорить Оксана Макаренко. “Буває, навіть коли вчитель готовий відмовитися від “традиційних” свят, але більшість батьків на них наполягають і питання гендерної рівності їх абсолютно не турбує”, – розповідає Парфьонова. Все залежить від адміністрації навчального закладу і навіть цінностей конкретного директора, вважає вона. Якщо батьки звертаються до керівника, і той займає позицію відповідно до чинного законодавства та етичних норм і цінностей, конфлікт швидко вичерпується. “Саме директор може авторитетно пояснити, чому ми не будемо святкувати ту чи іншу дату або відзначимо її альтернативно, – говорить Парфьонова. – А керівники-агенти змін навіть здатні змінити усвідомлення батьками цінностей свят”.
Причина образ? Це поділ і гроші на подарунки…
“Це ж для наших дітей, завжди святкували і зараз будемо”, аргументують зазвичай ініціативні батьки, що хочуть свята. “Але такі речі часто супроводжуються конфліктами і іноді переростають в булінг, – пояснює, в чому небезпека Альона Парфьонова. – Адже “ініціативні батьки” хочуть не просто святкувати, а ще й з подарунками, на які треба збирати гроші”. І тоді починається: хтось їх здає, хтось не вважає за потрібне чи не має такої змоги. В результаті конфлікти відбиваються на ставленні до дітей, чиї батьки “не такі, як всі”. “Дитяча жорстокість здебільшого породжується дорослими. Дома говорилося про те, що “мама Іванової гроші досі не здала”, а далі негатив наростає, як снігова лава”, – говорить Парфьонова. “Я тільки запропонувала лишити День ЗСУ військовим, а для дітей вигадати інші свята, як почався шквал гнівних реплік, – розповідає мама першокласниці киянка Світлана Тимошенко. – Мовляв, я критикую хорошу ініціативу і шкодую грошей на дітей”.
Школа не може відійти від виховних заходів, пояснює Ірина Ракитська, вчителька і гендерна експерт в сфері освіти. Є дата – мусить бути захід. “Проблема в тому, що його організацією в школі зазвичай займаються вчителі віку 50+, у яких своєрідне бачення свят. День захисника – те саме, що День чоловіка, – вважає вона. – Ніяк не складається картинка, що військові обох статей бувають”. Ракитська розповідає, що в її школі кілька років поспіль проводять вечори, присвячені Дню ЗСУ, і спочатку це було свято, де старші хлопці вчили молодших марширувати з піснями. “А коли почали пропонувати дівчатам брати участь, бажаючих виявилось більше, ніж серед хлопців, – говорить вона. – Тобто не треба акцентувати увагу на статі, залучаємо всіх. Не розділяємо дітей, а проводимо свята разом”. Навіть говорячи дітям про “свята чоловіків/жінок”, вже чинимо моральне насильство, вважає Ірина Ракитська, бо нав’язуємо їм певні пріоритети. “На щастя, діти сьогодні дуже відкриті, мислячі і відгукуються на ідею, що свята не гендерні, а спільні”, – говорить Ракитська.
Відмова від формату обовʼязкових подарунків дівчатам чи хлопцям допомогла б уникати конфліктів, впевнена Парфьонова. “Є багато варіантів святкувати, не витрачаючи батьківські кошти”, – наголошує вона.
Примусити дорослу людину змінити світобачення неможливо, але існують різні тренінги, курси для педагогів (ГО EdCamp Ukraine тощо), де пропонують поглянути, як буває інакше, каже Ракитська. “Дехто сприймає, хтось не дуже, а деякі агресивно не сприймають. З останніми дуже складно і немає правових важелів для впливу, – говорить вона. – Тільки поступовою зміною світогляду суспільства”. Хоч деякі батьки і дивляться на Світлану Тимошенко вовком, цього року в їхньому 1-Б класі застілля для хлопчиків таки не буде. “Домовилися, що діти поспілкуються з волонтерами, оглянуть маленьку виставку, присвячену АТО і отримають патріотичні значки”, – розповідає вона.
Потрібні календар свят і шкільний Меморандум співпраці
В ідеалі, мав би існувати календар шкільних свят та «активностей» на рік, говорить пані Парфьонова, і батьки могли б морально до них готуватися.
Це зовсім неважко реалізувати, вважає Оксана Макаренко. Готується новий закон про середню освіту, в якому пропонується змінена система шкільного самоуправління. “Батькам дається багато прав і повноважень, але зовсім інших, нових, – говорить вона. – У положення про батьківські комітети було закладено багато хороших ідей, але вони дискредитували себе тим, що робота велася здебільшого навколо постійного збору коштів на свята та ремонти”. За її словами, БК перетворилися на таких собі «колекторів», що вибивали гроші з “незручних батьків” і для тиску використовували засоби впливу аж до цькування дітей. “Положення про БК скасоване, як форма організації комітети вже не є законними, і на зміну ганебним явищам мала б прийти педагогіка партнерства, – говорить пані Макаренко. – Разом з ГО “Смарт Освіта” пропонуємо формат Меморандуму співпраці”. Це коли батьки і адміністрація об’єднуються навколо інтересів дітей, проговорюючи спільно правила шкільного життя. “Дуже раджу на початку навчального року батькам, вчителям і директору обговорювати пункти меморандуму. Основу до цього договору пропонуємо”, – говорить радниця МОН. Інших методів домовлятися про явища, що існують на рівні культурних норм, немає: МОН не має повноважень запроваджувати або скасовувати якісь святкування.
Маючи план на рік наперед, батьки мали б можливість повідомити заздалегідь, що вважають недоречним святкування, скажімо, 8 березня дітьми, приводить приклад Альона Парфьонова. “Може, тоді дітям просто розповіли б історію свята, його сенс 100 років тому і чим воно стало за часів СРСР”, – розмірковує вона. Тим більше, що проведенням святкувань за рахунок занять втрачаємо якість освіти: доводиться потім ущільнювати програми, доганяти.
Боротися за зміни в освіті варто, щоб залишити дітям іншу країну. “Для популяризації змін було б добре залучати діячів культури та мистецтва. Спілкуванням у соцмережах, участю в просвітницьких проектах вони могли б значно вплинути на свідомість своїх аудиторій”, – вважає Альона Парфьонова.
…Ми теж згодні з тим, що таки прийшов час щось робити з цими «статевими» святами в школі. А ви?
Тетяна Негода, Київ
