На сукню йде п'ять старих піджаків, а перешиті джинси коштують $400
Українські модники вже навчилися ловити знижки, але ще не стали прихильниками свідомого споживання. Купувати свідомо – це як мінімум не брати зайвого, а як максимум – знаходити повторне використання не потрібним уже речам. В Україні принципи свідомого споживання не рекламуються так широко, як в Європі. Гори старих речей державу поки не хвилюють, хоч вона і приєдналася до Цілей сталого розвитку, ухвалених ООН. У нас нікуди подіти речі для повторного використання і технологічної переробки. Цінний ресурс – вживаний одяг – лишається не засвоєним. Поки немає системних зрушень в цій сфері, продуманої політики в масштабах країни чи хоча б великих міст, вся надія на соціально-відповідальні ініціативи. І такі проекти можуть бути успішними – це доведено українськими дизайнерами та майстрами.
Мода під владою апсайклінгу
Кембриджський словник вибрав словом 2019 року “апсайклінг” (вторинне використання різних матеріалів для виготовлення нових речей). Процес, що допомагає зменшити кількість відходів, а з ним і згубний вплив на екологію, надійно затвердився в європейському побуті і помалу оволодіває Україною.
Це не просто тренд, а необхідна умова виживання людства, впевнені прихильники “сталої” моди та свідомого споживання.
Перешивати, переробляти чи модернізувати можна майже будь-який одяг з синтетичними волокнами, говорить дизайнер Соломія Бутковська з Івано-Франківська. “Та тенденція йде в бік екологічності, і споживач надає перевагу апсайклінгу з деніму, шерсті чи льону, а не поліестеру”, – пояснює вона. В Україні є вже близько двадцяти доволі відомих брендів апсайклінгу, які використовують різну сировину.
“Яся Хоменко апсайклить сорочки з котону, бренд Remade створює рюкзаки та сумки, перешиваючи шкіряні куртки, – розповідає Бутковська. – Особисто я працюю з аутлетом брендів (тканини-відрізки, залишки виробництва) та апсайклю шерстяні вироби (переважно піджаки)”. І сказати, що виходять дешеві вироби з нічого, не можна. На одну сукню Бутковської йде близько п’яти піджаків. Враховуючи затрати часу та засобів на обробку тканини, індивідуальне моделювання, саме пошиття – собівартість готового продукту низькою не буває.
Та якщо створити якісний конкурентний дизайнерський продукт, він має величезний потенціал, впевнена Соломія. “Це доводять світлини Селін Діон у джинсах української дизайнерки Ксенії Шнайдер”, – приводить приклад дизайнер, що представляла Україну на міжнародному конкурсі International Young Designer Contest 2019.
Як відомо, співачка продемонструвала асиметричні джинси від Ксенії Шнайдер цього літа в Парижі, і вона стала не першою селебріті, що вдягла річ від українського бренду, який починав працювати на базі сировини з секонд-хенду. Із 1000-2500 предметів одягу, що виробляється ним кожного сезону, десь третина створена з колишнього утилю. І ці речі продаються в країнах ЄС, США, Японії, Австралії... До слова, асиметричні джинси, популяризовані Діон, коштують близько 400 доларів.
Безвихідь до дизайнерства приведе
До апсайклінгу змушені вдаватися хоча б тому, щоб не поповнювати полігони проблемним сміттям. “Тканини або гниють на звалищах, або їх у нас перешивають”, – говорить проектний менеджер київського благодійного магазину “Ласка” Лєра Непеіна. “Ласка” – це соціальний бізнес, пояснює вона, працює, як будь-яке підприємство, але виручені кошти йдуть, крім утримання магазину, на благодійність.
Звісно, “Ласка” просить приносити чисте випране, в хорошому стані, але люди зносять в магазин все, що під руку трапило. І мотлох, що нікуди не годиться, йде на апсайклінг. “Трикотаж пускаємо на виробництво плетених килимків. Працюємо над тим, щоб сировиною могли бути й інші тканини”, – пояснює Непеіна. Кілька років тому до плетіння килимків залучили кількох майстрів з будинку для літніх людей. “Провели майстер-клас, люди навчились. Щоправда, до сьогодні майстер лишився тільки один, – розповідає Непеіна. – Проект соціальний і екологічний, тому всі так люблять його килимки”.
Бажаючих плести їх було б значно більше, просто пенсіонери в селах України не ходять в інтернет і нічого про ці можливості не знають, вважає майстриня з Києва Ольга Гаєвська. Сама вона кілька років тому налагодила домашнє виробництво сумочок зі вживаного джинсового і шкіряного одягу, за її виразом, “від бідності”. “Я фанат сумочок і шити люблю. Якось пробувала пошити сумку на звичайній побутовій машинці – і вийшло", – розповідає вона. В магазині секонд-хенду купила дешевий плащ, розпорола, випрала – чудова сировина вийшла. “Далі дивлюсь – штани джинсові пропадають, а в інтернеті купа прикладів перешитого з деніму”, – ділиться майстриня.
Довелося придбати промислову машинку, налагодити збір по місту старих джинсів у знайомих і прокласти стежки в магазини секонд-хенду. Пішли сумки одна за одною, відкрила інтернет-магазин. Так народився новий бренд, що працює виключно за принципами апсайклінгу. “Перешивати вживаний одяг було найкращим варіантом – я ж не професіонал, – пояснює пані Ольга. – Витрачаюся тільки на фурнітуру, навіть підкладки роблю з куплених в “секонді” тканин і сорочок”. Пара старих штанів, сорочка – і з сировини вартістю кілька десятків гривень виходить сумочка вартістю 600-700. Рюкзачок зі старої шкіри в інтернеті коштує не менш, як 900 грн. А за кордон можна продати в кілька разів дорожче (наприклад, на міжнародному майданчику Etsy.com).
Головне, що надихає майстриню – дуже багато українців відгукуються саме на апсайклінг, цінують корисне починання. “Мої клієнти – соціально відповідальні громадяни і любителі індивідуальних речей. Бережуть природу і люблять творчість”, – говорить вона.
Але ці проекти – крапля в морі, говорить Олег Андрос, автор проекту, що популяризує апсайклінг та член ГО “Природа понад усе!”. Ринку вторинно творчо перероблених речей практично немає, лише окремі громадські організації і майстерні.
“Час від часу у новинах з'являються підбірки апсайклінг-трендів, але для нас дизайнери, які обрали цей шлях, все ще екзотика. “У нашій ГО ми спробували пропагувати апсайклінг у 2016 році, але зрозуміли, що подібне виробництво має бути справжнім бізнесом зі стартовим капіталом, рекламою, менеджментом та іншими атрибутами підприємств, а не волонтерською діяльністю двох людей, – розповідає він. – Нині, за відсутності стартового капіталу, апсайклінг – лише наша мрія та практична діяльність проекту "Котомістечко" (більшість його матеріальних ресурсів використані вторинно)”.
Практику апсайклінгу в Україні треба розширювати, переконаний Андрос. Тому що це один із 2-3 способів екологічно позбавитися непотрібних речей. Речі не підуть на смітник (а сортування сміття задля ефективності переробки в Україні так і не стає обов’язковим), не будуть забруднювати довкілля (фарбами та пластиком). Апсайклінг практикувався нашими бабусями й дідусями, коли цієї назви ще не було для економії ресурсів, нагадує Олег Андрос. Нині ця традиція забулася, але добре було б її відродити.
“Моїм ідеалом є економіка, побудована на максимумі вторинного, третинного і з подальшими ступенями використання, – говорить еко-активіст. – Шлях до цього, як я бачу – лише зацікавлення великих брендів у таких практиках. Майстри-ентузіасти можуть бути чудовими дизайнерами, але без зв'язку із великим індустріальним виробництвом їхні зусилля – лише "еко-екзотика"”.
Як шведи возять українські речі на переробку в Німеччину
Наразі в Європі опанували вже наступний рівень – ресайклінг, переробку тканин. Для нас же поки що чи не єдині ворота до нього – магазини H&M. Шведський бренд започаткував збір вживаного одягу (будь-яких виробників) ще у 2013 році, і в Києві його теж приймають. “Шукаємо шляхи надання одягу нового життя і закликаємо до цього наших покупців. У всі наші магазини можна принести пакет з непотрібним одягом та текстилем будь-якого бренду, – пояснила Укрінформу Ольга Олійник, керівник відділу маркетингу та зв’язків з громадськістю компанії. – Це все відправляється у спеціально встановлені бокси, а покупцю для заохочення додатково надаємо купон на знижку 40 грн при покупці від 800 грн.”
Усі пакети з боксів справді відправляються у Німеччину до глобального партнера I:CO (I:Collect). “H&M отримує невеликі донації за одяг та передає їх згодом до WWF або ж інших організацій на різні благодійні ініціативи”, – розповідає Олійник. А I:CO сортує весь отриманий текстиль і обирає подальший шлях його трансформації – «Rewear, Reuse, Recycle». Якщо одяг у гарному стані, його передають на second-hand. Те, що неналежного вигляду, але з гарної тканини, йде на побутовий текстиль (ганчірки для авто, прибирання, тощо). Решта – на ресайклінг. “Це відносно невисокий відсоток текстилю, адже технологія правді дуже дорога, – зауважує Олійник. – Однак отриманий у процесі матеріал знову закуповує фешн-рітейл та створює колекції з матеріалів вторинної переробки”.
З серпня 2018 року у Києві зібрали вже близько 20 тонн одягу та текстилю – ідея отримання знижки за непотрібні речі киянам сподобалась. В H&M впевнені, що цифра буде дедалі зростати. Мета – вийти на щорічний збір 25 тисяч тонн одягу у всіх країнах, говорить пані Ольга.
Тетяна Негода, Київ
