2021 рік стартував, як рік судових воєн. Власне, так закінчився 2020-й. Бо в новий рік ми вже заходили із Конституційною кризою, фактично паралізованим Конституційним судом та суспільною дискусією, що з ним робити. При слові “суд” у будь-якого активного громадянина виникала асоціація із ОАСК та вже негативно-хрестоматійною фразою його голови: “Как власть захватывать будем?» Наче навмисне, на ці враження нашаровувалися відеозаписи хуткого “утікання” судді Вовка від детективів НАБУ.

Що буде далі?

Про це ми говоримо із представником Президента в КС, народним депутатом від партії «Слуга народу» Федором Веніславським.

НАЙБЛИЖЧИМ ЧАСОМ РОБОТА КС ПОВЕРНЕТЬСЯ ДО ЗДОРОВОГО РЕЖИМУ

- Федоре Володимировичу, чи просунулася українська влада у розв’язанні конституційної кризи?

- За великим рахунком, говорити про якусь таку кризу в діяльності Конституційного суду підстав немає. Тому що Конституційний суд працює, збираються засідання сенатів, за кілька тижнів ухвалюватимуться рішення, для засідань Великої палати не вистачає кворуму тому, що деякі судді, прихильники голови Конституційного суду пана Тупицького, свідомо не ходять на засідання.

Але, я думаю, що найближчим часом робота суду повернеться до нормального, здорового режиму. Я сподіваюся, що Верховна Рада заповнить суддівські вакансії, на даний момент є дві вакансії від Верховної Ради, і на наступному тижні, 23-25 лютого, буде з’їзд суддів, які мають також обрати ще одного суддю. Як тільки буде заповнено вакансії, то Конституційний суд увійде в нормальне робоче русло і буде нормально працювати. Уже цього тижня відбулося кілька пленарних засідань Конституційного Суду, що є свідченням усвідомлення переважною більшістю суддів необхідності відновлення нормального функціонування цієї інституції.

А що стосується законодавчих змін, то ми готуємо закон про конституційну процедуру. Зараз він повернений на доопрацювання. Я думаю, що найближчим часом його буде доопрацьовано. Проєкт закону про конституційну процедуру врегламентовує певні процедурні моменти діяльності Конституційного суду. На даний момент судді працюють згідно з регламентом Конституційного суду, що не є зовсім конституційним. Фактично використовуючи положення, які закріпленні в регламенті Конституційного суду України, пан Тупицький зрежисував ухвалення сумнозвісного рішення 27 жовтня. Це було швидко, несподівано, з порушенням самого регламенту.

- Я правильно зрозуміла, що влада вирішила йти на перемир’я з Конституційним судом?

- Ні, тут не можна казати про перемир’я, бо у нас, за великим рахунком, війни немає. Є людина, яка вчинила злочин, який зараз розслідується. Це голова Конституційного суду пан Тупицький, всі люди мали можливості послухати плівки. 

Коли людина такого статусу, що входить, ну, в п’ятірку чи десятку найвищих посадових осіб держави, використовуючи своє службове становище, починає режисувати, як мають працювати судові й правоохоронні органи для того, щоб заробляти гроші для пана Тупицького і ще для когось, то це є неприпустимим.

І я думаю, що органи досудового розслідування під професійним керівництвом Офісу генерального прокурора найближчим часом доведуть до логічного завершення справу. І пан Тупицький буде вже в суді відстоювати свою невинуватість. Хоча, на моє переконання, є всі підстави вважати, що він винний у скоєнні злочину. І суд це, я переконаний, встановить.

- Напевно, таке рішення знайде більшу підтримку у суспільства чи експертів, аніж перезавантаження чи зміна всього складу КС.

- В КС більшість людей абсолютно адекватні, вони розуміють, що таке конституційні цінності, й усвідомлюють, що саме їх повинен відстоювати Конституційний суд, а не займатися тими справами, на кшталт режисури пана Тупицького і його найближчого оточення.

Проблема Конституційного суду, на моє переконання, обумовлена тим, що є частина суддів, які були призначені за часів президента Януковича. Оці судді, до речі, можна назвати їхні прізвища – крім пана Тупицького, це пан Литвинов і пан Касмінін – у них, на моє переконання, моральні орієнтири повністю нівельовані. Тому що, коли вони звертаються з позовами про стягнення з держави за час карантину по 1 млн 300 тис. гривень у той час, коли вся держава змушена була трошки скромніше жити, це вже явно не відповідає статусу судді Конституційного суду України.

- Отже, Конституційний суд працює, хоча кажуть, що рішення особливо не приймаються.

- Я думаю, що всі зацікавлені, щоб робота Конституційного суду увійшла в нормальне, робоче русло. Якщо заповняться вакансії, я думаю, що далі воно все піде само собою.

- Казали, для того, щоб себе якось уберегти від подальших сюрпризів, на кшталт невиправданого скасування важливих законів, треба збільшити кворум для ухвалення рішень?

- Це питання дуже цікаве, але воно неоднозначне. Сьогодні рішення ухвалюється більшістю від конституційного складу Конституційного суду, і життєво важливі для держави рішення можуть ухвалити усього 10 суддів, і це навряд чи правильно.

З іншого боку, ми маємо висновок Венеційської комісії, яка поставилася, скажемо так, не зовсім схвально щодо збільшення оцього кворуму. Венеційська комісія вважає, що має бути кворум, пропорційний кількості суддів. Якщо, наприклад, зараз у Конституційному суді склалася ситуація, що з 18 суддів, є лише 15, а якщо Тупицького немає, то 14, а кворум все одно 12, то це надто високий поріг для роботи Конституційного суду.

З іншого боку, кворум необхідний для надзвичайно важливих для держав рішень. Чи вивіреною є ситуація, коли Верховна Рада ухвалює закон двома третинами, а 10 суддів Конституційного суду можуть визнати його неконституційним? Ми якраз зараз над цим думаємо, і закон про конституційну процедуру якраз передбачає, що має бути 12 суддів.

Закон про конституційну процедуру зараз доопрацьовується, і буде поданий на розгляд до Верховної Ради України. Він чітко регламентує ці процедурні моменти діяльності Конституційного суду для того, щоб не було зловживань з боку голови Конституційного суду, інших суддів, і щоб ця робота була абсолютно конструктивна і раціональна.

- А щодо норми про кримінальну відповідальність за незаконне збагачення. Вона перестала бути центром палких дебатів, але – що з нею робити?

- Нагадаємо сюжет: статтю 366-1 Кримінального кодексу минулого року Конституційний суд визнав такою, що не відповідає Конституції країни. Це викликало неабиякий резонанс.

Замість неї Верховна Рада ухвалила закон, яким внесла до Кримінального кодексу України дві статті 366-2 і 366-3, перша з яких передбачає відповідальність за недостовірне декларування, а друга – за неподання декларації.

Але в цих статтях Кримінального кодексу передбачений лише такий вид покарання, як штраф та обмеження волі, а позбавлення волі для обвинуваченого немає.

Оскільки в той момент необхідно було запровадити законодавче регулювання, то Верховна Рада ухвалила цей закон, а Президент його підписав й одразу ж ініціював новий законопроєкт про внесення змін до Кримінального кодексу України, де передбачено вже кримінальну відповідальність у вигляді позбавлення волі на строк до двох років за недостовірне декларування.

- Хіба це можливо – запровадити норму з аналогічним змістом замість скасованої, якщо КС вже один раз її скасував?

- Конституційний суд України, скасувавши й обґрунтувавши своє рішення тим, що це порушує принцип верховенства права і встановлює непропорційне покарання за такий злочин, не навів аргументів, які б не викликали ні в кого заперечень. І це головна претензія до Конституційного суду.

Венеційська комісія зазначила, що рішення Конституційного суду від 27 жовтня є необґрунтованим і немотивованим. Тобто Конституційний суд сказав, що норма неконституційна. А чому він прийшов до такого висновку, юридичних аргументів Конституційний суд не навів.

І знову ж таки, в одному з двох висновків Венеційської комісії йдеться, що за недостовірне декларування допускається такий вид кримінального покарання – як позбавлення волі. І тому Президент зразу ініціював цей законопроєкт. Я думаю, що найближчим часом Верховна Рада його розгляне і змінить санкцію, і вже буде передбачено позбавлення волі.

Тоді питання з недостовірним декларуванням чи неподанням декларацій повністю буде знято. На сьогоднішній момент воно вже знято, але в суспільстві панує запит на більш сурове покарання.

- А в цілому, як у вас складаються відносини з КС?

- У мене нормальні, робочі відносини з усіма суддями Конституційного суду, крім пана Тупицького і його найближчого оточення. Я переконаний, що найближчим часом Конституційний суд почне працювати ефективно. Те, що в рішенні від 27 жовтня Конституційний суд у своїй мотивувальній частині 100 разів повторив слова “верховенство права”, не робить його відповідним верховенству права. Бо в рішенні від 27 жовтня верховенства права немає. Юридична аргументація, чому саме Конституційний суд до таких висновків прийшов, має бути юридично чиста. А Венеційська комісія сказала чітко, що більшість тих норм, які визнані неконституційними, в мотивувальній частині взагалі ніяким чином не аргументовані: чому саме їх Конституційний суд визнав неконституційними.

ЯКЩО СУДДІ УХВАЛЮЮТЬ ЯКІСЬ КОН’ЮНКТУРНІ РІШЕННЯ, ТО ЛІКВІДОВУВАТИ СУД, НАПЕВНЕ, НЕ ЗОВСІМ ПРАВИЛЬНО

- Давайте поговоримо про судову реформу. Наші активісти від юридичної спільноти пропонують мало не перезавантажити знову ВККС і ВРП, і ОАСК, і Конституційний суд. А яке ваше бачення завершення судової реформи, куди ви рухаєтеся?

- Судова реформа – це одне з пріоритетних завдань, яке ставить і Президент. На превеликий жаль, та судова реформа, яка відбулася у 2016-2017 роках, не призвела до якісного оновлення судової влади. Тому що, отримавши надмірно широкі гарантії незалежності, надмірно високі заробітні плати й фінансове забезпечення, все-таки суди не забезпечили справедливого правосуддя. І тому Президент наполягає на тому, що необхідно продовжувати судову реформу.

Як це робити? Це дуже делікатне і дуже чутливе питання – і для влади, і для суспільства. Тому що, на превеликий жаль, останні 10 років ми постійно перебуваємо в стадії реформування судової влади, яке не призвело до очікуваних результатів. Але наша політична сила в 2019-му році одразу ініціювала низку законопроєктів, які також спрямовані на удосконалення судочинства.

Було прийнято закон про так звані процесуальні фільтри (фактично нові критерії касаційного оскарження), яким передбачено, що не всі справи мають доходити до Верховного Суду. Залишивши певні справи на рівні апеляційної інстанції, ми розвантажили Верховний Суд.

І саме на повернення системи розгляду адміністративних спорів щодо оскарження актів вищих органів державної влади до здорового глузду і конституційного принципу поділу державної влади і спрямовано  останні ініціативи Президента України. Вони стосуються перерозподілу частини повноважень між Окружним адміністративним судом і Верховним Судом України. Мова йде про те, що до юрисдикції Верховного Суду, як суду першої інстанції, будуть віднесені ті категорії справ, в яких оскаржуються акти центральних органів державної влади, юрисдикція яких поширюється на всю територію України. Мова йде про Кабінет міністрів, про міністерства, про центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом. Акти цих органів зможуть тепер оскаржувати зацікавлені особи лише до Верховного Суду, а не до Окружного адміністративного, і це абсолютно логічно. Оскільки ОАСК, один із багатьох адміністративних окружних судів, відповідно до КАСУ – отримав надзвичайно широкі повноваження щодо поширення своєї юрисдикції фактично на усі органи державної вдали, окрім Президента і Верховної Ради. Його юрисдикція поширюється на акти, рішення, дії вищих органів державної влади, які стосуються усіх громадян України, всієї держави. Це неправильно і нелогічно. Тому що все-таки Верховний Суд – це більш високий рівень судової влади, який має розглядати такі категорії справ.

- А ліквідувати ОАСК не можна?

- Коли є претензії до діяльності суддів, ліквідовувати інститут як такий – це не зовсім правильно, не зовсім легітимно і не зовсім раціонально.

Все-таки є правові підстави, які дозволяють тимчасово відсторонити конкретних суддів, які, наприклад, вчинили або дисциплінарний проступок, або кримінальне правопорушення від здійснення правосуддя. Це тимчасове відсторонення від здійснення правосуддя в рамках кримінального провадження, встановлення їхньої конкретної вини і потім уже – відсторонення взагалі чи позбавлення статусу судді. А якщо судді ухвалюють якісь рішення кон’юнктурні, то ліквідовувати суд, ну, напевне, це не зовсім правильно.

- Тут активісти пропонували його з’єднати, об’єднати з Київським обласним судом, щоб якось стирати пам’ять про ці плівки з суддею Вовком, страшні насправді у своєму цинізмі, що ви думаєте?

- Тут треба враховувати більш широку сферу правового регулювання. Тому що місто Київ, поряд з Київською областю, має окремий статус у Конституції України. І місто Київ за населенням, за економічним потенціалом, за кількістю різноманітних суб’єктів, воно перевищує деякі області України. І тому абсолютно правомірно, що є окремий адміністративний суд на території міста Києва, так само міста Севастополя, тимчасово окупованого. І ліквідовувати суд чи об’єднувати один на область і на місто – це, напевно, не зовсім правильно, хоча можливий і такий варіант. Однак, я за те, щоб еволюційно оновити якісний склад суддів, відсторонити чи усунути деяких суддів через кримінальні провадження.

ОФІС ГЕНЕРАЛЬНОГО ПРОКУРОРА МАВ БИ ДЕМОНСТРУВАТИ БІЛЬШ ВИСОКИЙ РІВЕНЬ ПРОФЕСІОНАЛІЗМУ, ПРИТЯГУЮЧИ ДО ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ПАНА ВОВКА

- Плівки ОАСК, розмови його голови пана Вовка – чи не найбільша ганьба в історії судової системи України, чи не так?

- Я з вами згодний, але треба діяти в рамках закону. Якщо б ми пішли шляхом ліквідації суду, то сьогоднішні найпалкіші прихильники цього рішення – наступного дня почали б критикувати Президента, звинувачуючи, що втручається в судову гілку влади. Тому тут треба йти тим шляхом, який закріплений і в Конституції, й у законі про судоустрій і статус суддів. І якщо є конкретні претензії до конкретних суддів, їх треба просто притягувати до відповідальності.

- Ну, а є в суду перспектива побачити пана Вовка на лаві обвинувачених?

- Я думаю, що є. У вищезгаданому законі про судоустрій і статус суддів є окрема стаття, яка передбачає, що до судді може бути застосований привід до суду без якихось там особливих процедур. Тобто, якщо пана Вовка хочуть бачити в суді, то суддя, який його викликає, мав би застосувати привід, який виконали б відповідні правоохоронні органи, доставивши пана Вовка до суду.

Я думаю, ситуація з паном Вовком має дві сторони. З одного боку, це демонстрація недосконалості правового регулювання, а з іншого боку – це показує недолугість тих органів, які намагаються пана Вовка притягнути до відповідальності. Я думаю, що й Офіс генерального прокурора мав би демонструвати більш високий рівень професіоналізму, притягуючи до відповідальності пана Вовка, використовуючи абсолютно легальні правові механізми. Чому це не робиться? Ну, напевне, це питання до Офісу генерального прокурора.

- Судова реформа – найбільший виклик для влади. Я не приймаю, коли кажуть, що всі судді продажні, це аналогічно твердженню, що всі жінки продажні, й всі журналісти продажні. Але по факту за стільки років судових змін покращення немає. Тільки Верховний суд нам вдалося сформувати чистим бодай на третину – це все.

- Два суди: Верховний та Вищий антикорупційний. А що стосується всіх судів інших і суддів, то я думаю, що тут все-таки має працювати головний принцип правової системи. Невідворотність покарання. Як тільки за конкретні протиправні дії конкретні судді будуть притягнуті до відповідальності й отримають обвинувальний вирок суду, реальні строки, то для усіх інших суддів це буде витвережуючим моментом.

Тому тут треба, щоб Офіс генерального прокурора, Вища рада правосуддя виконували свої конституційні функції, притягували до відповідальності тих суддів, щодо яких є конкретні факти їх протиправної чи злочинної діяльності – і все стане на свої місця. Тому що проблема полягає в тому, що судді відчувають оцю, скажімо так, абсолютну захищеність, вони вважають, що навіть якщо є якісь протиправні дії, то все одно їх дуже складно притягнути до відповідальності.

Проблема – не лише в тому, що судді користуються надзвичайно надійними для свого захисту правовими механізмами. Проблема ще й у тому, що Офіс генерального прокурора, Вища рада правосуддя не завжди виконують ті функції, які вони мали б виконувати: готувати якісні матеріали і притягати конкретних суддів до відповідальності. Я думаю, що це оптимальний рецепт.

З іншого боку, необхідно продовжувати судову реформу. Необхідні чіткі правила, які б не дозволяли приймати кон’юнктурні рішення. І в комплексі це має спрацювати.

- Ви погоджуєтесь, що ВККС та ВРП вимагають перезавантаження?

- ВККС ми зараз перезавантажуємо – у Верховній Раді зареєстровано відповідний законопроєкт. Я думаю, що найближчим часом відновимо роботу Вищої кваліфікаційної комісії, й вона буде нормально працювати. Що стосується Вищої ради правосуддя, то до деяких членів Вищої ради правосуддя, звичайно, також є питання. Але треба мати на увазі, що це конституційний орган, який формується і повноваження якого припиняються у чітко визначеному процесуальному порядку. І якщо є, знову ж таки, претензії до конкретних членів цих органів, то їх треба відстороняти, притягати до відповідальності й заводити нових. А просто говорити, що треба розігнати і створити новий орган, ну, на мій погляд – це також не зовсім правильно.

- Коли трапилася конституційна криза, конституціаліст Володимир Буткевич радив, що при формуванні КС слід максимально відійти від партійної прив’язки. Чи це можливо побачити, щоб у цьому суді сиділи лише конституціалісти?

- Це ідеал, до якого треба прагнути. Так, проблема Конституційного суду, з точки зору конституційно-правового статусу, це наявність трьох суб’єктів, які формують Конституційний суд. Конституційний Суд – це 18 суддів: шість призначає Президент, шість – Верховна Рада, шість – з’їзд суддів. Тому говорити про те, що вони мають якусь партійну приналежність, також не зовсім коректно.

- Ну, прив’язані до фракцій же.

- Це лише, коли ми говоримо про призначення Верховної Ради України, тому що суб’єктами висування є фракції. А в з’їзді суддів, при призначенні Президентом немає висування від фракцій. Там конкурсна комісія створюється, з’їзд суддів оголошує конкурс і подаються всі бажаючі. Тому там немає такої прив’язки до якоїсь партійної належності, це лише стосується Верховної Ради.

І напевно, тут пан Буткевич абсолютно правий, що треба в законі про Конституційний суд і в законі про Регламент Верховної Ради України передбачити дещо іншу процедуру формування суддів саме Верховною Радою України, щоб суб’єктами голосування були не фракції, а будь-хто, хто бажає і має відповідні якості, які дозволяють бути суддею Конституційного суду. І щоб ті люди могли самі запропонувати себе. І далі, наприклад, мала б бути утворена конкурсна комісія, яка, а не комітет Верховної Ради з правової політики, проводила б відповідний відбір – і вже пропонувати Верховній Раді таких найкращих фахівців. Ми це будемо робити. І вже відповідні законопроєкти розробляються. Частина з них уже зареєстрована у Верховній Раді, тому що процедуру призначення Верховною Радою треба було вдосконалювати.

У європейській практиці, як правило, Президент спільно з парламентом формують конституційні суди. З’їзд суддів, який обирає членів КС, – це такий український винахід, якого немає в інших країнах світу. Але для того, щоб з’їзд суддів позбавити права формувати третину складу Конституційного суду України, треба внести зміни до Конституції України. Я думаю, що у майбутньому якраз комісія з правової реформи, яка при Президентові, це також має одним зі своїх завдань – вдосконалювати процедуру формування складу суддів Конституційного суду України. Але на даний момент без внесення змін до Конституції, а це щонайменше дві сесії – малоймовірно, що найближчим часом ми отримаємо новий механізм.

ЗАКОН ПРО СБУ МАЄ ЗМІНИТИ ФІЛОСОФІЮ СПЕЦСЛУЖБИ

- Давайте про закон про СБУ поговоримо. Як він змінює роботу служби?

- Законопроєкт про Службу безпеки України покликаний змінити філософію або концепцію функціонування Служби безпеки України. За чинним законом, Служба безпеки хоча й визнається органом спеціального призначення з правоохоронними функціями, але вона має дуже багато функцій, які невластиві Службі безпеки з точки зору європейських стандартів. І про це Президент заявляв під час своєї передвиборчої кампанії, й це є в програмі політичної партії «Слуга народу» – змінити правовий статус Служби безпеки. Зокрема, позбавити її можливості розслідування економічних злочинів, корупційних злочинів і зосередити діяльність Служби безпеки виключно на протидії зовнішнім загрозам незалежності й безпеки держави. Тобто, фактично, це протидія іноземним розвідкам. Контррозвідувальна діяльність має бути головною діяльністю спецслужб.

Але тут є дуже багато таких пограничних ситуацій. Наприклад, щоб контррозвідувальна діяльність зовсім не зачіпала економічну сферу, припустити також не можна. Тому що й у сфері економіки дуже багато тих вразливих місць, які цікавлять іноземні розвідувальні органи. І тому Служба безпеки має забезпечувати і контррозвідувальний захист економіки, але економічні злочини під юрисдикцією Служби безпеки ми прибираємо. Так само, як прибираємо корупційні злочини. Хоча, знову ж таки, корупція – це один зі сприятливих факторів для діяльності іноземних розвідувальних співтовариств. Тому що, якщо в іноземної розвідки є інформація про корупційну діяльність якогось високопосадовця, то він, звичайно, стає набагато більш вразливішим для вербування, використання його іноземними розвідувальними службами.

Але головна філософія цього закону – прибирання оцих зайвих повноважень. Але, повторюся, повністю їх прибрати, на моє переконання, неможливо.

Ви знаєте, є така властивість оцього законопроєкту – це ризикоорієнтований підхід до діяльності Служби безпеки. Якщо Служба безпеки бачить ризики, в тому числі у сфері економіки, то вона повинна мати можливості їх нівелювати через свої контррозвідувальні завдання.

Загалом, Служба безпеки зараз має зосередитися на трьох головних своїх завданнях. Перше – це чиста контррозвідка. Друге – це боротьба з тероризмом: попередження, припинення терористичних якихось дій на території України. І третє – це протидія незаконним військовим формуванням. І саме на цьому акцентує свою увагу законопроєкт, про який ми говоримо. Тобто, він має змінити оцю філософію, щоб Служба безпеки мінімально займалася іншими функціями, а максимально зосередилася на цих трьох своїх головних завданнях.

- Є шанс, що генерали припинять займатися бізнесом у поганому сенсі цього слова?

- Звичайно, шанси великі. Ті механізми, які ми в цьому законопроєкті передбачили, мають унеможливити зловживання з боку Служби безпеки. Втім, у будь-якому правоохоронному органі є можливості для зловживань, тому їх на законодавчому рівні треба мінімізувати. Повністю, напевно, усунути ми їх не зможемо, тому що це має бути тривалий еволюційний шлях, коли оновиться склад Служби безпеки, коли оновиться філософія сприйняття працівниками Служби безпеки своїх завдань, своєї місії, коли рівень заробітної плати працівників спецслужб буде такий, який не сприятиме, щоб вони шукали якісь сторонні заробітки. Я хочу нагадати, що в цьому законопроєкті якраз передбачено, що мінімальний розмір заробітної плати буде 10 прожиткових мінімумів, це десь близько 25 тисяч гривень буде виходити. А максимальний розмір у голови Служби безпеки буде на рівні 75 мінімальних розмірів заробітних плат, це вже буде десь 150-170 тисяч гривень, то це вже абсолютно нормально. Для середньої ланки це буде там 35-60 – розмір мінімальної заробітної плати. Тобто, це також близько 100 тисяч гривень. Це будуть дуже гарні заробітні плати, які змушуватимуть працівників більш відповідально ставитися до своїх професійних обов’язків.

І ще одним позитивним моментом цього законопроєкту є те, що ми суттєво збільшуємо соціальну захищеність – соціальні гарантії для працівників спецслужби. Тобто, якщо мова йде про те, що там отримали якесь каліцтво під час несення служби, то у них дуже гарні соціальні забезпечення, соціальний захист. Якщо, не дай Бог, загине співробітник, то сім’я отримає більші фінансові гарантії компенсації. І житлові гарантії, й інші – соціальні, медичного страхування тощо.

- Правозахисник Євген Захаров каже, що новий закон робить з СБУ радянське КГБ. Мовляв, у випадку затримань немає гарантій: ані права на свободу, ані надання правової допомоги, ані гарантій захисту від катувань. Оскільки той, хто затримує, не має обов’язків, як, наприклад, поліцейський, представити себе, надати право на дзвінок.

На його думку, СБУ додано дуже багато таких нових повноважень, які взагалі можуть бути використані лише за умови судового дозволу, але там цього не передбачено. Кажуть, що те, що буде робити спецслужба, не кореспондується з КПК, що проєкт розширює сфери діяльності СБУ та ін. Що ви на це скажете?

- Я поважаю Євгена Юхимовича. Я з ним давно знайомий і навіть тривалий час був фактично експертом Харківської правозахисної групи. Це дійсно потужна організація, яка займається захистом прав та свобод людини і громадянина. Я думаю, що ці висновки пана Захарова спрямовані на те, щоб мінімізувати якісь можливі негативні наслідки. Але при всій повазі до пана Євгена, я хочу сказати, що тут дуже багато не зовсім обґрунтованих висновків.

Тому що, коли ми говоримо про підстави обмеження конституційних прав і свобод, на яких фактично зупинився в своєму висновку пан Захаров, то в законопроєкті передбачено, що ці обмеження здійснюються відповідно до закону. Тут треба мати на увазі комплексне розуміння проблеми обмеження прав і свобод людини і громадянина. Є розділ 2 Конституції України, який передбачає конкретні підстави для можливих обмежень тимчасових прав і свобод людини. І однією з таких підстав є інтереси національної безпеки України. Служба безпеки має своїм головним завданням забезпечення безпеки – національної безпеки, державної безпеки. І в інтересах національної безпеки допускається обмеження конституційних прав і свобод – це перша теза.

Друга теза – в законопроєкті чітко передбачено, що ці обмеження здійснюються відповідно до закону. А Конституція і відповідні закони передбачають, що обмеження, фактично всі, про які йдеться й у законі, і про який говорить пан Захаров, вони здійснюються за рішенням суду. Тобто, Служба безпеки сама по собі не буде мати можливості якимось чином обмежувати конституційні права й свободи. Якщо необхідно отримати, наприклад, доступ до каналів зв’язку, до переписки, до комунікацій певної особи, то Служба безпеки повинна отримати дозвіл у суді. І лише після того вона отримає доступ до відповідних інформаційних мереж, тому що це пряма імперативна вимога Конституції України.

Є певні винятки, які, знову ж таки, допускаються Конституцією України. Коли мова йде про врятування життя людини, майна, то допускається інший, крім судового, порядок – проникнення, наприклад, до житла особи. Коли мова йде про те, що Служба безпеки безпосередньо переслідує особу, яка підозрюється в тому, що вона шпигун, то тут уже не діє оце конституційне право на недоторканість приватного житла. Тобто, працівники Служби безпеки з оперативних підрозділів можуть без дозволу суду зайти в приміщення і затримати ту особу, яка підозрюється в скоєнні злочину. Це абсолютно в рамках допустимого обмеження конституційних прав і свобод, це повністю відповідає європейським стандартам і Конституції України.

Тому говорити про те, що новий законопроєкт якимось чином відкриває двері для можливих зловживань з боку Служби безпеки України, я б не став. І окрім того, треба розуміти, що цей законопроєкт прийнятий лише в першому читанні. Зараз ми якраз опрацьовуємо дуже багато пропозицій, правок, які надходять від різних суб’єктів правозаконодавчої ініціативи.

Я думаю, що в кінцевому результаті буде абсолютно європейський закон, який і унеможливить негативні наслідки щодо порушення прав і свобод людини й громадянина, і зробить ефективною діяльність Служби безпеки України.

- Законом передбачена стаття про стеження за рішенням суду. Чи це означає, що всі заходи такого характеру повинні мати судове рішення?

- Якщо мова йде про ті обмеження конституційних прав і свобод, які за Конституцією допускаються лише за рішенням суду, то Служба безпеки буде зобов’язана отримати відповідне рішення суду.

- А які новації передбачені в оперативно-розшуковій діяльності?

- Є закон про оперативно-розшукову діяльність. Є кримінально-процесуальний кодекс, який передбачає процедуру здійснення негласних слідчих (розшукових) дій. Служба безпеки обмежена і нормами кримінально-процесуального кодексу, оскільки він регламентує конкретні дії негласних слідчих (розшукових), і законом про оперативно-розшукову діяльність. Тобто, Служба безпеки не отримує якихось інших повноважень, ніж ті, які допускаються чинним законодавством, і процедура яких чітко передбачена, знову ж таки, чинним законодавством.

- А сама СБУ вітає цей закон?

- Ідуть дискусії. Тут треба згадати історію цього законопроєкту. З самого початку цей законопроєкт був внесений Президентом на розгляд Верховної Ради України, але головним розробником його була Служба безпеки. Потім цей законопроєкт був відправлений на повторне перше читання, на доопрацювання в Комітет з питань національної безпеки, оборони і розвідки. В комітеті його робоча група з участю фактично всіх народних депутатів-членів комітету, яка доопрацювала. І зараз цей законопроєкт, основу якого фактично розробила Служба безпеки, скоригований і прийнятий у першому читанні.

Далі є дискусійні питання, про які ми вже говорили – оцей ризик-орієнтований підхід. Чи варто, наприклад, Службу безпеки повністю позбавляти функції досудового розслідування? Питання дуже неоднозначне, і я особисто зареєстрував правки з цього питання тому, що я думаю, що Служба безпеки має зберегти частково функцію органу досудового розслідування, оскільки це стандарти сучасних спецслужб, які є в Європі.

Тобто, треба не просто поламати все те, що нормально працює, при цьому не запропонувавши нічого нового. Треба просто, щоб воно було в рамках тих стандартів, які є в Європі, й не послабило спецслужбу в умовах воєнної агресії Російської Федерації.

Тому тут буде тривалий перехідний період – і щодо зменшення кількості співробітників з особового складу Служби безпеки України, і щодо інших функцій, які будуть збережені на час перехідного періоду, поки триває агресія Російської Федерації.

Знаєте, я думаю, що в кінцевому результаті ми отримаємо закон, який будуть схвалювати і Служба безпеки, й суспільство.

Лана Самохвалова, Київ

Фото: Укрінформ, Офіс Президента та з відкритих джерел