Життя після втрати кінцівки: виклик, але не вирок
Василь Гриценко з позивним «Чучупак», боєць підрозділу «Вовки Да Вінчі», втратив ногу після кульового поранення у стегно влітку 2023 року. Він розповів, як сприйняв ампутацію, як на це відреагувала його родина та, зокрема, маленький син. Також воїн розказав про фізичну та психологічну реабілітацію після втрати кінцівки.
У новому матеріалі проєкту «Український Свідок» – Василь Гриценко з позивним «Чучупак», боєць роти «Гонор» підрозділу «Вовки Да Вінчі».
Улітку 2023 року він втратив ногу: під час штурму зазнав кульового поранення у стегно, а згодом лікар повідомив йому, що кінцівку доведеться відтяти.
«Лікар розбудив мене на операційному столі, – згадує Василь. – Він сказав: або ампутуємо, або помру за пів години. Після операції я протягом трьох годин не міг зрозуміти, чи є нога, чи немає, відчував фантомні болі. Я сприйняв це погано. Ти втратив частину себе, як ще до цього можна поставитись? Згодом почав думати, як із цим жити далі».
Спочатку родині було важко. «Василь приймав багато ліків, певний час він ніби перебував у інший реальності, – розповідає дружина бійця Катерина. – Потім, щоби уникнути залежності, Василь пити ліки перестав, і тоді почалося найскладніше: він був злий, грубий. Але ми розуміли, що насправді він таким бути не хотів».
Син «Чучупака» спочатку боявся зробити татові боляче, а згодом звик. «Я посадив його на ногу і сказав, що мені не боляче і не страшно, – розповідає боєць. – Що у мене немає справжньої ноги, але є залізна. І з часом син призвичаївся». Дружина Василя каже, що вони також зверталися до дитячого психолога. «Він радив розмовляти із сином, як із дорослим, пояснювати все так, як є», – розповідає Катерина.
Василь має власну думку з приводу того, як суспільству реагувати на людей, що втратили кінцівки на війні. «Кожному слід робити так, як він відчуває, – каже Василь. – Усі повинні поважати всіх: військові – цивільних, цивільні – військових».
Після ампутації боєць отримав протез і тепер на реабілітації – вчиться ходити наново. «Може здатись, що ти вдягнеш протез і відразу почнеш ходити, але це не так: це тривалий та кропіткий шлях, – розповідає він. – Так чи інакше, ти муситимеш приділяти увагу своєму тілові упродовж усього подальшого життя».
«Чучупак» також наголошує на потребі роботи з психологом для тих, хто пережив ампутацію. «Людина після такого – як вулкан: щось протягом тривалого часу її стимулює, потім емоції вибухають – і тоді стає непереливки всім, – розповідає чоловік. – Через це і скоюють суїцид, ріжуть інших ножем тощо. Аби цього уникнути, треба пропрацьовувати з психологом моменти, які тебе турбують. Або навіть із психіатром – і вживати ліки, які він тобі призначає. Кілька разів я зривався, але це траплялося не просто так, а тоді, коли помічав прояви несправедливості стосовно себе або моїх друзів. Іноді навіть доводив свою правоту кулаками – робив «фізичне зауваження»».
