Настрої під час війни: кому українці довіряють найбільше
Про це говорили експерти під час презентації в Укрінформі даних соціологічного дослідження “Настрої українців під час війни”, проведеного Національною платформою стійкості та згуртованості.
Так на запитання «що допомагає зберігати стійкість?» відповіді розподілилися таким чином: віра в ЗСУ - 63%, сім’я, родичі, близькі - 49%, щоденна праця - 27%, релігія/віра в бога - 21%, участь у волонтерстві, зборі коштів - 18%, віра у державу - 12%.
Учасники дослідження звернули увагу на суттєвий розрив між очікуваним лідером довіри українців ЗСУ та державою, вбачаючи в цьому ризики для стійкості й згуртованості суспільства в умовах війни.
Співзасновник Національної платформи стійкості та згуртованості Володимир Лупацій вважає, що ці дані є тривожні і на них слід зважати при ухваленні державних рішень.
“Розрив у підтримці ЗСУ і вірою в державу є проблемою. Ключовий ризик — це недооцінка як у державі, так і в суспільстві значення стійкості й соціальної згуртованості для виживання у війні на витривалість. Ми просто недооцінюємо загрозу, яка стосується фундаменту тилу та стійкості у цій війні. Цей індекс стійкості повинен бути серед показників оцінки ефективності діяльності державних інституцій. Ці дані слід включити в систему ухвалення рішень”, - наголосив Лупацій.
На його думку, підвищити довіру українців до державних інституцій можна лише спільними зусиллями влади і суспільства.
“Вихід один — це формування союзу між владою та суспільством. Суспільство оцінює ефективність влади по її здатності взаємодіяти з іншими гравцями — суспільством, бізнесом, місцевим самоврядуванням, громадянським суспільством, волонтерським рухом. Якщо ми хочемо зрушити з місця питання довіри, підвищити рівень стійкості й соціальної згуртованості, то це питання союзу влади з суспільством”, - зазначив Лупацій.
Політолог, директор Центру політичних досліджень “Пента Володимир Фесенко наголосив, що владі та суспільству слід відновити згуртованість, характерну для перших місяців війни.
“Єдності між владою і суспільством стало менше, і це тривожна тенденція. Спостерігається розрив - влада сама по собі, а суспільство саме по собі. Єдності стало менше і її треба відновлювати, як це було в перші місяці війни. Коли виникла паливна криза, тоді бізнес активно співпрацював з органами державної влади в щоденному режимі. А останнім часом ми бачимо проблеми в стосунках між деякими державними інституціями і бізнесом, волонтерським рухом, громадськими організаціями”, - сказав Фесенко.
Водночас він вважає низький рівень довіри до державних інституцій традиційним для українців і дещо несправедливим.
“У нас завжди домінувало критичне й недовірливе ставлення до більшості державних інституцій. І парадокс, що чим менше знають люди про цю інституцію або знають лише з телевізора, тим критичніше до неї ставляться. Наприклад, найбільш негативне ставлення є до парламенту - мовляв, це місце суперечок і корупції. Про роботу уряду люди взагалі нічого не знають. А насправді уряд зараз робить дуже багато важливої роботи. Така абстрактна недовіра - це значною мірою проблема комунікації з боку держави і суспільних активістів”, - вважає Фесенко.
Політолог, співзасновник Національної платформи стійкості та згуртованості Олег Саакян, коментуючи низький показник довіри українців до державних інституцій, висловився за реконсолідацію суспільства.
“Активніше й гостріше постає питання реконсолідації суспільства. Бо цифри показують дистанціювання між суспільством, державою та армією - так, ніби, це три абсолютно різні суб’єкти. Відповідно пошук цієї гомогенності також виражається в декларуванні потреби єдності. А єдність - це не говорити про неї, а забезпечувати її в процесі творення реалізації політик спільних дій різних інституцій і груп населення. Єдність — це необхідна організація процесу так, щоб завжди було те, що єднає”, - сказав Саакян.
Дослідження “Настрої українців під час війни” підготовлено для Національної платформи стійкості та згуртованості та ГО “Український незалежний центр політичних досліджень”. Репрезентативне загальнонаціональне опитування, вибірка 1000 респондентів, чоловіки/жінки 16+, гранично максимальна похибка 3,1 %, покриває всі регіони України крім окупованих територій.
