Чи можливо в лаврі Почаївській повторити досвід Печерської?
ХТО ВОЛОДІЄ ПОЧАЄВОМ, ТОЙ ВОЛОДІЄ ВОЛИННЮ: СХОЖЕ КРЕМЛЬ У КУРСІ
«Хто володіє Почаєвом, той володіє Волинню. Той духовно домінує, заберіть у МП Почаївську лавру і весь Московський патріархат посиплеться в регіоні», – ці слова я почула від авторитетного та досвідченого священника з Тернопільщини, коли обговорили з ним оприлюднену днями в Укрінформі (а потім в інших медіа) заяву Мінкульту з висновками державної комісії про порушення в Почаївській лаврі.
Але давайте послідовно. Почаївська лавра, як і Києво-Печерська, це і монастир Моспатріархату в Україні і державний історико-архітектурний заповідник, тільки не Печерський, а Кременецько-Почаївський, на землях якого розташовано і спорудами якого безоплатно користується монастир.
Як і в Києво-Печерській лаврі, заповідник у часи домінування Моспатріархату був чимось вторинним, у нього відкушували території, його голос у столичному істеблішменті не дуже чули, він елементарно не мав змоги дієво контролювати використання свого (державного, насправді) майна. Але коли досвід повернення державі пам’яток столичної Лаври спрацював, то держава зробила перший підхід і до Почаївської.
Власне, першим кроком стала робота комісії Міністерства культури, вищезгаданий звіт якої був розтиражований всіма медіа. Комісія, до складу якої увійшли мистецтвознавці, представники пожежної служби, майнового відділу з питань майна міністерства культури та співробітники заповідника, провела перевірку Почаївської лаври, виявила цілу низку порушень з боку монастиря. Найгучніше з порушень, на які звернули увагу журналісти: у Почаївській лаврі недорахувалися ікон.
Як розповів Укрінформу на правах анонімності один з членів комісії, Лавра пережила три історичних періоди, кожен з яких мав свій мистецький спадок. Тож там є ікони ХVI-ХVII століття, кн. ХVII-XVIII ст. і початку XIX ст.
Зокрема, Успенський собор розписаний та прикрашений серією великих (деколи два на три метри) сюжетних картин релігійного змісту. Ці сюжетні релігійні картини належали руці дуже відомого живописця початку XIX століття Луки Долинського.
Більшість ікон, які оглянула комісія, у незадовільному стані. Помітно, що вони перебували у несприятливих умовах, мають слід деформації, самовільної реставрації, вкриті лаком, деякі – здуті та полущені. Близько двох десятків ікон комісія не знайшла.
(Укрінформ відправив запит до Тернопільської єпархії УПЦ МП з проханням прокоментувати ситуацію, відповіді не надійшло).
Але порушення стосуються не лише живопису.
За результатами обстежень шести пам’яток, соборів, келій, дзвіниці комісія знайшла зміни в планувальні структурі, опорядженні пам’яток, були виявлені прибудови – тамбур, мансарди, балкони, замальовані настінні розписи. Одним словом, тут був повний спектр порушень, до яких вдавалися монастирі МП, коли їм здавалося, що права оренди – це довічна власність.
Ми помітили, що комісія оглянула лише третю частину архітектурного комплексу.
На запитання: чому комісія перевірила тільки 6 з 18 споруд Лаври, наш співрозмовник уточнив, що вони перевіряли ті, які перебувають на балансі Міністерства культури. Інші споруди, на його думку, були незаконно відчужені у заповідника. Згідно з генеральним планом розвитку заповідника, ще на стадії його утворення до заповідника мала увійти вся територія Лаври. Втім міська рада Почаєва (член комісії вважає, що члени міськради тісно пов’язані із керівництвом монастиря – ред.) оформила землю під спорудами, хоча земля під пам’яткою має мати виключно в державній власності і бути історико-культурного призначення. Таким чином виникла колізія, коли споруда державна, а земля комунальна. Після цього вони незаконно оформили багато споруд, ділянок.
Власне це підтвердила агентству і голова комісії Ольга Рутковська у відповіді на запитання Укрінформу: чому перевірено не весь комплекс споруд і чому в Лаврі арештована ділянка землі (про це йдеться у звіті).
- З 2003 року у безоплатному користуванні Свято-Успенської Почаївської лаври перебувають шість об’єктів державної власності: Успенський собор, Троїцький собор, Дзвіниця, Монастирські келії, Архієрейський будинок, Надбрамний корпус, – йдеться у відповіді заповідника, – щодо решти об’єктів, що входять до комплексу Лаври, необхідно провести інвентаризацію, адже значна їхня частина розташовується на території пам’яток національного значення – об’єктів державного майна. Ділянка на якій розташовуються пам’ятки національного значення – об’єкти державного майна рішенням Почаївської міської ради неправомірно передані у користування Свято-Успенської Почаївської лаври. Належним користувачем вказаної ділянки має бути Кременецько-Почаївський історико-архітектурний заповідник, в оперативному управлінні якого перебувають 6 пам’яток Лаври, що належать до державної власності. Тож арешт ділянки, як запобіжний захід від подальшого спотворення комплексу пам’яток, є правомірним заходом.
Тобто ситуація виглядає таким чином. Що 6 будівель перебувають у користуванні Лаври легально, а задля користування іншими пам’ятками міська влада передала в оренду землю, на яких стоять пам’ятки національного значення.
Цікаво. Напрошується така паралель. Зараз за умови відсутності закону про «заборону МП» місцеві ради по Україні просто припиняють угоди з Моспатріархатом на храмові приміщення або землю під ними, які перебувають у власності громад. І при цьому прихильники МП кричать про неконституційність таких рішень. А коли монастир, щоб скористатися приміщеннями заповідника, рішенням іншої міськради, просто забирав землю і прихоплював храмові споруди – про це мовчать.
МОНАСТИР МП ГОТУЄ «ПЛАН ОБОРОНИ» ПРОТИ ДЕРЖАВИ
Ми спробували поміркувати над темою: чи можливе повернення Почаївської лаври державі за зразком Києво-Печерської. У чому подібність/неподібність ситуації.
Почаїв – особливе місце на Тернопільщині. З одного боку – це дійсно святе місце, погугліть історію монастиря, в кожному епосі там своя праведність та чудеса. Ікона Почаївської Божої Матері вважається небесною покровителькою Волині і дуже популярна по всій Україні.
Але однак, Почаїв сьогодні – це проблема. Тут немає в намісниках одіозного митрополита Павла, тут не впадають в очі «мерседеси», але тут і немає обуреної та зубастої столичної преси, яка стежила за автопарком Павла та антисемітськими та проросійськими пасажами жителів.
Сьогодні Почаїв – фортеця фундаменталізму (під час ковіду тут не припинялися служби, а монахів лікували у монастирській лікарні хто знає як і чим закінчилося), і поширювач ідей «русского міра».
Наприклад, на головній сторінці сайту є молитва за мир та проти «міжусобної ворожнечі». Просто вдумайтеся: війну росіян проти України, як і десять років тому називають «міжусобною», тобто громадянською. Реакцією на перевірку комісії стало відео (на момент публікації – заблоковане), під яким був підпис: «План оборони святині». І з таким супроводом: «Ні для кого не секрет, що Свято-Успенська Почаївська лавра стала мішенню для стерв’ятників з-поміж влади та ПЦУ одночасно з Києво-Печерською». Тобто законним претензіям держави апріорі протиставляється битва.
Про фундаменталізм хочу сказати окремо, бо він і українофобство пов’язані. Фішкою МП довгі роки була боротьба з ідентифікаційними кодами, в яких перелякані віряни бачили протозразок печаті Антихриста. Архієреї, які самі мали ідентифікаційні коди, тим не менше страхи вірян не викорінювали. І Почаїв був флагманом тієї боротьби.
Навіть зараз на сайті Почаївського монастиря, наприклад, є «експертиза індивідуальних персональних кодів» і сторінки на кшталт: «5 висновків експертів, які свідчать про небезпеки ІНПП, якщо в ньому є число 666». Цікаво, що висновки фахівців Інституту електродинаміки, які просто давали пояснення, як важливо дбати про захист персональних даних, наповнювачі сайту потрактували як апокаліптичний наступ. Далі там висновки ще чотирьох науково-дослідних інститутів різних напрямків (пояснюють, чому присвоєння податкових кодів це не страшно і як користуватися альтернативною системою податкового обліку), які відповідають на депутатський запит одного й того ж народного депутата України. Як ви думаєте кого? Колабораціоніста та українофоба, громадянина Росії з 2014 року, Вадима Колєсніченко. Подумайте, нардеп, який позиціонує себе як захисник канонічного православ’я, робить постійні депутатські запити, щоб залишити вірян Лаври у святому «безкодовому стані», точніше – «святому незнанні». Бо таких фундаменталістів легше робити українофобами? Бо фундаменталістам легше згодовувати теорію спасенності лише в лапах «триєдиного русского міра»?
Моспатріархат завжди пильно «приглядав» за Почаєвом. Як приглядали за кожним великим монастирем. Через спецоперацію та заселення монастиря проросійськими (в погонах?) монахами їм вдалося втримати монастир від переходу до Київського патріархату у 1992 році. Потім відповідні настрої створювалися не лише тоннами русмирівської треш-літератури, яку тут продавали, а й кадровою політикою. Почаївських монахів родом з України відправляли в інші монастирі, а туди активно завантажували братію з монастирів РПЦ Молдови. Не сказати, щоб місцеві не чинили спротиву.
2008 року коли сюди приїхав патріарх Кирил, його зустріли акціями протесту і духовенство, і архієреї, і миряни, які показували: Почаїв є українською землею і патріархові РПЦ тут не раді. Але мусимо визнати, час тут працював не на автокефалію.
Жителі з-поміж чиновників і Монастирське начальство тут тісно переплетені дружніми, колоцерковними бізнесами. Це все робить Лавру не лише святинею, а, як кажуть у Росії, «містоутворюючим підприємством»...
Почаївський монастир це і бізнес. Паломництво та готелі, подання записок на здоров’я, купівля книжок, ікон – величезні неконтрольовані кошти. До слова, ми подзвонили по телефонах сайту Лаври і спитали, скільки коштує номер в паломницькому готелі.
- Вам в коридоре или именно комнату? – перепитали нас досконалою російською мовою.
- Кімнату, – уточнили ми.
- На трех людей – 900, на пятерых – 600.
Номери слід замовляти за тиждень.
Життя в монастирі бурлить. Але тут, як і раніше абсолютно нехтують правами держави.
Тільки закінчила комісія цей етап роботи з перевірки, як на території монастиря розпочалося (продовжилося незаконне будівництво).
Про це Укрінформу розповів ще один член комісії, директор Кременецько-Почаївського заповідника Василь Ільчишин.
- Тільки-но комісія завершила перевірку, вони розпочали будівництво і не лише в охоронній зоні, а в самій пам’ятці. Вони самовільно втрутилися в конструкцію пам’ятки, між Успенським собором і келіями. Знищили близько 300 квадратних метрів історичної площі. Почали будувати ангар між келіями та Успенським собором з боку печерних храмів, аж до стіни печерних храмів вирили котлован, залили це все бетоном, зруйнували археологічний культурний шар. Втрутилися і в археологію, і в архітектуру, в мури, врізалися в стіну келій, пошкодили її. Це – порушення умов договору та пам'яткоохоронного законодавства. Руйнація об’єкта культурної спадщини національного значення. Ми викликали поліцію, склали акт. Матеріали направили на Міністерство культури для реакції. 10 липня ми зупиняли будівництво... Завершуючи тему власне звіту комісії, зауважимо, що там містяться рекомендації заповідника до грудня провести інвентаризацію всіх споруд. У 2025 році продовжити дослідження середовища та порушити питання припинення договору із монастирем. Міністерству культури радили звернутися до Фонду держмайна з пропозицією до 1 серпня перевірити законність використання споруд монастиря. А ще звернутися до Генпрокуратури з метою забезпечення захисту інтересів держави щодо збереження пам’яток.
А ТИМ ЧАСОМ У ПОЧАЄВІ ТЕЖ Є ПРОУКРАЇНСЬКА БРАТІЯ ТА СВІЙ АВРААМІЙ?
У лютому 2023 року при Тернопільській обласній раді відбулося перше засідання робочої групи, яка вивчає правомірність використання комплексу Почаївської Свято-Успенської лаври УПЦ МП.
У березні 2023 року тут було створено релігійну організацію «Почаївська Свято-Успенська лавра Тернопільської єпархії Православної Церкви України» і Синод призначив священноархімандритом Лаври митрополита Нестора.
Владика Нестор священноархімандрит Почаївської Успенської Лаври так прокоментував Укрінформу ситуацію.
- Лавра всю свою історію, навіть історію XX століття, коли вона перебувала у складі московського патріархату, була своєрідним центром тяжіння українських сил. Історія нашої святині спотворювалася, викривлювалася, неправильно тлумачилася, бо всі зайди та окупанти знали, що значення Лаври для нашого населення особливе. Вона для Галичини та Волині порівнянна зі значенням Софії Київської, це те осердя, навколо якого будувалася наша ідентичність
Люди давно мріяли про те, щоб Лавра була українською. І її потенціал повинен бути реалізований, вона має бути не проповідником «русского міра», а тим місцем, навколо якого будуть гуртуватися православні українці, як це було в часи преподобного Іова Почаївського, як це було всю історію Лаври до XVIII століття і наприкінці ХІХ і XX століття. Тобто всі розуміють, що московський патріархат у Почаєві – це аномалія, яка повинна зникнути. 90 років тому в Почаєві відбулася маніфестація української інтелігенції, в період Незалежності вона не стала українською тільки тому, що сюди привезли проросійську братію, яка налаштувала вірян проти єпископа. Важко сказати, як буде розвиватися ситуація, тут нашарувалося багато обставин, є маса зв’язків, коли приїжджі монахи привозять поселяють родини, але я переконаний, що серед братії є і свідомі українці, і навіть свій Авраамій.
ПІСЛЯМОВА ЮРИСТА ТА АВТОРА
Укрінформ звернувся з проханням прокоментувати ситуацію директора юридичного департаменту Українського центру міжнародних гуманітарних програм, кандидата юридичних наук, автора першої в Україні дисертації, що стосується релігійної безпеки, Юлію Фісун.
- Мені здається, що всі кроки держави із наведення ладу із державним у користуванні монастиря майном логічні та вивірені. Але ситуація в Почаєві дещо складніша за Київ. Бо Київ – це столиця, тут значно активніші громадяни, тут легше надати публічності будь-який крок, як і будь-яке порушення. І в мене є побоювання, що якщо зараз, без прийняття закону 8371 (відомого як закон про «заборону МП») ми розірвемо договір із другою Лаврою, то галас буде неспівмірно гучніший за позитиви. Тому я за наведення порядку, але спочатку за прийняття закону, за неухильне дотримання процедури, хай це навіть займе більше часу.
***
Я займаюся релігійною тематикою майже тридцять років. І тема розірвання угод держави та монастиря – одна з найскладніших у моєму професійному житті.
Бо з одного боку, ти бачиш, що за стінами будь-якого монастиря (з найодіознішими намісниками) є ознаки духовного життя. З іншого боку, є інше. Всі ознаки «невидимої боротьби» із дияволом, яку одвічно проповідує чернецтво часто в Моспатріархаті йде в пакеті з іншими ознаками — боротьби з українською ідеєю. Монахи, які запрошували росіян в Україну, йшли на референдум з приєднання окупованих територій до РФ – частина історії. І ця історія ще не завершена. Кожного дня ми читаємо новини правоохоронців про чергову зраду держави когось з духовенства МП (чи то коригував вогонь, чи здавав позиції ЗСУ, чи видавав сповіді, чи легітимізував окупанта). Монастирі, на жаль, були духовними центрами таких настроїв, а в деяких з них прямо перед вторгненням завозилися ліжка та ліки. Не для біженців, на жаль. Але це другий бік історії. Перший – абсолютне недбайливе ставлення до святинь, самовільна забудова та часом безвідповідальне ставлення до пам’яток. І рано чи пізно, але реагувати на це потрібно. Просто кажучи, коли українофоби нищать пам’ятку культури, не можна терпіти нескінченно. Так про духовне життя...
Лаврській братії з Київської лаври, попри те, що її очільники по суті є носіями ідеології «русского міру», щиро пропонували залишатися у новій обителі у ПЦУ. І я думаю, що у разі, якщо держава буде йти шляхом наведення ладу та «демосковізації святині», то те саме вона гарантуватиме монахам Почаївської і зараз. Хто для молитви та спасіння, то залишайтеся. І якщо події рухатимуться так, монахи нас ще можуть дуже здивувати.
Ярослава Міщенко, Київ
Перше фото Укрінформу
