Арка на ЧАЕС: все ще тліє, але вибуху не чекаємо
11 днів минуло, відколи російський дрон влучив у захисну арку над 4 енергоблоком на ЧАЕС, а ДСНС досі там. Час від часу за допомогою тепловізорів виявляють нові й нові осередки тління, так у ніч на суботу 22 лютого рятувальники-верхолази боролися з такою точкою на центральному шві оболонки аркового склепіння НБК. Учора, за повідомленням ДСНС, ще тривали заходи з виявлення та гасіння осередків тління, часткового розкриття конструкцій та прорізання отворів. Щоразу, щоб ліквідувати тління, рятувальники ДСНС мусять частково розкривати конструкції укриття. Це цілісності йому, зрозуміло, не додає.
Голова Державного агентства України з управління зоною відчуження (ДАЗВ) Григорій Іщенко вже заявляв раніше, що «плачевних наслідків» на Чорнобильській АЕС вдалося уникнути. Радіаційний фон контролюють. Арку цілодобово моніторять БПЛА з тепловізійними камерами та люди за допомогою ручних тепловізорів. Але тління триває і робити висновки щодо подальшої долі НБК все ще не можна. А ті, що напрошуються зараз, невтішні. Скільки ж триватиме це руйнування конфайнмента і які додаткові небезпеки може за собою потягти?
НЕ ТУ ПЛІВКУ ПОКЛАЛИ
Аркова конструкція над старим об’єктом «Укриття» – це величезний високотехнологічний ангар з кількашаровою структурою. За зовнішнім шаром металу є несучі конструкції, мембрана, утеплювач тощо, пояснює Ярослав Ємельяненко, директор "Чорнобиль Тур" і член Громадської Ради у ДАЗВ. Коли вибухнув дрон, основне займання загасили, але тління м’яких матеріалів розповзлося в різні боки. І процес триває, осередки виявляють у різних точках навколо місця ураження. Доводиться розкривати конструкцію арки, щоб дістатися їх і загасити. Виходить, облаштування арки крок за кроком вимушено розбирають.
Надійність захисту укриття викликає занепокоєння, а тривале тління після удару свідчить про можливі прорахунки в його конструкції, днями говорив у своєму коментарі журналістам Олександр Харченко, директор Центру досліджень енергетики. Мовляв, дрон – це, звісно, екстремальна ситуація, але арку могли пошкодити й природні катаклізми, тож, ймовірно, має місце «суттєва технічна помилка», яка значно ускладнює ситуацію. Доводиться витрачати сили та час, щоб загасити тління, і це збільшує масштаб ураження та майбутнього відновлення об'єкта. «Якщо утеплювач і досі димить, то серйозне питання до проєктантів і будівельників щодо використання горючих матеріалів», – каже й Олег Бондаренко, експерт з питань радіоекології та енергетичної безпеки Національного екоцентру України.
Виходить, вся справа у матеріалах, використаних для внутрішнього наповнення міжаркового простору. "Просто вони планувалися для інших, невоєнних умов експлуатації. Конструкція абсолютно адекватна для задач, під які була спроєктована, та ніхто не припускав, що в арку влучить дроні з вибухівкою», – каже Ярослав Ємельяненко. Так, арка була утеплена мінватою, що класифікується як негорючий матеріал. Але вона плавиться за температури 900°C, а в момент вибуху температура сягала близько 3700°C, тож нічого дивного: навіть метал за таких умов плавиться. «На додачу там є паро-гідробар’єр – плівка, що не пропускає або пропускає обмежено вологу і використовується зазвичай при будівництві дахів, бути негорючою вона й не мусить», – говорить пан Ярослав.
Перед монтажем ізолюючий сендвіч (зовнішня обшивка міжаркового простору) випробовувався нагріванням до високих температур, які могли б викликати сонячні промені чи удар блискавки, розповідає Олександр Купний, експерт з радіаційної безпеки, що працював на Чорнобильській АЕС після аварії. Та, звісно, не на випадок вибуху фугасного заряду. Тепер постав ряд питань – що ж буде з аркою, об’єктом «Укриття» та всіма нами, якщо вся та захисна система не витримає випробувань війною.
ДОЛЯ АРКИ – 100 РОКІВ ВОНА ВЖЕ НЕ ПРОСТОЇТЬ
Олександр Купний – колишній дозиметрист на ЧАЕС, фотограф і відеограф зруйнованого реакторного залу, експерт з радіаційної безпеки. Щоб стали зрозумілі наслідки пошкоджень, він насамперед детальніше пояснює, як влаштована арка зсередини.
Вона двошарова: є простір під аркою (у ньому старий об’єкт «Укриття») і простір між зовнішньою та внутрішньою обшивками. Відстань між ними неоднакова в різних точках, але в середньому – метрів 6, тобто там досить просторо. Весь простір усередині арки об’єднаний зі східною й західною торцевими стінами так, щоб у нього подавалося сухе тепле повітря і на несучих конструкціях арки не накопичувалась волога, розповідає Купний. Відсутність іржі, вологи була головною умовою для гарантії того, що арка стоятиме 100 років відповідно до розрахунків. Крім клімат-контролю, проєктанти передбачили також систему підтримування надлишкового тиску в просторі арки – на випадок руйнування «Укриття». «Якби при плановому розбиранні об’єкту чи якійсь аварії піднялась радіоактивна пилюка (а під аркою немає системи подавлення пилу), цей міжарковий простір із надлишковим тиском був би бар’єром між нею і навколишнім середовищем», – пояснює експерт.
Для теплоізоляції та герметизації між обшивками продумали багатошарове наповнення. «Там різна за властивостями мінеральна вата (зокрема, базальтова), але - негорюча, – говорить Купний. – Але між її шарами використали ізолюючу мембрану, що не пропускає вологу, і приклеїли її до мінвати. І ця тонка чорна плівка та клей якраз і мають властивість горіти й тліти». Цікаво, що імітацію удару блискавки під час випробувань цей сендвіч витримав. Ймовірно тому, що розряд нагрівав метал, але «начинка» плавитися не почала. «А від вибуху, що розірвав усе, виникло полум’я і ця мембрана зайнялася, – міркує експерт. – А далі – тління. Сам був у шоці, але мені підтвердили знавці – плівка може тліти між ізоляційними шарами». І тління поповзло з північного боку арки на західну і східну стіни, спускалося вниз. А дістатися до плівки дуже складно.
«Тож, імовірно, єдиний спосіб гасити осередки – вирізати віконця в обшивці й заливати водою, – говорить пан Олександр. – Але тепер там під зовнішньою обшивкою все просякнуте вологою (ми не знаємо, скільки води використали), на морозі вона замерзла, і невідомо, як замерзлі шари поводяться всередині, але це точно велике навантаження для арки».
Тепер процес припиниться (якщо не вдасться знайти спосіб загасити так, щоб не поширювалося далі), тільки коли все згорить, вважає Олександр Харченко. «Якщо ж до повного згоряння, то ще досить довго», – говорить він. «Підозрюю, поки вся мембрана не вигорить, нічого не вдієш, – теж не надто оптимістичний Олександр Купний. – Гаплик обшивці».
Виясняти тепер, чому таке допустили при проєктуванні сенсу нема, на результат не вплинеш, міркує він. Консорціуму, який здавав арку, вже не існує, гроші не повернеш. «Чув таку думку, що можна було поділити внутрішній простір на секції, зробити перегородки в середині обшивки: тоді б вигоріло в одному квадраті і не пішло далі, – розповідає він. – А так доля арки сумна: обшивку треба міняти повністю і це коштуватиме більше, ніж обійшовся монтаж. А гарантія на 100 років летить під три чорти».
УКРИТТЯ: НАВІТЬ ЗЕМЛЕТРУС ВИТРИМАЛО
Одна з цілей зведення арки – демонтаж нестабільних конструкцій «Укриття» для подальшого захоронення. Для цього в США, за словами Купного, була спеціально спроєктована система основних кранів. Дрон влучив у північний гараж, ізольований від простору під аркою, призначений для технічного обслуговування цього обладнання. На щастя, це дуже захищене місце. «Там спеціальна двошарова свинцева обшивка, щоб усередині можна було знаходитися за будь-яких радіаційних умов, своя вентиляція, – розповідає Купний. – Вся сила удару припала на внутрішній простір гаража. А на об’єкт «Укриття» навіть уламок дрону не впав».
Тож унікальне обладнання для демонтажу, що знаходилось у північному гаражі, пошкоджене. Спеціалістів, навчених управляти тими кранами, небагато, за словами пана Олександра, і навчити десь нових вже складно. Плюс до всього захисна функція арки порушена. «Прогоріли навіть поліуретанові мембрани захисного контура, а це великі товсті смуги (ексклюзивна розробка французької компанії) 1,5 шириною по всьому периметру, де є контакт арки з конструкціями блока, – розповідає експерт. – Для мене загадка, як». Але розбирати об’єкт «Укриття» під таким НБК вже не можна, навіть якби система кранів дивом уціліла.
Отже, про триетапний план перетворення «Укриття» в екологічно безпечну систему доведеться забути, вважає Купний. «Я майже впевнений, демонтажу вже не буде, – говорить він. – Гадаю, повернуться до ідей, що висувались ще наприкінці 90-х – початку нульових: оформити «Укриття» як неорганізоване сховище високоактивних радіаційних відходів і відпрацьованого ядерного палива». З частковим омонолічуванням (заповнення бетоном чи розчином стиків збірних конструкцій і «повзучою стабілізацією» (коли стабілізують ті ділянки, що у найкритичнішому стані).
Але є й хороші новини. За словами експерта з радіаційної безпеки, в момент дронової атаки датчики виявлення сейсмічної активності в промзоні ЧАЕС зафіксували сплеск +5 балів і з «Укриттям» при цьому нічого не трапилось. «Це значить, у 2007-2008 роках стабілізацію об’єкта провели дуже якісно й «Укриття» досить міцне», – пояснює він.
ЧИ МОЖЛИВИЙ ВИБУХ
В об’єкті «Укриття» облаштована модернізована, удосконалена система подавлення пилу, розповідає Олександр Купний. Вся площа розвалу через заведені всередину форсунки періодично поливається спеціальним розчином, який застигає в полімерну плівку. «Вона вже досить міцна і щільна по всій поверхні, тож у випадку, якщо в «Укритті» щось обвалиться, викид аерозолів та пилу, звісно, станеться, але вибуху не буде», – пояснює експерт із радіаційної безпеки. Частина речовин залишиться в підарковому просторі, частина потрапить у змонтовану під аркою потужну витяжну вентиляційну систему з фільтрами. «Думаю, більша частина пилу та аерозолів потрапить у навколишнє середовище вже очищена цими фільтрами», – міркує Купний. Якась частина, ймовірно, просочиться через щілини та отвори у арці назовні. Але це буде, за словами пана Олександра, місцева радіаційна аварія, обмежена територією промзони ЧАЕС (локальна – коли в межах будівлі). «Далі проммайданчика пил та аерозолі з-під арки не потраплять, осядуть на ньому, – каже він. – Щоб їх понесло за межі 30-кілометрової зони, треба щоб стався викид на кількасот метрів вгору, щоб вітер підхопив і розніс. А це – тільки коли вибух, як у 1986-му». Тоді забруднення великих площ сталося, бо викид радіоактивних речовин утворив струмінь висотою до 1,5 км. «В нашому випадку, сподіваємося, ніякого вибуху не буде, а просто конструкція, що впаде, підніме хмару пилу, яка тут же й осяде», – говорить Купний.
Важливе слово тут – «сподіваємося». Арка – унікальний об’єкт, місце аварії 4 енергоблоку теж унікальне і точних відомостей, що наразі коїться під «Укриттям», нема. Краще було б діяти за планом, розробленим при проєктуванні НБК, та вже не вийде.
«Світ має зрозуміти: це не проблема тільки України, НБК накриває енергоблок, який є загрозою для всього світу, і країни, які піклуються про радіаційну безпеку своїх територій, мали б долучитися до захисту ЧАЕС та інших ядерних об’єктів України від РФ», – таку думку висловлює Ярослав Ємельяненко.
Кожен день цього розбирання-гасіння дуже ускладнює подальшу роботу з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а конфайнмент поступово втрачає свої можливості, зауважує пан Ярослав. За його словами, після закінчення пожежних робіт створена на ЧАЕС комісія має вирішити, як бути далі. Та що казати, поки НБК ще під моніторингом ДСНС. «Думаю, в найближчі місяці триватимуть консультації щодо усіх наслідків влучання російського дрону і далі в роботі комісії мали б узяти участь іноземні представники, що будували, проєктували цю арку, – говорить член Громадської ради у ДАЗВ. – Сподіваюсь, вони братимуть участь і в створенні та реалізації нового проєкту реставрації конфайнменту». «Інакше арка стане хіба що прекрасним орієнтиром для перелітних птахів», – говорить Олександр Купний.
Тетяна Негода, Київ
Перше фото Укрінформ
