Європейська армія: не реально і не потрібно, і ЄС, і Україні
Днями президент Франції Еммануель Макрон, а за ним і канцлер Німеччини Ангела Меркель, підняли з глибин політичних дебатів у Європі донедавна маргінальну ідею про створення єдиної європейської армії. Жорсткі та певною мірою пафосні заяви французького лідера, підкріплені не менш епічним виступом Меркель у Європарламенті, стали відповіддю на нещодавні заяви президента США Дональда Трампа про націоналізм і «збиткові» альянси, за які Штати не хочуть платити. У відповідь на заяву Макрона, Трамп не на жарт розлютився і присвятив Франції аж чотири твіти, в яких розкритикував Макрона, нагадав йому про низькі рейтинги, а також поскаржився на те, що Франція проводить несправедливу щодо США торговельну політику. Насамкінець, Трамп пригрозив Парижу імпортними митами.
Словесна перепалка між США та франко-німецьким тандемом у ЄС віддзеркалює не так проблему особистих стосунків лідерів, як протистояння смислів та ідеології. Дональд Трамп як представник правих націонал-популістів, не сприймає Меркель і Макрона за рівних собі політичних лідерів, адже бачить в них те саме, що так ненавидить у себе в Вашингтоні: стару ліберальну бюрократію, яка, на його переконання, завела Сполучені Штати на помилковий шлях і забирає у американців робочі місця і цілі сектори економіки. А для європейців Трамп – типовий фрік, представник маргінальних націонал-популістських сил, яких вони зневажають у себе в Європі і вважають радше «клоунами», аніж серйозними політичними гравцями, здатними вивести країну з кризи та долати глобальні проблеми.
Ідея створення єдиної європейської армії – це частина цього трансатлантичного ідеолого-політичного протистояння. Вона зародилася ще на початку 2000-х років, якщо не раніше. Але до цього моменту - лишалася маргінальною, адже потреби у власних Збройних силах у ЄС не було. Європа жила під парасолькою безпеки Сполучених Штатів у межах НАТО. Крах Радянського Союзу в 1991 році та спроби переосмислити роль НАТО після цього ненадовго піднімали цю ідею у публічний простір, але її швидко забули, адже альянс цілком відповідав потребам європейців у галузі безпеки та оборони. До того ж, чимало країн і до сьогодні виступають проти створення єдиної армії з політичних, фінансових або військових причин.
Спроба Еммануеля Макрона форсувати це питання має винятково символічний характер, а реальна реалізація цієї ідеї сумнівна з погляду внутрішніх політичних тенденцій у ЄС. Розбудова власних Збройних сил у Європі вимагає щонайменше реформування ЄС перед тим, як переходити до цього етапу, а тут у Брюсселя є серйозні складнощі: різні плани реформ, спротив окремих держав, боротьба за цілісність Єврозони, піднесення націонал-популістів і євроскептиків. Можна сказати ще й так: без реформування ЄС про створення єдиної армії годі й говорити, адже без подолання внутрішньої інституційної кризи Євросоюзу створювати нову силову структуру, яка за своєю сутністю має призвести до ще глибшої євроінтеграції країн-членів, не видається можливим. Окремі групи країн ЄС, такі як Польща, Угорщина, Румунія, країни Балтії, Італія і Греція, чути не хочуть про посилення євроінтеграції і наднаціональних структур – Єврокомісії та Європарламенту. А створення цілої армії, яка також візьме під контроль національні Збройні сили – це для них повний абсурд, який вони за жодних обставин не підтримають.
Отже, створення армії ЄС стане загрозою цілісності Союзу. Адже це питання вже стало об`єктом ідеологічної боротьби між традиційними ліберальними елітами, які виступають за посилення євроінтеграції, і правими націонал-популістами та консерваторами, які вимагають повернення широких повноважень національним урядам і парламентам. І першим, нагадаю ще раз, проти цього виступатиме східноєвропейський блок на чолі з Угорщиною і Польщею, які уже зараз позиціонують себе як альтернативний ідеолого-політичний центр Європи з власною інституційною платформою у вигляді моделі «неліберальної демократії». Армія ЄС стане для них черговою лінією протистояння з Брюсселем, це розхитуватиме конструкцію ще більше, чим і скористається та ж Росія, щоб послабити ЄС і роздробити його.
Проти армії ЄС виступить і південно-європейський блок, для якого набагато важливішим питанням є міграційна криза. Італія, Іспанія, Греція і Мальта намагаються добитися від Брюсселя остаточного рішення по мігрантах і скасування квотного плану розподілення біженців у Європі. Їх цілком влаштовують військово-морські операції НАТО у Середземному морі, спрямовані на стримування потоків біженців. Хоча Італія та Іспанія підписали у червні цього року пакт про оборонний союз, їхній погляд на створення армії ЄС є дещо «урізаним» від повної версії. Вони підтримують створення єдиних європейських структур, які б займалися тим, чим не займається НАТО: кібербезпека, захист кордонів ЄС тощо. Але коли мова заходить про єдину європейську армію – їхня позиція доволі хитка.
До того ж, створення армії ЄС – це той ще головний біль у фінансовому плані. Кожна країна-член НАТО вже має власні бюджети щодо різноманітних програм і проектів у межах НАТО. Франція виділяє до бюджету НАТО $ 58 млрд. щорічно, це 2,3% ВВП. Німеччина віддає щорічно $ 44 млрд. (1,2% ВВП), Італія - $ 29 млрд. (1,7% ВВП). Видатки США на НАТО сягають $ 720 млрд. (це 0,35% ВВП). Якщо створювати армію ЄС, необхідно переглядати ці бюджети, адже європейські країни не потягнуть фінансово дві військово-політичні структури одразу. А перегляд бюджету НАТО – це прямий виклик США і шлях до розвалу Альянсу, чого в Європі аж ніяк не хочуть. Навпаки: за всі роки існування НАТО військовий бюджет організації лише зростав, а Європа збільшувала видатки на ці програми. Навіть якщо запустити процес перегляду бюджетів НАТО на користь армії ЄС, це може затягнутися років на 10-20, враховуючи численні розбіжності серед країн-членів, у тому числі політичні. Якщо навіть Франція, Німеччина, Іспанія чи Італія готові будуть виділяти на це гроші, то менші або слабші економічно країни – Румунія, Угорщина, Нідерланди, Бельгія, Греція – не захочуть нести додаткові фінансові витрати за рахунок урізання соціальних виплат чи підвищення податків і цін на пальне, газ або підняття комунальних тарифів. Їх цілком влаштовує НАТО.
З військового погляду, створення армії ЄС паралельно з існуванням НАТО створить неабиякі складнощі у випадку реального конфлікту. Дві військово-політичні структури, які по-різному приймають рішення і підпорядковуються різним командним центрам – це катастрофа з погляду військового планування операцій і адекватного реагування на безпекові і гуманітарні виклики. Крім того, європейцям буде складно забрати техніку НАТО, яка фінансується зі спільного бюджету. А це означає, що їм необхідно буде розбудовувати власну авіацію, кораблі, супутники, важку техніку, що забере ще більше грошей з національних бюджетів.
З погляду зовнішньополітичної діяльності створення армії ЄС серйозно вдарить по активності Союзу закордоном. Проти цього виступлять Сполучені Штати, і це ще більше загострить протистояння між Брюсселем і Вашингтоном, що у свою чергу призведе до паралічу всередині НАТО. Крім того, створення такої армії відволікатиме увагу ЄС від інших, більш актуальних, зовнішньополітичних викликів: зокрема, ситуації в Україні, нестабільності на Близькому Сході, міграційній кризі у Північній Африці, мілітаризації Південно-Східної Азії і району Червоного моря тощо. Чи готові європейські еліти поринути у вир, вірогідно, безперспективної боротьби за свою армію замість урегулювання більш нагальних проблем на внутрішньому та зовнішньому фронтах? Питання риторичне.
Для України питання армії ЄС – шкідливе, адже воно відволікає увагу європейців від проблеми Криму та Донбасу. До того ж, оскільки Україна зацікавлена у збереженні цілісності ЄС, на санкціях якого тримається позиція Києва, поглиблення внутрішньо-європейських суперечок і напруженість між Вашингтоном і Брюсселем є невигідним, а у перспективі навіть небезпечним у контексті протистояння з РФ.
Отже, навіщо Макрон підняв питання армії ЄС? Його заява засвідчила тенденцію, яка почала проявлятися з приходом Дональда Трампа до влади у Білому Домі: Європа прагне дрейфувати подалі від Сполучених Штатів. В умовах кризи глобального лідерства і підриву довіри до США, Європа почала переосмислювати свою роль у світі та схилятися до позбавлення від одностороннього домінування Штатів убік багатополярності та створення ЄС як окремого центру впливу у новому світовому порядку. А щодо, власне, армії ЄС… Схоже, це така собі невдала ідеологема, яку Макрон намагається просувати, позиціонуючи саме себе як нового лідера Європи.
Ілія Куса, експерт з міжнародної політики та глобальної безпеки та Іраклій Джанашия, експерт з питань національної безпеки та оборони Українського Інституту Майбутнього для Укрінформу
