Авіатроща під Тегераном: Наша мета – встановлення справедливості, а не приниження Ірану

8 січня минуло два роки з дня загибелі в Ірані українського літака Boeing 737-800 з 176-ма людьми на борту. Цивільний авіалайнер, який належав авіакомпанії «Міжнародні авіалінії України», 8 січня 2020 року було збито ракетами, випущеними іранськими військовими з Корпусу вартових Ісламської революції.

Україна і Міжнародна група з координації допомоги жертвам рейсу МАУ PS752, до складу якої входять міністри закордонних справ Канади, Швеції, України та Сполученого Королівства, протягом двох років вели непрості переговори з іранською стороною щодо розслідування причин катастрофи, кваліфікації дій винних у ній осіб, їх покарання, а також виплати компенсацій постраждалим та Україні. 8 січня 2022 року іранською стороною були оприлюднені прізвища причетних до збиття літака військовослужбовців нижніх ланок Корпусу вартових Ісламської революції (IRGC), яким інкримінується службова недбалість, необережність та неналежне виконання службових обов’язків. Втім, водночас офіційний Іран заявив Канаді, Швеції, Україні та Британії, що відмовляється вести подальші переговори щодо катастрофи українського літака.

Своїми нотатками про те, чого вдалося добитися Україні й Міжнародній групі з координації допомоги жертвам рейсу МАУ PS752, як ішли перемовини з іранською стороною, про їхні здобутки й складнощі, з Укрінформом поділилася перша заступниця міністра закордонних справ України Еміне Джапарова.

ТРИ РАУНДИ ВИСНАЖЛИВИХ ПЕРЕГОВОРІВ

Якщо сьогодні, через 2 роки після катастрофи, оцінювати роботу української сторони, діяльність Міжнародної групи з координації допомоги жертвам рейсу МАУ PS752 загалом, підсумувати, а чи багато нам вдалося за цей час досягти, відповім: на мою думку – чимало, однак значно менше, аніж хотілося б.

Зокрема, було проведено три раунди двосторонніх міждержавних переговорів між Україною й Іраном – непростих та виснажливих, – як із точки зору міжнародного права, так і з точки зору моралі. 

Є низка питань, які стосуються виключно України та Ірану, і саме це було предметом двосторонніх переговорів. Зокрема, йдеться про технічне розслідування авіакатастрофи за Конвенцією про міжнародну цивільну авіацію 1944 року (так званої Чиказької конвенції). Крім того, Україна є єдиною державою, поруч з Іраном, яка відкрила кримінальне провадження щодо збиття літака. Тут у дію вступають як двосторонній Договір про правові відносини і правову допомогу в цивільних та кримінальних справах 2004 року, так і Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації 1971 року (так звана Монреальська конвенція).

Усі згадані конвенції наділяють Україну широкими правами стосовно розслідування авіаційних аспектів катастрофи і покладають на Іран обов’язок надавати Україні максимальне сприяння у кримінальному розслідуванні.

Водночас цей переговорний процес виявив суттєві розбіжності між позиціями сторін. Ми не знайшли відповідей на низку запитань як щодо конкретних обставин збиття літака, так і щодо норм міжнародного права, якими повинні керуватись держави у цій ситуації. Більше того, рівень співробітництва правоохоронних органів від самого початку був незадовільним.

На паралельному треку, країни, які постраждали від цієї катастрофи, об’єднали свої зусилля у Координаційну групу. Така потреба обґрунтовується необхідністю залучити до участі у переговорах повноважних представників усіх без винятку країн, громадяни яких були на борту літака. Це покликано забезпечити рівний підхід щодо відшкодування завданої шкоди усім родинам загиблих, незалежно від їхнього громадянства.

На жаль, попри неодноразові звернення провести переговори у багатосторонньому форматі за участі України, Канади, Швеції та Великої Британії, Іран не вважає це прийнятним для себе. Очевидно, у Координаційної групи немає іншого шляху, аніж використовувати інші інструменти та процедури для вирішення цієї ситуації. 

Сьогодні ми знаходимось на правильному шляху, спрямованому на встановлення усіх обставин збиття нашого літака, покарання винних, визнання Іраном своєї міжнародно-правової відповідальності та виплати належної компенсації усім постраждалим сторонам. Древні римляни казали: quidquid latet apparebit nil inultum remanebit, – хоч як би спотворювалась істина, ніщо не залишиться непокараним.

БАГАТОСТОРОННІЙ ФОРМАТ ІРАН ВВАЖАЄ НЕПРИЙНЯТНИМ ДЛЯ СЕБЕ

Якщо ж оцінювати ситуацію по кожному з трьох треків, по яких просувається справа про катастрофу Боїнга, то зазначу наступне.

На треку технічного розслідування у лютому 2021 року було опубліковано Фінальний звіт Ірану за результатами авіаційного розслідування обставин збиття. Проєкт цього документа, серед іншого, активно обговорювався під час наших двосторонніх зустрічей.

Зокрема, на розгляд Україні було представлено проєкт Фінального звіту, до якого ми надали близько 90 сторінок коментарів та зауважень, які зводились до необхідності продовжити розслідування і встановити усі, без винятку, обставини. Іран, у свою чергу, врахував лише кілька незначних зауважень, як от змінив написання «Kiev» на «Kyiv».

Якщо резюмувати зміст Фінального звіту, то Іран доходить висновку, що збиття українського літака сталося внаслідок «людської помилки», та не розглядає будь-яких інших версій. Для нас це абсолютно неприйнятно.

Наведене стало підставою для публічної критики звіту Україною та Канадою, оскільки він не містить ні аналізу ланцюга подій, який призвів до так званої «помилки», ні вказівки на способи запобігання подібним «помилкам» у майбутньому. 

Чиказька конвенція встановлює, що технічне розслідування, крім встановлення обставин катастрофи, має цілком зрозумілу превентивну мету — за жодних обставин не допустити подібного у майбутньому. З урахуванням наведеного, вважаємо критику Фінального звіту конструктивною, а сам звіт – таким, який не відповідає вимогам Чиказької конвенції. Наразі Координаційною групою розглядається доцільність порушення питання невідповідності Фінального звіту вимогам Чиказької конвенції в рамках механізмів Міжнародної організації цивільної авіації (ІСАО). Увесь цивілізований світ повинен бути зацікавленим у тому, щоб подібна трагедія не повторилася.

Тепер, щодо другого треку – кримінального розслідування. Тут, безперечно, у Ірану є більше можливостей, аніж в України. Оскільки будь-яке розслідування полягає у зборі доказів, на підставі яких встановлюються юридично значущі обставини, то такі докази знаходяться у Ірану, на території якого сталася катастрофа. 

Незважаючи на це, Україна, як уже зазначалося, проводить власне розслідування у рамках кримінального провадження. В такому розслідуванні Іран зобов’язаний надавати Україні правову допомогу, на підставі як вищезгаданого договору про правову допомогу, так і Монреальської конвенції. Разом із тим Іран постійно посилається на закритість запитуваної інформації у зв'язку із належністю її до військової таємниці.

На останньому раунді переговорів у червні 2021 року Іран взагалі повідомив нам про передачу до суду справ проти десяти осіб, винних у діях, які заслуговують покарання і, ймовірно, призвели до збиття літака. При цьому іранська сторона офіційно не розкрила ні імен, ні посад, ні суті обвинувачень. А це подальші двосторонні переговори щодо питань правового співробітництва взагалі позбавило будь-якого подальшого сенсу.

Такі дії Ірану розглядаються нами, а також іншими державами Координаційної групи, як порушення зобов’язань за Чиказькою та Монреальською конвенціями. Власне це і визначає нашу логіку дій на міжнародно-правовому треку. Однак, як я вже зазначала, станом на сьогодні Іран вважає багатосторонній формат переговорів неприйнятним для себе. Відтак, подальші міжнародно-правові кроки узгоджуються четвіркою держав у рамках механізмів, передбачених обома конвенціями. У разі необхідності, ми готові звертатися до Міжнародного суду ООН. Однак маємо сподівання, що Іран змінить свою позицію на більш конструктивну.

КОМПЕНСАЦІЇ, ЯКІ ПРОПОНУЄ ІРАН – ЦЕ ВВЕДЕННЯ В ОМАНУ СВІТОВОГО ТОВАРИСТВА 

Тепер щодо компенсацій. Координаційна група від самого початку заявила, що обговорюватиме питання компенсацій у багатосторонньому форматі задля забезпечення рівного підходу до усіх жертв катастрофи, незалежно від їхнього громадянства. Про це ми постійно нагадували Ірану і під час кожного з трьох двосторонніх раундів.

Ми вважаємо, що Іран сприймає питання виплати компенсацій як завершальний крок, який необхідно зробити задля перегортання останньої сторінки цієї історії. Для цього Іран намагається створити обставини, за яких він зможе сказати, що усі вимоги, які покладаються на нього міжнародним правом, виконані: Фінальний звіт опубліковано, кримінальне розслідування проведено, компенсації сім’ям запропоновані. Все, справа закрита, поїхали далі.

З огляду на це, Координаційній групі доводиться постійно нагадувати, що до Фінального звіту було 90 сторінок неврахованих зауважень, кримінальне розслідування було непрозорим, що наштовхує на висновок, що 10 невідомих нам осіб призначили цапами-відбувайлами, а компенсації, які Іран пропонує родинам загиблих, є введенням в оману світового співтовариства. Саме на цьому аспекті компенсацій я зупинюся детальніше.

У січні 2021 року Урядом Ірану в односторонньому порядку було ухвалено рішення здійснити так звані ex gratia (тобто без визнання юридичної відповідальності, буквально – з доброї волі) виплати родинам загиблих в авіакатастрофі у розмірі 150 тис. дол. США. Іранська сторона звернулася до деяких країн Координаційної групи, у тому числі до нас, з проханням повідомити родини про це рішення. Ми це прохання невідкладно задовольнили, повідомивши, водночас, що нам не відома ні подальша процедура, ні те, які документи потрібно подавати, ні – як діяти у разі, якщо сума компенсації не задовольняє. Рішення брати ці гроші чи ні – залишалося за родинами, і ми жодним чином на нього не впливали і не будемо впливати.

Така позиція держави пов’язана з тим, що Іран несе міжнародно-правову відповідальність за збиття літака саме перед державами Координаційної групи, а не перед родинами. Дійсно, за результатами низки попередніх авіакатастроф – суми компенсацій врешті-решт отримували родини. Але первинні виплати здійснювались саме постраждалим державам. І саме постраждалі держави у переговорному процесі врегульовували усі необхідні питання: починаючи від того, куди звертатися, які документи потрібно подавати, і на яку суму та чи інша родина може розраховувати. Тобто усі питання, спрямовані на полегшення подальшого життя постраждалих родин, вирішувалися наперед. У цьому немає нічого нового, такими є вимоги міжнародного права, саме в такому ключі вирішувалися подібні інциденти в минулому.

Натомість ми бачимо, що Іран застосовує будь-які доступні у нього способи, у тому числі погрози родинам, які відмовляються від пропонованих грошей, задля того, щоб, з однієї сторони, продемонструвати світовому співтовариству свою законослухняність, а з іншої – звинуватити Координаційну групу в нібито «політизації» переговорного процесу.

Окрім того, виплата компенсацій сім`ям загиблих, хоч і є необхідним кроком, але не може стати єдиною мірою відповідальності Ірану. У іншому разі, видаватиметься, що вартість людського життя має чіткий грошовий вираз, і може стати наперед визначеною сумою так званого «відступного» для наступних катастроф. Це неприпустимо для цивілізованого світу. 

Тому родини жертв можуть спробувати отримати ex gratia виплати у розмірі 150 тис. дол. США у будь-який момент. Що стосується компенсацій, які Іран винен державі Україна – це залежить від розвитку подій на міжнародно-правовому треку.

НАША МЕТА – ВСТАНОВЛЕННЯ СПРАВЕДЛИВОСТІ

Загалом, відповідно до заяви Міністерства закордонних справ Ісламської Республіки Іран, оприлюдненої напередодні другої річниці трагічної авіакатастрофи українського літака 7 січня ц.р., Іран заявив про відмову вести переговорний процес у багатосторонньому форматі, посилаючись на «політизацію» питання деякими країнами Групи. Разом із тим Іран висловив готовність вести переговори з деякими причетними державами у двосторонньому форматі. Ми вважаємо, що такий крок спрямований на руйнування єдності всередині Координаційної групи. Нам відомий принцип, відповідно до якого слона потрібно їсти по частинах. Саме тому під час особистих та віртуальних зустрічей на найвищому рівні однією з перших лунає заява про непохитну єдність всередині Координаційної групи.

Ми переконані, що якщо Іран погодиться вести переговори з Координаційною групою, ми зможемо досягти необхідного консенсусу і дійсно перегорнути цю сторінку. 

Нашою метою не є приниження Ірану або висунення неадекватних вимог. Наша мета – встановлення справедливості, у тому числі – справедливого розміру компенсації. Це обов’язок урядів усіх держав Координаційної групи перед родинами загиблих у цій страшній катастрофі, і ми рішуче пройдемо цей шлях до кінця.

СПІР МОЖЕ БУТИ ПРОДОВЖЕНИЙ У МІЖНАРОДНОМУ СУДІ 

Утім, з огляду на відмову Ірану від переговорів у багатосторонньому форматі, постраждалими державами було прийнято рішення вдатися до інших способів притягнення Ірану до міжнародно-правової відповідальності та забезпечення відшкодування завданої шкоди.

Зокрема, стаття 84 згадуваної вище Чиказької конвенції передбачає такий механізм вирішення спорів, за якого будь-яка розбіжність щодо тлумачення або застосування Конвенції між Договірними державами, що не вирішена шляхом переговорів, буде вирішуватися Радою ІСАО.

В свою чергу, стаття 14 згадуваної вище Монреальської Конвенції передбачає такий механізм вирішення спорів, за якого будь-який спір між двома або більше Договірними державами щодо тлумачення або застосування цієї Конвенції, не врегульований шляхом переговорів, на прохання однієї зі сторін може бути переданий в арбітраж. Якщо протягом шести місяців з дати звернення Сторони не дійшли згоди з питання організації арбітражу, на прохання будь-якої зі Сторін спір може бути переданий до Міжнародного суду.

Згадані положення Конвенцій є нашим дороговказом, який потребує розроблення конкретного плану дипломатичних та юридичних дій. Саме на узгодженні такого плану дій зосереджена робота Координаційної групи станом на сьогодні.

Незважаючи на те, що розгляд спірних питань в міжнародних судових інстанціях є тривалим процесом, його ретельна та виважена підготовка є запорукою досягнення того правового результату, на який сьогодні націлений кожен із величезної команди українських та іноземних фахівців, залучених у цьому.

Хоч скільки б часу це зайняло, ніхто не буде забутий і ніхто не залишиться наодинці зі своїм горем.

Еміне Джапарова, перша заступниця міністра закордонних справ України
Спеціально для Укрінформу

Перше фото АА