Третій раунд човникової дипломатії Китаю: що замовчують у Пекіні
Минулого тижня увага більшості політиків, експертів і медіа була прикута до турне голови КНР Сі Цзіньпіна країнами Європи. Від китайського лідера очікували важливих заяв чи сигналів про подальші наміри Пекіна щодо російської війни проти України, економічної політики, перспектив відносин із Європейським Союзом і ще багато чого.
Під прикриттям цієї події китайська дипломатія провела захід, який залишився поза увагою, але який може мати значні наслідки для майбутньої боротьби України за звільнення від російських окупантів і встановлення справедливого миру.
ЗАЯВЛЕНА ЧОВНИКОВА ДИПЛОМАТІЯ
Як відомо, Китай, трохи повагавшись на початку повномасштабного російського вторгнення в нашу країну, врешті-решт оголосив про нейтралітет. У розумінні Піднебесної, як стало очевидно після двох років війни, це означає не триматись на однаковій відстані від сторін конфлікту, а лише не надавати їм військову допомогу – озброєння, боєприпаси, спорядження.
Поза цим пунктом – можна все, зокрема, підтримувати країну-агресорку дипломатично, нарощувати обміни на всіх рівнях і карколомними темпами збільшувати торгівлю, рятуючи російську економіку від краху. Такі відносини з Москвою в Пекіні називають «звичайною міждержавною взаємодією» і «нормальною двосторонньою торгівлею», захищаючи свої зв’язки перед критиками з Заходу.
За понад два роки російського вторгнення Китай жодного разу не вказав, хто є агресором, а хто жертвою, і продовжує називати війну, в унісон із російською пропагандою, «кризою в Україні». Попри очевидну підтримку режиму Путіна й небажання помічати численні порушення Москвою міжнародних норм і правил, Пекін усе ж імітує миротворчу активність і шукає «шляхи політичного врегулювання української кризи», тієї, якої не існує в природі.
А оскільки пасивне повторювання мантр про «переговори як єдиний шлях врегулювання» і «Китай на правильному боці історії» на тлі активності партнерів України почали мінусувати імідж Пекіна, там придумали направити в травні минулого року спецпредставника уряду КНР з питань Євразії, досвідченого дипломата Лі Хуея в турне до Києва, європейських столиць та Москви. Очікувалося, що Лі вдасться знайти точки дотику між воюючими сторонами та вийти на прийнятні позиції для припинення бойових дій.
Проте китайців учергове підвела сліпа довіра бравурним реляціям росіян і дефіцит достовірної інформації не лише про причини рішення Путіна вторгнутися в сусідню країну, а й про ситуацію на полі бою. Після тієї поїздки на пресконференції в Пекіні Лі бадьоро відрапортував, що всі сторони підтримали заклик Китаю до мирних переговорів, але одразу ж із сумом констатував глибокі розбіжності в баченні Києва й Москви передумов для таких переговорів, що робить їх неможливими.
Відтоді китайська дипломатія повернулась до декларування згаданих вище тез про переговори та правильний бік історії без жодного кроку вправо-вліво. Здавалося, що ідеї посередництва в російсько-українській війні Піднебесна відкинула остаточно через їх примарність, але ні. В березні цього року Лі Хуей вдруге проїхався тим же маршрутом і повернувся з тим же ніяким результатом.
Утім, тепер Пекін заявив, що реалізує «човникову дипломатію» і вважає цей формат перспективним для припинення війни в Україні. Хоча деталі цього формату й наступні поїздки спецпредставника китайська сторона традиційно не розкрила.
…І ПІДКИЛИМНА ЧОВНИКОВА ДИПЛОМАТІЯ
Та ось стає відомо, що 3-9 травня Лі Хуей здійснив третій раунд «човникової дипломатії», під час якого з’їздив до Туреччини, Єгипту, Саудівської Аравії та ОАЕ, де провів зустрічі з заступниками міністрів закордонних справ чи радниками з нацбезпеки цих країн. До та після своєї поїздки Лі також переговорив телефоном з уповноваженими представниками урядів Бразилії, Південної Африки, Індонезії, Казахстану та інших країн.
Можуть з’явитися питання: і що з того? Звичайна дипломатична активність, навіщо приділяти цій поїздці стільки уваги? Але, як люблять повторювати московські пропагандисти, не все так однозначно. Є ряд тривожних моментів, через які Україна може отримати болючий удар у питаннях справедливого миру й покарання агресора, насамперед у контексті Глобального саміту миру в Швейцарії.
По-перше, перелік країн свідчить, що Китай цього разу, за місяць до Саміту миру, зосередився на дружніх йому і Росії країнах Глобального Півдня. Що насправді обговорювали сторони, достеменно не відомо.
У повідомленні МЗС Китаю йдеться, що Лі висловив ряд пропозицій по врегулюванню війни, проте серед шести перелічених пунктів немає жодної нової ініціативи. Фактично, якщо вірити зовнішньополітичному відомству, китайський дипломат повторив давно відомі заклики уряду його країни до припинення вогню і поновлення переговорів, неприйнятність застосування ядерної зброї, необхідність гуманітарної допомоги тощо. Про це можна розповісти телефоном чи по відео з комфортного крісла кабінету в будівлі МЗС – не обов’язково маринуватись у літаку 9-10 годин.
Вочевидь, головна мета зустрічей Лі з іноземними партнерами полягала не в повторюванні відомих підходів Китаю щодо війни, а в конфіденційних розмовах, які не варто довіряти телефонії. Дзвінки ж у далеку Африку й Латинську Америку та до друзів у Азії могли бути пов’язані з обмеженим часом третього раунду і жорсткими термінами представлення керівництву країни результатів переговорів.
По-друге, китайська сторона намагалась не афішувати поїздку й контакти Лі Хуея з офіційними особами країн Глобального Півдня. Так, МЗС КНР не анонсувало завчасно цього раунду човникової дипломатії, на відміну від двох його попередніх поїздок. Речники дипвідомства на щоденних брифінгах напередодні поїздки Лі, під час неї та після завершення жодного разу не згадали про візити дипломата.
Більше того, повідомлення МЗС про третій раунд міститься лише в китайськомовній версії сайту відомства і «заховане» в розділі, який не містить важливої інформації про зовнішньополітичну активність Китаю, тож, відповідно, має низьку відвідуваність. Через це жодне авторитетне іноземне ЗМІ, чиї кореспонденти працюють у Китаї, як-от Reuters, AFP, Bloomberg чи інші, попри те, що новина вийшла 10 травня, не написало про поїздку Лі Хуея. Також про неї не згадали російські пропагандистські видання, які в режимі онлайн публікують усю інформацію, пов’язану з китайською активністю на напрямах України чи Росії.
Укрінформ завдяки друзям-китайцям чи не першим дізнався про третій раунд човникової дипломатії Китаю і повідомив про нього вранці понеділка 13 травня, після чого про це почали писати й вітчизняні медіа.
Ще один показовий прояв спроби замовчати візити Лі Хуея – відсутність повідомлень від працівників МЗС КНР, відповідальних за супровід роботи кореспондентів іноземних ЗМІ в Китаї. Вони традиційно надсилають журналістам пресрелізи про пов’язані з їх країнами заходи китайської дипломатії, але у випадку з останньою поїздкою спецпредставника Пекіна – цього не було зроблено.
Крім того, центральні державні ЗМІ КНР, зокрема інформагентство «Сіньхуа», телебачення CCTV й інші, теж не повідомили про третю місію Лі Хуея, натомість широко висвітлюючи візити Сі до Франції, Сербії та Угорщини 5–10 травня. Виглядає так, що китайське керівництво вирішило скористатися відволіканням уваги на поїздку лідера країни й під такою «інформаційною завісою» вирішити ряд важливих питань.
ІМОВІРНІ ЦІЛІ ТА ЗАВДАННЯ ТРЕТЬОЇ МІСІЇ ЛІ ХУЕЯ
Вочевидь, головним завданням спецпосланця Пекіна в ході останнього раунду човникової дипломатії було встановити наміри урядів відвіданих країн стосовно участі/неучасті в Глобальному саміті миру в Швейцарії. Успішне проведення цього міжнародного форуму наразі є пріоритетною метою України. Так само пріоритетним завданням для Росії є будь-що перешкодити успішному проведенню цього саміту і максимально зменшити участь у ньому країн світу, аби потім розповідати про нелегітимність його рішень.
Як інформує українська розвідка, Москва залучила всі можливі ресурси відомства Лаврова і своїх спецслужб для тиску на країни Глобального Півдня, щоб вони відмовилися від будь-якої присутності на швейцарському саміті. І зараз відбувається приховане змагання між Україною й її союзниками з Росією за прихильність країн Африки, Азії, Латинської Америки та Близького Сходу.
Китай у цій матриці перебуває на позиції вагання і ще не визначився, відмовитися від поїздки в Швейцарію чи погодитись, а якщо так – то кого направити. Аби прийняти виважене рішення, Пекіну й потрібно розуміти, хто з партнерського Глобального Півдня – виразником чиїх інтересів Китай себе позиціонує – налаштований на участь в українській ініціативі.
Спілкуючись із автором цих рядків, китайські дипломати досить високого рангу висловлювали впевненість, що зібрання у Швейцарії буде форумом виключно західних країн, тож не зможе претендувати на глобальну репрезентативність. Проте, судячи з направлення Лі Хуея на Близький Схід та обсягу його контактів (зустрічей і телефонних дзвінків) за якихось сім днів, можна стверджувати, що в Пекіні зростає занепокоєння прихильністю Глобального Півдня до української ініціативи.
Наразі немає підстав робити висновки про відмову країн Глобального Півдня від участі у Саміті миру. Такі «важковаговики» серед держав цієї групи, як Індія, Туреччина, Південно-Африканська Республіка, Бразилія з Аргентиною і держави Близького Сходу, останнім часом неодноразово виявляли наміри і готовність діяти як відповідальні світові гравці й активніше долучатись до глобальних справ та врегулювання конфліктів.
Згадані країни не мають критичної залежності в чому-небудь ні від Росії, ні від Китаю. Вони сповнені амбіцій увірватись у багатополярний світоустрій та зайняти свій «полюс», а не стати в колону за Пекіном чи Москвою, які твердять про багатополярність, насправді мріючи про двополюсний світ, де один із них буде другим полюсом на противагу США.
Представники цих країн Глобального Півдня брали участь у кількох зустрічах радників із національної безпеки щодо української Формули миру, які проходили в Копенгагені (Данія), Джидді (Саудівська Аравія), на Мальті та в швейцарському Давосі, й визначили прийнятні для себе пункти Формули, за якими їх уряди готові працювати. Тож хоча ймовірність участі у саміті в Швейцарії лідерів запрошених Києвом держав Близького Сходу, Латинської Америки, Африки й Азії невисока, вони цілком можуть направити до Швейцарії уповноважених представників своїх урядів, що ставить Китай перед вибором.
Якщо на ініційований Україною Глобальний саміт миру поїдуть офіційні особи з дружніх Китаю країн і таких набереться немало, Пекіну потрібно буде також їхати. Бо в іншому випадку його чекає коаліція з Росією, Білоруссю, Північною Кореєю та Іраном, світовими маргіналами-ізгоями, що не відповідає амбіціям Китаю.
Існує також імовірність того, що Лі Хуей міг намагатися відмовити країни Глобального Півдня від будь-якої присутності на саміті в Швейцарії, і це найбільша загроза для України. Авторитетні західні ЗМІ писали, що під час другої своєї місії в березні Лі нібито заявляв європейським візаві, що Китай не братиме участі у міжнародному мирному форумі, де не буде Росії. Водночас в офіційні релізи це не потрапило, й ні європейська, ні китайська сторони про це не повідомили.
Подібна вимога видається малоймовірною, оскільки це означало би, що Пекін виконує роботу Москви, свого молодшого партнера, що не відповідає його статусу «старшого брата». Крім того, така постановка питання створює репутаційні ризики для Китаю, оскільки немає впевненості в тому, що країни дослухаються до такого його прохання, а не проігнорують.
Але якщо Китай вирішив перейти до жорсткого тиску на своїх партнерів із вимогою ігнорувати Саміт миру в Швейцарії, для України це може означати великі проблеми. Однак не слід забувати, що на паралельному треку заохочення країн до участі в швейцарському форумі працює не лише Україна, а й усі наші партнери, передусім Сполучені Штати і Європейський Союз.
Тож, швидше за все, під інформаційним прикриттям європейського турне Сі Цзіньпіна китайська дипломатія активно збирала інформацію про настрої та наміри країн-партнерів стосовно участі в Глобальному саміті миру в Швейцарії. Тепер влада Китаю аналізуватиме ситуацію і готуватиме відповідне рішення.
Відомі заяви китайської сторони про підтримку мирної конференції, визнаної Україною і Росією, та за їх рівноправної участі не містять категоричної відмови від направлення представника на будь-який інший мирний форум. Звичайно, участь Китаю у зібранні в Швейцарії на будь-якому рівні важлива для України, але якщо Києву вдасться зібрати більшість Глобального Півдня, навіть без Пекіна, то це вже буде великий успіх.
Урешті-решт, світ уже давно бачить, що означає китайський «нейтралітет» безмежного партнерства зі злочинною Росією. Тож рішення – за Сі та його радниками. І це вже буде справжній, а не декларативний вибір Піднебесною «правильного боку історії».
Володимир Сидоренко, Пекін
Перше фото: gettyimages
