Два Майдани: чим схожі і чим різняться шляхи Тбілісі та Києва

Світ уважно стежить за протестами у Грузії, де десятий вечір поспіль відбуваються різні за наповненням та реакцією акції протестувальників і реакції влади.

Особливо пильно дивляться в Росії, зі своїх стратегічних імперських міркувань, дивиться і впливає, використовуючи, як важіль, свою вірну “грузинську мрію”. 

Європа висловлює  підтримку та сподівання на перемогу проєвропейських сил, деякі країни ЄС (Україна – теж) вводять санкції, однак поки позиція “глибокої стурбованості” превалює.  

США теж не поза грою – готуються до введення санкцій.

Не байдужі подій в Сакартвело і Туреччині, яка теж має власні інтереси у важливому для неї регіоні. 

Кількість протестувальників у Грузії, як і в Україні під час Революції гідності, залишається стабільно великою, але в різні дні активність варіюється і залежить від поліції та мобілізації нових учасників. 

Після силових розгонів у Тбілісі та Батумі, протестувальники знову повертаються на вулиці, орієнтуючись на заклики в соціальних мережах. Студенти активно долучаються до акцій, а в окремих містах, як-от Батумі, перекривають дороги, не працюють університети, страйкують навіть державні установи і подають у відставку чиновники .

Протести не вщухають відтоді, як прем'єр-міністр Іраклій Кобахідзе (просто дивно, як він знехтував печальним досвідом Януковича/Азарова) заявив, що переговори щодо вступу до ЄС перенояться не раніше 2028 року. Натомість президентка Грузії Саломе Зурабішвілі виступила проти позиції уряду, назвавши це "війною проти народу". А опозиційні сили нарешті оприлюднили свої вимоги до грузинського уряду, хоча відповіді на них і досі не отримали. 

Однак, особливо трепетно ставляться до ситуації із євромайданами у  Сакартвело  українці. Надто початок нагадує нам осінь десятирічної давнини. Понад те - активні учасники Майдану в Україні 2013 року роблять прості висновки і мають підґрунтя не лише для порівняння ситуації у Грузії зразка 2024, а й сильне емоційне співпереживання, – “ми співчуваємо грузинам і розуміємо їх як ніхто”, пояснює Олег Саакян, політолог.

Український журналіст Юрій Луканов спеціально приїхав до Тбілісі, аби відстежувати перебіг грузинського Майдану, і запевняє, що усі учасники протестів, з якими він спілкувався, знають і відчувають підтримку українців. 

Скажімо, журналіст підійшов до учасника акцій протесту, який тримав синьо-жовту стрічку. На запитання, чому саме прапор України він, грузин, взяв на протести, той відповів, що вони мають надію на Україну. “Якщо Україна виграє, то виграємо і ми, і всі інші. Якщо Україна програє, то ми теж програємо”, – передає слова протестанта журналіст. Так, Україна і Грузія мають багато спільного.

Загалом, каже Луканов, на протестах відчувається відвертий та сильний антиросійський настрій. Хоча, за межами активних сутичок все не так однозначно. “За проспектом Шота Руставелі (середмістя Тбілісі) люди спокійно собі живуть мирне життя”.

Це, власне, нагадує  український Майдан зразка 2014 року. Якщо центр столиці України палахкотів полум’ям, лунали постріли, за межами місця опору та барикад  працювали кав’ярні, сиділи компанії і жили своє щоденне життя.

Днями Володимир Зеленський ввів санкції проти грузинської влади. “Це санкції проти тієї частини влади зараз у Грузії, яка здає Грузію Путіну”, – поснив президент у зверненні. Україна дає чіткий сигнал, що розуміє, знає причини протестів і підтримує протестувальників. Бо знає із власного досвіду наскільки важливо у такі дні відчувати підтримку.

Спільність

Юрій Луканов, перебуваючи серед грузинських протестувальників каже, що  у настроях порівняти їх наразі можна з українцями з перших тижнів Євромайдану - люди, скоріше, виходять на площі саме для протесту, а не протистояння. “Вони висловлюють свою незгоду з діями влади. Це схоже (точно, як у нас, – ред.) на тусовку, – люди ходять у натовпі, щось обговорюють, роздають бутерброди. Я запитав у двох молодих жінок, які роздавали куплені за свої кошти сендвічі, чому вони це роблять. Відповідь: “Ми хочемо підтримати протести, тому що хочемо в Європу, а уряд, не хоче”. 

Ще одну спільну рису називає журналіст – горизонтальність зв’язків у побудові протестного середовища. Втім, це може мати і тривожний результат, – Луканов не помітив чіткого координаційного центру, який би зміг швидко допомагати грузинським протестувальникам реагувати на виклики, як це було в україні. Згадаємо, що потреби на Майдані озвучувались на сцені чи передавались соцмережами і за лічені години їх встигали закривати. Зазначимо від себе: не виключено, що це є свідома тактики – координатори протестів є, але вони не “світяться”, щоб не дати владі можливості себе нейтралізувати.

Сутички вчорашнього (6 грудня) вечора знову нагадують українські події: “В Тбілісі знову розігнали акцію протесту. Мер Тбілісі,  колишній футболіст київського Динамо,  Каха Каладзе збирається встановити ялинку на проспекті Руставелі. Знову нагадує український 2013 рік. (Тобто “йолку” Януковича, - ред.) Чи не так?”

Про подібність обидвох протестів говорить і Олег Саакян, однак у геоплітичному зрізі: “Це вибір, як в Грузії, так і в Україні. Лінія революції проходить по питанню вступу в Європейський Союз і взаємовідносин з Росією. Очевидно, що проросійська влада Грузії протистоїть проєвропейськи налаштованому суспільству, так само, як в Україні 10 років тому. При цьому є ціла низка відмінностей, які важливо враховувати”. 

Різниця між майданами – грузинським та українським

Проте, обидва наші співрозмовники говорять і про відмінності подій зразка України 2013-14 року та нинішньої Грузії. Початок майданів схожий. Але далі шляхи розходяться?

Побувавши в епіцентрах обидвох мадайнів, Юрій Луканов наголошує на тому, що грузинський варіант більше є демонстрацією незгоди, аніж активними протестпми. “Демонстрація, а не опір”, – каже журналіст. Українці уже на початку Майдану відповідали силою на насилля правоохоронних органів. “У мене враження, що без визначеної чіткої мети тут все може швидко закінчитись”, – пояснює Луканов. З того, що він бачив: “Мітингувальники зробили спробу встановити намети, але поліція їх зруйнувала і більше таких спроб не було”. Знову зазначимо від себе: “наметну” тактику протесту грузини застосували раніше українців, ще наприкінці 80-х, за совєтів, тобто.

Відсутня у Тбілісі і сцена з постійною локацією, яка в різні періоди в Україні ставала центром гуртування, спілкування та оформлення політичних лідерів Майдану. Окрім того, протести у Грузії – це акції, які починаються ввечері, а вдень і вночі протестувальники не перебувають на площах. “Треба ще наповнити акції на площах відповідним змістом. Тобто, щоб це був опір, а не просто демонстрація своєї позиції. А от якраз опору тут я тут бачу недостатньо”. 

Не відчув журналіст і одностайності протестувальників щодо альтернативи нині діючому уряду. Різні співрозмовники називали різних політиків. Однак, більшість взагалі не могли назвати жодного імені. Грузинський майдан ще не народив свого харизматичного лідера. Хтось нарікав на експрезидента Саакашвілі (який досі сидить у в’язниці, – ред.), а хтось скептично ставився до ще діючої президентки Грузії Саломе Зурабішвілі.

Втім, як зазначає Олег Саакян, роль, яку відіграє Зурабішвілі важлива для протестів. Але її позиції, як лідерки протесту, малоймовірна при такій посаді: “Президенти революції не роблять. Під прапором Зурабішвілі молодь не готова об'єднуватись, а нових лідерів ще нема”.

Також Олег Саакян структурує відмінності Грузії та України з погляду геополітики: “Перша, навіть формальна відмінність, це те, що в грузинському випадку є підтримка діючої президентки, чого не було в Україні.

Друга відмінність: Грузія має 4 мільйони населення, Україна – вдесятеро більше – 40 мільйонів. Тобто, в цьому є принципова відмінність для Росії:  4 мільйони поглинути непорівнювано легше. Олег Саакян деталізує далі: ”В України є спільний кордон з Європейським Союзом, а Грузія відірвана від Європи морем. Через це шанси на перемогу революції у грузин нижче, якщо розраховувати на європейську підтримку, бодай символічну”.

Окрім того, Саакян радить зважати на історичне минуле, яке різнить наші ситуації. “Я би не шукав аналогії українського завершення подій у Сакартвело. Це різні події.  У Грузії в анамнезі є громадянська війна (відносно недавня. Ред) і війна з Росією 2008 року, а ще – це насправді маленька країна. У Грузії за Саакашвілі були задіяні доволі репресивні методи здійснення реформ. Відповідно, ми бачимо, що у нинішньої поросійської влади є суспільна підтримка доволі значної частини грузинського суспільства. (Близько 40%, якщо орієнтуватися на реальні результати недавніх виборів). Грузія десяток років рухалася в енерції контрреволюції”.

Але ж і Україна зразка Януковича теж йшла у північному напрямку, відмовляючись від  проєвропейських позицій.

Окремо пояснює політолог “поколіннєву” різницю. Він нагадує, що в Україні революції робить молодь, але саме підтримка людей середнього віку ставала важливим фактором перемог. 

Юрій Луканов, до речі, відзначив різницю між поколіннями грузинів на акціях - площі заповнює грузинська молодь, яка переважно не знає російської, спілкується грузинською або англійською, люди ж середнього та старшого віку англійської не знають, але розуміють російську.

Політолог Саакян радить уважно стежити, чи підтримає студентів, молодь старше покоління, як воно відреагує на насильство, що його застосовує грузинська влада, чи доєднається до протесту. “Якщо цей протест стане потестом не одного покоління, а хоча б двох, тоді він отримає шанс дійсно стати революцією”.

Грузія в точці біфуркації. Грузини наважились спробувати переломити сценарій російського поглинання. “У найближчі місяці Грузія піде по умовному українському сценарію або по умовно білоруському”, – підсумовує Саакян.

Обережність українців в прогнозах можна зрозуміти. За місяці стояння Майдану, подібних сценаріїв у 2013-14 роках ми пам’ятаємо чимало: як українського так і міжнародного штибу. 

Але прикладів сусідів ми не мали, на відміну від грузин… Хоча революції не мають однакових лекал, – спрацювати може будь-який сценарій.

Однак, попри пошуки власних шляхів, варто пам’ятати і про те, що стратегічну перемогу отримують ті, хто має затятість і мотивацію йти до перемоги. 

Підсумовуючи. Грузинські та українські протести мають такі спільні риси:

• Обидва рухи зумовлені незгодою з політикою влади, спрямованою проти євроінтеграції. В Україні протест почався через відмову підписати Угоду про асоціацію з ЄС, тоді як у Грузії привід — рішення уряду відкласти переговори про вступ до ЄС до 2028 року.

• В обох випадках протести мають масовий характер. Молодь,  опозиційні політики, чиновники і дипломати разом виступають за європейські цінності.

• І в Грузії, і в Україні соцмережі стали ключовим інструментом мобілізації протестувальників, поширення інформації та координації дій.

Реакція влади:

• Спроби силового придушення протестів теж є спільною рисою. У Тбілісі поліція застосовує водомети та сльозогінний газ, як і на Майдані, зокрема “на Груші” у січні 2014 року​.

Відмінності

Тривалість: Протести в Україні переросли у багатомісячне протистояння з мільйонними мітингами, тоді як у Грузії вони поки що тривають лише кілька днів.

Позиція політичної еліти: В Україні президент Янукович категорично відкинув вимоги Майдану. У Грузії президентка Саломе Зурабішвілі підтримує протестувальників, що свідчить про внутрішні розбіжності у владних структурах​. ​

Дієвий контекст: Український Майдан швидко перетворився на довготривалий табір із встановленням барикад і польових кухонь. У Грузії протестувальники більше покладаються на мобільність та локальні акції. Наявність постійної сцени, яка стала комунікатором мас та відсутність такої локації у Грузії.

Результат (наразі):

Майдан в Україні завершився зміною влади після втечі Януковича, тоді як у Грузії протести поки що не призвели до значних політичних змін.

Ці події демонструють, що євроінтеграція стає важливим маркером для суспільств пострадянського простору у спробі втечі від російського панування. 

…Тим часом, Грузія готується до чергового вечірнього протистояння. На центр Тбілісі звернені погляди багатьох. Серед них є точно ті, хто вболіває, співпереживає і розуміє грузин, у всій палітрі їхньої боротьби.  

Так, ми не маємо уподібнювати стратегії обидвох майданів, але в нас є важлива спільність: мета і ворог. Боротьба триває навіть у найтемніші часи, ми це знаємо .

Ярина Скуратівська, Київ

Перше фото: Getty Images.