Збройні Сили України: від «радянської шинелі» до стрижня нації
За 30 років ЗСУ пройшли шлях від хворобливих падінь і деморалізації ‒ до відродження й міці
Запорукою свободи та незалежності України є наново народжена та загартована в боях українська армія. А в умовах внутрішньополітичної турбулентності – й хребтом української державності.
6 грудня 1991 року Верховна Рада приймає надзвичайно важливі для військового будівництва закони – «Про оборону України» і «Про Збройні Сили України». Того ж дня було затверджено текст Військової присяги, яку в залі парламенту першим склав тодішній міністр оборони генерал-полковник Костянтин Морозов.
Згідно з постановою Верховної Ради від 1993 року, 6 грудня українці щорічно відзначають державне свято – День Збройних Сил України.
ВІД «РАДЯНСЬКОЇ ШИНЕЛІ» ДО СТРИЖНЯ НАЦІЇ
Після розпаду СРСР українська армія отримала у спадок величезне військо з тисячами одиниць бронетехніки і ядерною зброєю – мала третій після США та РФ ядерний арсенал: 176 міжконтинентальних балістичних ракет і близько 2,5 тисячі одиниць тактичної ядерної зброї.
Станом на 1991 рік Україна мала три загальні військові та три танкові армії, армійський корпус, чотири повітряні армії, армію протиповітряної оборони, ракетну армію, Чорноморський флот, два вузли системи попередження про ракетний напад та інші військові формування. Усе це загалом становило 980 тисяч військових, 6500 танків, 7000 броньованих машин, 1,5 тисячі літаків, 350 кораблів, 1272 одиниці ядерних боєголовок міжконтинентальних балістичних ракет.
Цей величезний уламок радянської армії після завершення «холодної війни» та в умовах соціально-економічної кризи сприймався скоріше як тягар. Особовий склад та озброєння постійно скорочувалися, а належної модернізації армії не проводилося, що неминуче призвело до її занепаду. Армія фінансувалася за залишковим принципом, служба у ній була непопулярною. Про неї співали пісні на кшталт: «Наша служба небезпечна і складна / Будувати дачі генералам дотемна».
«Угрупування збройних сил СРСР на території вже незалежної України було найбільшою на той час у Європі формацією. За 21 рік «Армія Апокаліпсису» перетворилася на деморалізований колектив з обслуговування небезпечного металобрухту», – писав у 2014 році засновник Українського мілітарного порталу Олександр Аргат.
«Оборонний потенціал, який успадкувала Україна від СРСР, нагадує таку собі «батьківську шинель»: начебто добротна і потрібна річ, багато років ще може послужити, матеріал міцний. Ну а що завелика – не біда, завжди вшити можна. Старомодна – теж нічого, носити можна, доки на нову не заробиш. І ось її роками вшивали, перекроювали, сукно зношувалося, підкладка штопалася, настав час її в утиль здати зовсім, а тут війна…», – більш образно та м'яко оцінював стан армії до 2014 року Костянтин Воздвиженський.
Коливання політичних орієнтирів не сприяло створенню чіткої військової доктрини. Значною мірою українська армія зберігала радянські риси.
Коли Генштаб у 2012 році доповідав свої пропозиції щодо застосування ЗСУ, тодішній міністр оборони (Павло Лебедєв, грудень 2012 - лютий 2014 років) був стурбований і здивований підготовкою відбиття можливої агресії з боку Росії, розповів Віктор Назаров, генерал-майор ЗСУ.
«Як так?! Як ви можете планувати війну з нашим стратегічним партнером, сусідом? Ви що, всі з глузду з’їхали?! Таке не можна робити. Я цього навіть ніколи не буду показувати президентові. Давайте все це переробляйте», ‒ обурився міністр оборони, зі слів Назарова.
Отже, у 2014 році Збройні Сили України «вступили в реальні бойові дії з добре озброєним і навченим ворогом, який раніше ніколи у наших штабах не розглядався як імовірний противник».
2014 рік відкрив нову сторінку в історії ЗСУ. Завдяки кардинальним змінам у державній політиці й активному залученню звичайних громадян – українська армія відновила боєздатність. Вона перетворилася на справжній інститут захисту української державності, набула в очах громадян статус стрижня нації, принесла у суспільство ідеї честі та відданості Вітчизні.
А також, за словами полковника Геннадія Карпюка, стала «локомотивом ідеологічного та ціннісного відриву України від «русского мира».
Нова українська армія ‒ найкраще фінансування за часів незалежності, зростання середньої зарплати солдат та офіцерів утричі, нова система продовольчого забезпечення, удосконалення системи підготовки, збільшення чисельності особового складу майже удвічі, формування десятків нових військових частин, корпусу резерву, поява нової техніки та озброєнь. У війська пішла лінійка нових колісних машин, бронетехніки, безпілотників і комплексів для боротьби з ними, протитанкові комплекси, сучасні тепловізори та прилади нічного бачення.
Усе, що має армія ‒ їздить, літає і стріляє:
● 2050 танків;
● 10200 бойових машин;
● 500 ракетних установок;
● 230 літаків та гелікоптерів.
Флот зміцнюють партнери:
● маємо американські катери класу Island;
● чекаємо на британські ракетні катери Mark VI.
Понад 650 одиниць нової бойової техніки отримали ЗСУ лише у 2018 році.
Особлива цінність ‒ вітчизняна високоточна зброя:
● система залпового вогню «Вільха» прийнята на озброєння у 2019-му;
● крилата ракета «Нептун» ‒ від серпня 2020-го.
В українській армії служать:
● американські протитанкові комплекси «Джавелін»;
● турецькі ударні безпілотники «Байрактар».
ДОВІРА
Українська армія має найвищий рівень довіри населення з-поміж усіх державних інституцій. За даними Центру Разумкова, станом на серпень 2021-го їй висловлюють беззаперечну довіру 68% респондентів.
ГЕНДЕРНИЙ БАЛАНС
Пліч-о-пліч із чоловіками на фронті воюють і жінки. З початку війни їхня кількість зросла майже вдвічі. А у 2018 році їх зрівняли у правах та дали можливість займати військові посади.
У ЗСУ служить такий же відсоток жінок, що і в арміях НАТО. Нині у війську проходить службу близько 32 000 жінок, що становить понад 15% від загальної кількості військовиків. Це один із найвищих показників у співвідношенні до загальної чисельності Збройних Сил у порівнянні з іншими арміями світу. Українським жінкам дозволено служити на більшості військових посад у ЗСУ: є танкістки, артилеристки, командири рот і взводів. За даними Міноборони, чисельність жінок офіцерського складу в ЗСУ становить 4810, близько 26 000 ‒ рядові, сержанти і старшини. 1162 – курсантки ВВНЗ та сержантських коледжів. Нещодавно, вперше в історії ЗСУ, жінка-офіцер очолила Командування медичних сил ЗСУ.
ЧІТКА ОРІЄНТАЦІЯ
У вересні 2015 року було розроблено та прийнято нову Воєнну доктрину України, у якій Росію офіційно назвали головною стратегічною загрозою національній безпеці країни. У преамбулі Воєнної доктрини було сказано: «Тимчасова окупація Російською Федерацією частини території України − Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, розпалювання Росією збройного конфлікту в східних регіонах України та руйнування системи світової та регіональної безпеки і принципів міжнародного права зумовлюють перегляд та уточнення доктринальних положень щодо формування та реалізації воєнної політики України».
У лютому 2019 року Верховна Рада 334 голосами внесла поправки до Конституції, які закріпили курс на повноправне членство України в Європейському Союзі й НАТО.
ВІДХІД ВІД РАДЯНСЬКИХ «МЕТОДИЧОК»
Після початку російської агресії впроваджувалося багато змін, які працювали на ідентичність української армії. Так, ЗСУ відійшли від радянської символіки, звань та навіть привітання.
Замість «Здрастуйте, товариші» у лавах українських військ з 2018 року звучить «Слава Україні – Героям слава». А на початку 2021 року на стандарти НАТО перевели всі звання.
Запропоновано й запровадження нової форми звернення для військових: замість «товаришу» ‒ «пан/пані» з додаванням військового звання.
Український військовий історик Василь Павлов переконаний: формула «декомунізація + дерадянізація + деімперіалізація» є вкрай необхідною складовою реформ наших Збройних Сил.
Відбулися також і глибші зміни, наприклад, принципів управління.
«Змінилися принципи управління, продиктовані воєнним досвідом. Ми перестали мислити категоріями Другої світової війни – війни фронтами та корпусами тощо. Кожна бригада прагне бути маленькою армією і здатна вирішувати завдання у зоні своєї відповідальності… 95-та бригада, яка починала війну аеромобільною, а нині є десантно-штурмовою, окрім трьох десантно-штурмових батальйонів, має власну артилерійську групу, власний зенітно-ракетний дивізіон, власну танкову роту… Навіть якщо її відрізати від контактів з іншими підрозділами і верховним командуванням, вона може виконати бойове завдання», – пояснює керівник Центру військово-правових досліджень Олександр Мусієнко.
ВНЕСОК УКРАЇНИ В ЄВРОПЕЙСЬКУ БЕЗПЕКУ
У цілому зусилля по впровадженню реформ у секторі оборони та безпеки, а також поступове щорічне наближення країни до стандартів НАТО в усіх сферах, що здійснюється шляхом виконання Річних національних програм співробітництва Україна–НАТО, не залишились непоміченими зовнішніми гравцями, і 12 червня 2020 року Північноатлантична рада надала Україні статус партнера з розширеними можливостями (Enhanced Opportunities Partner, EOP). Як зазначає видання Defence Express, до цього такий статус мали лише кілька країн, зокрема Грузія, а також країни-члени ЄС Швеція та Фінляндія. Цей статус є визнанням внеску України в колективну безпеку на континенті та у світі, підсумовує вже виконаний в Україні обсяг роботи і свідчить про високу довіру й повагу з боку партнерів, які у важкі часи не залишили нашу країни наодинці з російським агресором.
ВІДПОВІДЬ НА НОВІ ВИКЛИКИ
У веденні збройної боротьби в іррегулярній сфері головна роль надається новому роду військ – силам спеціальних операцій (ССО).
ССО – принципово нове формування, яке не мало аналогів у радянській армії. Воно поєднує у собі всі сили спеціального призначення – від розвідувально-диверсійних груп до морських спецпідрозділів. Крім власне бойових підрозділів, туди входять сили інформаційно-психологічних операцій – аналог подібних департаментів в арміях НАТО, завданням яких є ведення інформаційної розвідки та контрпропагандистської роботи.
Також розгорнуто службу цивільно-військового співробітництва (СІМІС ‒ Civil-Military Cooperation). «Основні функції цивільно-військового співробітництва Збройних Сил України є тотожними функціям ЦВС НАТО, оскільки створювалася ця структура з урахуванням досвіду та напрацювань країн-членів Альянсу, з адаптацією до наших реалій», – пояснює полковник В’ячеслав Власенко, начальник управління цивільно-військового співробітництва в Генштабі ЗСУ. Завдання служби – працювати з місцевим цивільним населенням, вивчати настрої людей, щоб вони не перешкоджали діям військових, дбати про те, щоб цивільні не опинялися під ворожими обстрілами.
«СІМІКи», за словами полковника Власенка, організовують та координують відновлення інфраструктури, електро- і водопостачання, доставку та супровід гуманітарних вантажів для цивільних мешканців уздовж лінії бойового зіткнення. Також ЦВС активно співпрацює з органами влади, міжнародними неурядовими організаціями та громадськими об’єднаннями, оскільки добре знає про найгостріші проблеми місцевих жителів і допомагає їх вирішити.
ТЕРИТОРІАЛЬНА ОБОРОНА
Важливим аспектом підготовки сил та засобів до відбиття збройної агресії стала підготовка сил Територіальної оборони, нагадує Defence Express. В Україні створено 25 бригад територіальної оборони. Їхнє завдання полягає в тому, що в межах визначених районів і областей вони здійснюватимуть охорону важливих державних військових об’єктів. Вони також боротимуться з диверсійно-розвідувальними групами противника, незаконними збройними формуваннями. Тобто ці частини значно розвантажать війська, забезпечать їм надійний тил і дозволять виконувати основне завдання.
За минулі 30 років українські Збройні Сили пройшли шлях від хворобливих падінь і деморалізації ‒ до відродження і проведення вдалих широкомасштабних бойових операцій проти набагато сильнішого суперника. У боях за незалежність і територіальну цілісність України героїчно проявили себе тисячі бійців Збройних Сил України.
Честь і слава живим героям! Вічна пам'ять загиблим!
Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки
Перше фото: Офіс Президента