Як Росія шукала «візитку Яроша» в Казахстані

Російські пропагандисти поширюють абсурдні версії про український слід у казахстанських подіях

Один з архітекторів російської загарбницької політики на пострадянському просторі визнав, що в Казахстані російські війська фактично беруть участь у державному перевороті.

Але російська пропаганда активно поширює абсурдні заяви про «український слід» у заворушеннях.

УРАЗЛИВІСТЬ АВТОРИТАРНИХ СИСТЕМ

В авторитарних політичних системах часто вибухають протести, які здаються сторонньому спостерігачеві раптовими та незрозумілими. Пояснюється ця закономірність дуже просто: через обмежену кількість джерел альтернативної інформації з таких країн (або навіть їх повної відсутності), назовні з них транслюється спотворена картинка безхмарного благополуччя. Тому, коли раптом народи цих країн повстають проти влади, багато хто дивується: чого це вони, якщо все було так добре? Видима спонтанність та стрімкість подій сприяють появі безлічі версій того, чому сталося те, що сталося. Тоді численні глядачі серіалів на кшталт «Гри престолів» або «Карткового будинку» перетворюються на експертів, які захоплено намагаються розплутати політичні хитросплетіння, але натомість породжують різні конспірологічні теорії.

Найчастіше такі події мають типове пояснення: пружина, яка стискається надто довго, має межу стиснення, тому, коли вона різко розправляється, то боляче б'є. Саме так в авторитарних системах накопичується енергія невдоволення, не знаходячи собі жодного виходу. Що призводить врешті до «раптових» вибухів.

Механізм зворотного зв'язку між владою та суспільством працює погано (або взагалі не працює), що збільшує ризик прийняття необдуманих рішень із непередбачуваними наслідками. Через відсутність опозиції такі рішення можуть прийматися без будь-яких обговорень, суспільство несподівано опиняється перед тим чи іншим фактом, через що негативна реакція на них буває різкою та особливо загостреною.

Казахстан, який, згідно з оцінкою Freedom House, є консолідованим авторитарним режимом, має характерні для таких систем вразливості. Ймовірно, саме вони стали першопричиною драматичних подій, що розгортаються там із початку нового року.

ЗАКУЛІСНА БОРОТЬБА ЗА ВЛАДУ

Що ми знаємо напевно про події в Казахстані? Те, що одразу після Нового року у місті нафтовиків Жанаозені на заході країни розпочався мирний протест проти різкого підвищення цін на скраплений газ – основний вид палива для місцевого легкового транспорту.

Жанаозен уже неодноразово ставав «гарячою точкою» на мапі Казахстану. У червні 1989 року тут відбулися міжетнічні сутички між казахами та вихідцями з Північного Кавказу, конфлікт мав також вагоме соціальне підґрунтя. Для придушення зіткнень були залучені бронетранспортери, танки, бойові гелікоптери та інша військова техніка. Лише на четвертий день удалося покласти край заворушенням. Унаслідок цих подій були загиблі, точна кількість яких невідома.

З 2008 до 2011 року тут проходили перманентні страйки нафтовиків. Найбільш відомим і масовим був страйк у 2011 році, який завершився силовими діями поліції та  16 загиблими (за офіційними джерелами), сотнями поранених і заарештованих.

Проте цього разу протести з Жанаозена перекинулися на всю країну. Президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв наказав знизити ціни на пальне, а потім прийняв відставку уряду, намагаючись заспокоїти заворушення, які поширювалися значно швидше, ніж будь-хто міг очікувати. Але це не зупинило протестувальників, які почали вимагати перезавантаження усієї політичної системи.

Як мирні протести переросли в погроми, підпали, пограбування та збройні зіткнення, хто винен у розкручуванні спіралі насильства – все це поки що залишається загадкою та предметом для спекуляцій.

Нагадаємо, що 19 березня 2019 року президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв, який займав цю посаду майже 30 років, оголосив про дострокове складання повноважень глави держави, назвавши своїм наступником спікера сенату Токаєва. Водночас Назарбаєв зберігав за собою довічну посаду голови Ради безпеки Казахстану, на якій він залишався фактично верховним арбітром політичної ситуації, маючи контроль і останнє слово у прийнятті ключових рішень. А також статус Єлбаси (Лідера Нації), закріплений Конституцією. Іншими словами, у президентській республіці Токаєв отримав владу в досить обмеженому обсязі. Склалася ситуація двовладдя. У якій Токаєва сприймали скоріше як «напівпрезидента».

Багато експертів пояснюють останні події у Казахстані залаштунковою боротьбою за владу.

Одна з поширених теорій полягає в тому, що озброєні особи, які чинили мародерство, були членами організованих злочинних груп, які процвітали за часів Назарбаєва і, можливо, були випущені для протидії будь-яким спробам усунення експрезидента та його найближчого оточення від влади.

Інші припускають, що Токаєв поставився до перших протестів, як до змови проти себе оточення Назарбаєва, а тому саме президент вдався до ескалації насильства, аби превентивно усунути конкурентів за владу.

Швидке рішення Росії направити до Казахстану війська під егідою ОДКБ (Організація договору про колективну безпеку, нерідко називають російським «мініНАТО»), вперше за 30 років існування цієї організації, дехто сприйняв, як знак того, що Кремль у цій боротьбі підтримує Токаєва.

Таку версію подій підтримав російський політик, ідеолог «русского мира» Константін Затулін, якого в Службі зовнішньої розвідки України називають новим «сірим кардиналом» бойовиків на Донбасі. Але ще задовго до цього він мав пряме відношення до розробки загарбницької політики Росії на пострадянському просторі.

5 січня Затулін сказав: «Протест навряд чи спонтанний, він був заздалегідь підготовлений. Ціни на газ були лише приводом. Швидше за все, протест готували всередині Казахстану. Він став наслідком певного двовладдя та зведення рахунків усередині казахстанської політичної еліти. Хтось був незадоволений своїм становищем чи нинішньою структурою влади, тому вирішив мобілізувати тих, хто був у нього під рукою: молодь із передмість, схвильовану націоналістичними гаслами... У жодний Майдан у Казахстані я не вірю. Жодного перевороту там не буде, будуть перестановки у владній еліті».

Наступного дня, вже після рішення про відрядження військ ОДКБ до Казахстану, Затулін заявив, що це Токаєв організував протести, а Росія його підтримує: «Росія розглядає Токаєва як легітимного президента. Це Токаєву важливо. Тому він і попросив [ввести війська ОДКБ]. Звичайно, Токаєв побоюється реакції Назарбаєва та його ставлеників, яких він скинув у результаті цих подій. Для нього було важливо закінчити з цим періодом двовладдя, коли він був президентом, але реально не був. На мій погляд, учасники заворушень – це масовка, організована тими людьми, які мали інші політичні цілі, ніж ті, які були заявлені або були приводом. Я не маю доказів, що Токаєв їх організовував, але підозри у мене є».

ВИННА ВСЕ ОДНО УКРАЇНА

Тобто фактично Затулін зізнається у тому, що Росія підтримала державний переворот у Казахстані. Водночас російські пропагандисти поширюють абсурдну версію про український слід.

Александр Травніков, у минулому співробітник КДБ СРСР, письменник, історик зазначає: «Восени 2021 року президент України Володимир Зеленський під час візиту до Лондона зустрічався з керівництвом МІ-6 і дав згоду підтримати організацію політичних змін у Казахстані. За це йому було гарантовано у майбутньому притулок на Заході та надання для життя вілли в Голландії... На спеціальних базах у Києві було сконцентровано до 2 тисяч бойовиків з-поміж 10 тисяч раніше вивезених з Афганістану до Косова американцями моджахедів».

Андрєй Суздальцев, політолог: «Казахстан перебуває на стику двох світів – пострадянського простору та Китаю, на нього дуже впливають західні сили… У заворушеннях проглядається український слід. Українські спецслужби не перший рік працюють у Казахстані, стимулюють… націоналізм, налаштовують групи в уряді проти РФ».

Владімір Соловйов: «Події в Казахстані демонструють спробу втручання принаймні двох держав. Перша – це Польща, саме з боку цієї країни діяв інформаційний спонсор терористів... Друга країна, яка відіграла важливу роль у спробі організації державного перевороту в Казахстані, – це Україна».

«КОЛИ РОСІЯНИ ПРИХОДЯТЬ ДО ВАС ДОДОМУ...»

Відповідно до власного статуту, війська ОДКБ могли увійти на територію держави-члена лише у випадку іноземного вторгнення. У цьому випадку були тільки голослівні заяви про «іноземне вторгнення». Єдиний «доказ», який було продемонстровано, це «покаянне» відео з джазовим піаністом з Киргизстану, якого представили «терористом». Сьогодні його вже було звільнено з-під варти.

Відповідаючи на запитання журналістки на брифінгу про те, як Сполучені Штати ставляться до того, що ОДКБ на запит президента Казахстану розмістила свої сили в країні для придушення повстання, враховуючи, що ними командуватиме російський генерал Андрій Сердюков, який брав участь в окупації Криму Росією, Блінкен сказав: «Мені здається, що уряд Казахстану, безперечно, має здатність належним чином впоратися з протестами і зробити це таким чином, щоб поважати права протестувальників, підтримуючи правопорядок. Незрозуміло, чому вони відчувають потребу в будь-якій сторонній допомозі, тому ми намагаємося дізнатися про це більше».

«Один із уроків недавньої історії полягає в тому, що коли росіяни приходять до вас додому, потім буває дуже важко змусити їх піти», – зазначив Блінкен.

За даними турецького видання Yeni Akit, тепер Путін очікує від Казахстану визнання Криму російським, розміщення на його території російських військових баз, відновлення російської мови в якості державної, а також надання автономії для російської меншини. Ба більше, деякі російські політики закликають приєднати Казахстан до Росії, бо це «русская земля».

Україну не може не турбувати мілітаристська активність Росії на пострадянському просторі, розширення її присутності, а також заяви про плани «приєднати» суверенну країну. Так само, як і легкість, з якою обґрунтовується введення військ. Можливо, у короткостроковій перспективі це відверне увагу Росії від агресії проти України, але встановлення політичного контролю Кремля над найбільшою центральноазійською країною суперечить українським інтересам, як і в цілому інтересам європейської безпеки.

Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки