Дмитро Коваленко, командир походу кораблів ВМС "Донбас" і "Корець" в Азовське море

У двадцятих числах вересня Військово-морські сили під командуванням Генерального штабу Збройних сил України провели блискучу морську операцію. Два українські кораблі – пошуково-рятувальний "Донбас" і морський буксир "Корець" – пройшли з Одеси навколо окупованого Криму, крізь Керченську протоку, й увійшли в Азовське море. Похід виявився повною несподіванкою для росіян, про що свідчать їхні панічні реакції протягом двох останніх днів, і особливо – під час проходу українських кораблів під мостом через Керченську протоку. Ми піднялися на борт "Донбасу", який нині вже стоїть у Маріуполі, аби поспілкуватися з командиром походу – заступником начальника штабу морського командування ВМС України, капітаном 1-го рангу Дмитром Анатолійовичем Коваленком.

До 2014 року він командував великим десантним кораблем "Костянтин Ольшанський". Під час анексії росіяни обіцяли українським офіцерам квартири та інші матеріальні заохочення, аби перетягнути їх на свій бік. Але для Дмитра Коваленка офіцерська честь була дорожчою за квартири і виплати. Він відмовився зрадити присязі й виїхав на материк – покинувши у Криму все нажите, включно з нерухомістю.

Чотири з половиною роки потому в радіоефірі поблизу Керчі пролунало: «Доброго ранку! Я український військовий корабель А830. Планую захід у дванадцятимильну зону для проходу через Керченську протоку в Азовське море...». Саме таке повідомлення морський буксир "Корець" передав росіянам, підходячи до Керченського мосту.

У ВЛАСНИХ ВОДАХ ПРОХОДУ НЕ "ПРОСЯТЬ"

- Чому обрали саме слово "планую" для повідомлення про прохід Керченською протокою?

- «Планую» – спеціально було так сказано. Ніяких там "прошу-прошу". Це, насправді, було дуже важливо. Ми ж зобов'язані за годину попередити – хто б там не був – що ми підходимо. Лоцмана вони нам надали безкоштовно. Самі сказали: «Портові збори не здійснюються».

- Але ж звичайна форма звертання «прошу дозволити прохід...»?

- Так написано у правилах плавання – й у наших, і в їхніх. Ми тут «маневрували». Це така військово-морська дипломатія.

ЗБРОЯ БУЛА ЗАРЯДЖЕНА

- Бачу, ви спокійно все розповідаєте, але обстановка була нервова?

- Ну як, нервова. Від долі не втечеш. Ну, завалять, ну що ж. Кінець кінцем, могли ще тоді у Криму, у 2014-у.

- Ви готувалися до того, що може початися бойове зіткнення?

- Звичайно. Бойові групи, кулемети – все заряджене було. Дві людини у повній екіпіровці стояли на видноті – аби росіяни бачили. Всі інші, теж повністю екіпіровані, були готові будь-якої хвилини вибігти. Маскувальними сітками затягнулися, аби рухи приховати, пожежні рукави розклали, щоб їх змивати, якби полізли. Вони ж можуть лізти, не стріляючи. А ми лише у відповідь маємо стріляти. Я б на них подивився, якби вони спробували. Все-таки вісім кілограмів струмінь води! Людину легко змити з борту.

УКРАЇНСЬКІ КАТЕРИ-НЕВИДИМКИ

- Окремі військові експерти вважають, що нині серед усіх українських збройних сил, військово-морські є найбільш, так би мовити, слабкою ланкою. Ви згодні з такою оцінкою?

- Ну, чого ж, згоден, справді є проблеми – якщо прямо сказати. Передусім, маю на увазі корабельний склад... З іншого боку, ось вам свіжий приклад. З'явилися два МБАКи (Малі броньовані артилерійські катери типу "Гюрза-М", які нещодавно почали патрулювати Азовське море – ред.). Ніхто не надав цій події тактичної уваги. Просто поставилися до неї, як до пропагандистського ходу – дивіться, мовляв, ми посилюємо присутність в Азовському морі й т.ін. І от вам – учорашня ситуація. Росіяни ж не помітили МБАКів! Я вам щиро кажу: я, звичайно, знав, де наші катери йдуть, бо у мене були їхні координати, які я наніс на мапу. Але візуально – я сам їх ледь помітив! І це вони вже з ходовими вогнями йшли. А росіяни їх пропустили взагалі. Вони їх просто не помітили. Оговталися, лише коли вже щось підійшло, але ідентифікувати не могли. Ви уявляєте, що у росіян там на світанку коїлося? Можна лише здогадуватися, який там був скандал. Як наші катери далі себе вели? Прикордонників російських ледь не переїхали. Пам'ятаєте ж відео з "Мангустом"? От і маєте. Два МБАКи, виявляється, вирішують багато проблем. Коли вчора цей "Мангуст" полетів на шаленій швидкості, два МБАКи наші повернули на перехват, і він відмовився від своїх намірів. У нього теж нерви не залізні.

- Він ішов перерізати курс?

- Він ішов на зближення.

- Ну, начебто, це всього лише малі броньовані артилерійські катери...

- По МБАКах є багато думок. У нас є своя. Адже саме ми їх експлуатуємо. Там є деякі внутрішні моменти, але по факту – ось він, результат учора, наочний. Тільки ці два російські катери понеслися – один із засідки з-поза корми "Донбасу" вискочив, інший пішов напереріз – як наші МБАКи одразу зняли проблему. Якщо сюди кинути ще хоча б чотири катери, тут буде зовсім інша ситуація.

- А в ідеалі скільки тут потрібно?

- Та десятки зо два.

НЕ ТАКІ СТРАШНІ РОСІЯНИ, ЯК ЇХ МАЛЮЮТЬ

- Тобто те, що називають "москітним флотом"? Тут такий добре спрацював би?

- В Азові? Звичайно. А буде ще "Нептун" (новітній протикорабельний ракетний комплекс українського виробництва, який нещодавно пройшов випробування – ред.) – буде взагалі інший розклад сил.

- Його ж уже випробували? І успішно, здається?

- Так, ми брали участь у випробуваннях. Сама наявність цього комплексу буде величезним стримуючим фактором.

- Правильно я розумію, що зараз найбільш загрозливою є висадка десанту на узбережжя?

- Я вам скажу як командир десантного корабля у минулому. Це дуже складно. Я сумніваюся, що росіяни зараз мають достатні сили в Азовському морі, аби провести десантну операцію.

- Чому?

- Тут географія моря така, фізико-географічні умови. Якщо будуть великими кораблями висаджувати – попадуть у зону досяжності артилерії. А десантний корабель під час висадки – це мішень. Коли точки і райони пристріляні, це мішень. Наряд артилерії тут потужний. Калібри у нас серйозні. Тому не так усе просто. Я півроку відповідав саме за протидесантну оборону в цьому регіоні. Повірте – сили є, резерви є, все є. Можна працювати.

ВОНИ ЛЯКАЮТЬСЯ, ВОНИ ВІДХОДЯТЬ, ВОНИ ЗВЕРТАЮТЬ

- Експерти кажуть, що в Азовському морі зараз порохова бочка. Один постріл – і початок ескалації. Відчувається це напруження?

- Все ж таки, не один постріл. Та звичайна нормальна робота. Головне – не боятися. У нас війна йде вже чотири роки. Прямо тут – неподалік від місця, де ми говоримо. Не треба боятися! Треба йти буром! І вони лякаються, вони відходять, вони звертають.

- Що треба донести українському суспільству, всім хто буде читати цей матеріал, від вас, заступника начальника штабу морського командування ВМС?

- Що все буде добре! Ми працюємо. І не треба ніяких гасел.

Георгій Тихий. Маріуполь
Фото – Маркіян Лисейко