Тривале «перемир’я» на Донбасі: і що далі?
Експерти наголошують: попри те, що напруженість на фронті суттєво знизилась, підстав для оптимізму все ж небагато
29-те за рахунком чергове «безстрокове» перемир’я на Донбасі, яке вступило в силу 27 липня о 00:00 за Києвом, триває уже 22 дні. За цей час спостерігачі ОБСЄ нарахували кількасот пострілів і порушень режиму вогню з боку збройних формувань Російської Федерації. Отже, окупаційні війська не припинили вогонь. Але обстрілів стало менше на порядок – після 27 липня фіксується щодня в середньому 1-3 випадки (до перемир’я в середньому 16-18 разів переважно з важкого озброєння, і здебільшого – прицільно. – Ред.). Очевидно, РФ вигідно зберігати конфлікт низької інтенсивності.
Утім найважливіше: протягом останніх трьох тижнів серед особового складу Об’єднаних сил бойових втрат та поранень немає. Про це повідомили у прес-центрі штабу ООС (до слова, раніше щотижневі втрати сил ООС в середньому становили 2 загиблих воїни і до 8 поранених. – Ред.).
Отже, які попередні підсумки/оцінки можна зробити відносно перемир’я на Донбасі, а також, до чого все це «котиться»?
Отримавши довготривале перемир’я, слід очікувати тиск РФ відносно політичних пунктів «Мінська»
Тривале перемир’я другої половини літа, точніше, деескалація бойових дій виявилося поки що найспокійнішим. Попри те, що сторони фіксують поодинокі обстріли. «Інколи наша влада вдається до маніпулювання – наприклад, вважаючи бійця, яких загинув від підриву на міні, «небойовими втратами». Але, не зважаючи на це, деескалація поки що безпрецедентна», – коментує політичний експерт, заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму Богдан Петренко.
Що ж стало причиною такого затишшя? Відповідь, каже експерт, лежить на поверхні – це реалізація планів Москви із «впихування» власного алгоритму повернення Донбасу. «Україна довгий час заявляла, що будь-які політичні зрушення неможливі без режиму тиші. Тому, отримавши довготривале перемир’я, можна очікувати тиск РФ. Мета – примусити виконувати нас інші – політичні пункти «Мінська», – стверджує Петренко.
Далі – це план-максимум, який полягає у спробі підв’язати вибори в ОРДЛО під місцеві вибори в Україні. «Якщо це насправді так, то на початку вересня уже можливе зростання інтенсивності обстрілів», – продовжує експерт.
План-мінімум – збільшити підтримку проросійських сил на місцевих виборах. Бо кожне загострення на Сході – це, за словами Петренка, мінус до підтримки проросійських сил в Україні. «В такому разі режим тиші дотягнеться до кінця жовтня», – передбачає він. І додає: «Відсутність інших важелів впливу Росії на Україну – крім військового – унеможливлює «вічний мир». Тим більше, в РФ розуміють, що довготривалість режиму тиші може послабити фактор Донбасу в порядку денному України і дати певні козирі владі. А фінансово утримувати окуповані регіони Росії накладно – особливо для економіки, яка переживає кризові часи».
На тлі режиму «тиші» лунають заяви про можливість компромісів з української сторони
Перемир’я виконується, але частково. Є випадки обстрілів позицій ЗСУ, які носять хаотичний характер, каже військовий експерт Дмитро Снєгірьов. «Більше того, є порушення щодо зведення інженерних споруд у бік Водяного. Виглядає все так, що українська сторона фактично в односторонньому порядку виконує взяті на себе зобов’язання. До слова, на момент перемир’я відбулася передислокація першого і другого армійських корпусів РФ, і, власне, проводяться ворожі навчання на окупованих територіях Луганської та Донецької областей», – перелічує він.
Серед позитиву – найнижча за весь час війни інтенсивність обстрілів, а також відсутність людських жертв як серед цивільного населення, так і серед військових ЗСУ.
На питання, до чого «котиться» таке перемир’я, експерт відповів, що, скоріше за все, будуть запропоновані додаткові пункти розведення військ, відкриття нових КПВВ. «Наскільки цей сценарій вигідний для України – важко судити. Хоча б тому, що відкриття КПВВ поблизу населеного пункту Щастя несе потенційну загрозу для ЗСУ та й, узагалі, промислової інфраструктури Луганської області. Мається на увазі, її контрольованої частини. Під загрозою опиняється, власне, Луганська ТЕЦ і… Не дай Боже захоплення цього плацдарму – відкривається прямий шлях на так званий «луганський промисловий трикутник», а саме: Сєвєродонецьк, Лисичанськ і Рубіжне», – наголосив Снєгірьов.
На його думку, є політичні домовленості щодо припинення вогню і, відповідно, на тлі режиму «тиші» лунають заяви про можливість компромісів з української сторони. «Інше питання, наскільки готова Україна до подібних компромісів. Адже якщо йдеться про ратифікацію так званої «формули Штайнмаєра», то фактично – це внесення змін до Конституції України, її федералізація», – стверджує експерт. Крім того, згадав пан Снєгірьов і нещодавню заяву Кравчука про те, що російській мові, мовляв, можуть надати певні преференції на Донбасі… «За великим рахунком Луганській і Донецькій областям за всі роки незалежності не вистачало преференцій саме для української мови, а також захисту української культури і надбання. А говорити про якісь «пільги» для російської, означає, знову творити певні анклави, причому політичні. Схоже, йдеться про автономізацію окупованих територій Донбасу…» – резюмував Дмитро Снєгірьов.
«Тиша» на Донбасі нарешті може стати звичкою із тенденцією до замороження, однак є одне важливе «але»…
Заступник директора Центру дослідження армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР) Михайло Самусь наголошує, що 22-денне перемир’я – це справді позитивно. Українські солдати не гинуть. Але… Нинішнє перемир’я – це всього-навсього перший пункт «мінських домовленостей». А тому немає жодної ейфорії, немає ніяких підстав для особливої радості. «Виконали нарешті більш-менш перший пункт, а далі починається найцікавіше – знову той самий «камінь спотикання» між Києвом і Москвою. Себто, що відбуватиметься спочатку: передача кордону і відведення військ чи проведення виборів, чи зміна Конституції та українського законодавства, і – лише потім відведення військ і все інше» – зауважив військовий експерт. Крім того, до цього конфліктного питання приєднується ще й ситуація в Білорусі, де Лукашенко очевидно втратив довіру української сторони. Зокрема, після того, як повів себе не досить порядно (і це ще м’яко сказано) з «вагнерівцями», віддавши їх не Україні, а – Росії. «Тож Україна може досить холодно відноситися до перспектив збереження переговорного майданчика для Тристоронньої контактної групи у Мінську», – додав Самусь.
Щодо прогнозів, то, експерт ЦДАКР каже: у зв’язку з тим, що РФ наразі сфокусована на Білорусі, більше того, в самій РФ наростають негативні соціально-економічні та політичні тенденції (що погано для них, але добре для нас) – цілком можливо, що перший пункт «Мінська» буде й надалі більш-менш виконуватися. «Тобто на Донбасі зберігатиметься «тиша». І, можливо, ми прийдемо до того, що режим «тиші», а не ведення перманентної окопної війни, стане чимось нормальним і звичним, і ситуація перейде у стан стабільного замороження», – коментує Самусь. Але все залежатиме від того, як надалі йтимуть переговори між Україною та Росією. Він сподівається, що через подальше погіршення ситуації всередині РФ, через дестабілізацію в Білорусі (яка також впливатиме на РФ), українське питання цікавитиме Кремль менше. «І тому, якщо ми займатимемо більш активну позицію, якщо нам вдасться після виборів у США залучити нову чи стару-нову адміністрацію до врегулювання… Можливо, під приводом перенесення майданчику з Мінська, вдасться переформатувати «Нормандський формат». А можливо, й самі «мінські домовленості» якось модернізувати, додавши в них українського алгоритму, більше української логіки, – наголошує військовий експерт. – Мій прогноз, повторюся, нейтрально-позитивний: «тиша» на Донбасі нарешті може стати початком замороження. Але оце «замороження» залежатиме, по-перше, від проактивності України, від того, як ми будемо вести себе на цьому напрямку, а, по-друге, наскільки глибокою в РФ виявиться економічна криза, та наскільки міцно Кремль «застрягне» у білоруських справах».
Поговорив Мирослав Ліскович. Київ